Важливо
Новини

Як працівники підприємств Ахметова проспонсорували політичну партію мера Маріуполя

FacebookTwitterTelegram

Вадим Бойченко — український політик, який останні 6 років обіймає посаду мера Маріуполя. У 2019 році він намагався потрапити до парламенту під номером 5 від “Опозиційного блоку”, але мандат не отримав, після чого створив власну партію “Блок Вадима Бойченка”. Єдиний її звіт на сайті НАЗК датований 2020 роком. Донорами політсили виявилися колишні депутати “Партії регіонів”, депутати власного блоку, представники фонду Ріната Ахметова та його підприємств, де колись працював і сам Бойченко. 

У політику Вадим Бойченко офіційно потрапив у 2015 році, принаймні так вказано у його біографії на сайті Маріупольської міськради. Саме тоді Бойченко переміг на виборах міського голови Маріуполя. До цього ж чоловік працював на підприємствах “Метінвест”, “Азовсталь” та металургійному комбінаті імені Ілліча, власником яких є олігарх Рінат Ахметов (партнером Ахметова по гірничо-металургійному бізнесу є також нардеп Вадим Новинський – ред.).

Перед парламентськими виборами у 2019-му Бойченко разом з мером Одеси Геннадієм Трухановим, мером Харкова Геннадієм Кернесом та рядом інших політиків балотувався до Верховної ради під брендом “Опоблоку”. Але попри те, що у списку мер Маріуполя був під номером 5, до парламенту він так і не потрапив. 

У листопаді 2020 року Вадим Бойченко повторно виграв вибори мера Маріуполя, набравши понад 60% голосів, а у лютому створив власну партію “Блок Вадима Бойченка”. 

Поки на сайті Національного агентства з питань запобігання корупції є звіт цієї політсили лише за 2020 рік. Втім, цього виявилося достатньо, щоб сформувати загальне враження про новостворену партію.

За цей час політична сила отримала 5,5 мільйонів гривень фінансової підтримки: 5,1 мільйона від фізичних осіб та 400 тисяч від юридичних. 

Фактично ці гроші прихильники перерахували партії за 6 місяців, з липня по грудень 2020 року — перед та під час місцевих виборів. Середній внесок від фізичних осіб склав 145 тисяч гривень, від юридичних — понад 200 тисяч. 

Найбільшу суму, а саме по 300 тисяч гривень, перерахувала депутатка Маріупольської райради від “Блоку Вадима Бойченка” Ірина Згара та дружина голови райради та ексрегіонала Степана Махсми Наталя.  

Цікаво, що відповідно до інформації з електронної декларації Ірини Згари, за 2020-й вона заробила 74 тисячі гривень, що вчетверо менше за суму внесених на рахунок партії коштів (втім, у жінки в декларації вказані значні готівкові заощадження). 

Ще по 150 тисяч закинули також депутат Маріупольської райради від політсили Бойченка Микола Папуш, який заробив за 2020-й 425 тисяч гривень, і ексдепутат від “Блоку Вадима Бойченка”, а нині помічник нардепа Вадима Новинського, Кирило Папакиця. Останній заробив 430 тисяч. Чоловіки, відповідно, пожертвували партії аж по третині своїх річних заробітків.

По 250 та 280 тисяч гривень “закинули” політсилі безпартійні ексдепутатки міськради Наталя Носенко та Ірина Шиян. Перша за 2020 рік заробила 2,1 мільйона гривень, друга – 1,7. Обидві працюють на вже згаданих вище підприємствах.

Людина з таким же ПІБ як і у колишнього керівника Фонду Ріната Ахметова та представника скандального російського бренду одягу “Глорія Джинс” в Україні Олександра Вишнякова додала партії ще 250 тисяч гривень. Стільки ж перерахував ексдепутат від “Партії регіонів” Сергій Коробських.

Однакові суми, а саме по 149 500 гривень, “закинули” місцеві ексдепутати Савелій Вашура та Володимир Костріков, а також нинішні депутати з фракції “Блок Вадима Бойченка” Костянтин Карнаух та Едуард Єсаян, ексрегіонал Юрій Чентуков та депутат Нікольської ради Руслан Мазуренко. За 2020 рік вони заробили різні суми: Костянтин Карнаух 156 тисяч гривень, Юрій Чентуков 652 тисячі, Володимир Костріков 1 млн гривень, Руслан Мазуренко 2 млн гривень, а Едуард Єсаян 3,2 млн гривень.

Чоловік депутатки Ольги Пікули Дмитро задонатив 200 тисяч гривень, у декларації дружини вказано, що заробив він при цьому 548 тисяч. Депутат Володимир Яковенко додав ще 187 тисяч при заробітках орієнтовно у 220 тисяч гривень. 

Слід додати, що значна частина донорів політсили Бойченка пов’язана з його попередніми місцями роботи — “Метінвест”, “Азовсталь” та комбінат імені Ілліча. 

Так, наприклад, у біографії Олександра Вишнякова вказано, що він працював у компанії “Метінвест”. У “Метінвест-Промсервісі”  працює директором з ремонту Володимир Костріков, “Метінвест” як місце роботи вказала і Наталя Масхма у декларації. 

На металургійному комбінаті імені Ілліча Кирило Папакиця працював спеціалістом по соціальним питанням,  Савелій Вашура – начальником цеху, Юрій Чентуков був головою наглядової ради, Наталя Носенко є заступницею фінансового директора, Ірина Шиян — головний бухгалтер, а Руслан Мазуренко вказаний в якості голови дочірнього підприємства комбінату “Ілліч-Агро Донбас”.

Крім того, у звіті є також ряд осіб, які пов’язані з заводом “Азовсталь”: один з його співробітників Іван Голтвенко підтримав партію на 250 тисяч гривень. Ще 99 500 додав заступник голови профсоюзу “Азовсталь” Олег Чеботок та скромні майже 6 тисяч гривень партія отримала від керуючої справами виконавчого апарату Маріупольської міськради та депутатки Ірини Нагорної, чоловік якої працює на “Азовсталі”. У своїй декларації за 2020 рік жінка свого доходу не мала, тож єдиним годувальником у родині виявився саме чоловік. 

Виходить, що новостворена політична сила фінансується людьми з орбіти олігарха та його партнера по бізнесу. Такий стан справ не може не викликати питань, адже гроші олігархів завжди вкладаються в політичні проекти з конкретною метою, яка часто може йти врозріз з очікуваннями виборців.

Ольга Івлєва

Ця аналітика створена завдяки підтримці американського народу через Агентство Сполучених Штатів з міжнародного розвитку (USAID) у рамках проєкту, який реалізовується ГО «Канцелярська Сотня» за підтримки проєкту USAID «ВзаємоДія». Зміст є виключною відповідальністю авторів і необов’язково відображає погляди USAID чи Уряду Сполучених Штатів.

Будь як СБУ! Слідкуй за нами :)

Підписуйся на нашу розсилку. Лише найлютіше. Лише раз на тиждень!

І не забудь підписатись на наш YouTube та Телеграм

Маєш, що додати? Додай!

    Хочеш закинути нам тему? Закинь!

      Новини

      “Я ще не готова побачити цю братню могилу під тим, що було моїм будинком”: історія мешканок Ізюма, які вибралися з пекла

      “24 лютого, коли почали стріляти, ми були у Харкові. Вранці почалися вибухи, потім нам сказали, що на роботу не потрібно йти до окремого розпорядження. Ми вагалися - їхати в Ізюм чи залишатися в Харкові. Потім вирішили поїхати в Ізюм. По-перше, там своя квартира. По-друге, там батьки наші. Ми думали, що там нас омине. Ця квартира в Ізюмі… Це була наша віддушина. Ми жили цією квартирою, в нас там такий чудовий краєвид, хотіли в ній на пенсії жити”, - розповідає Анна (на її прохання ми змінили ім’я). Жінка каже, що ввечері 24 лютого в Ізюмі було набагато тихіше, ніж у Харкові. Тож родина вирішила залишитися тут, а Анна навіть почала кликати до себе колег. Але на початку березня ситуація різко змінилася.

      Новини

      “На службі пропаганди”: як церковники з Харківщини допомагали окупантам

      На початку вересня Збройні сили України звільнили майже всю Харківську область, частина якої півроку перебувала під російською окупацією. З моменту звільнення пройшло декілька тижнів, але досі чи не кожен день українці дізнаються про нові подробиці звірств окупантів. Окремі населені пункти Харківщини зараз знищені майже повністю. Серед них і Ізюм, де після деокупації було знайдено масові поховання вбитих росіянами цивільних. Ворог також "лишив в спадок" місту розбиті мости і будинки, де немає світла, газу і зв'язку. Росіяни старанно приховували злочини всі місяці окупації, прикриваючись пропагандистськими роликами про "визволителів" і створюючи ілюзію турботи про місцевих. 

      Новини

      Журналісти Стремоусова, прихильниця Шарія та учасник “Безсмертного полку”: хто з Енергодару підіграє пропагандистам, звинувачуючи ЗСУ в ударах по ЗАЕС

      Запорізька атомна електростанція, розташована в тимчасово окупованому Енергодарі, за півроку пережила дуже багато. Тут росіяни катували та вбивали працівників, розміщували свою техніку прямо в машинній залі, а ракетні комплекси - на території. Але найстрашнішим є той факт, що окупанти перетворили станцію на центр ядерного шантажу чи не усього світу, регулярно б’ючи по АЕС і звинувачуючи при цьому ЗСУ.