“24 лютого, коли почали стріляти, ми були у Харкові. Вранці почалися вибухи, потім нам сказали, що на роботу не потрібно йти до окремого розпорядження. Ми вагалися - їхати в Ізюм чи залишатися в Харкові. Потім вирішили поїхати в Ізюм. По-перше, там своя квартира. По-друге, там батьки наші. Ми думали, що там нас омине. Ця квартира в Ізюмі… Це була наша віддушина. Ми жили цією квартирою, в нас там такий чудовий краєвид, хотіли в ній на пенсії жити”, - розповідає Анна (на її прохання ми змінили ім’я). Жінка каже, що ввечері 24 лютого в Ізюмі було набагато тихіше, ніж у Харкові. Тож родина вирішила залишитися тут, а Анна навіть почала кликати до себе колег. Але на початку березня ситуація різко змінилася.

На початку вересня Збройні сили України звільнили майже всю Харківську область, частина якої півроку перебувала під російською окупацією. З моменту звільнення пройшло декілька тижнів, але досі чи не кожен день українці дізнаються про нові подробиці звірств окупантів. Окремі населені пункти Харківщини зараз знищені майже повністю. Серед них і Ізюм, де після деокупації було знайдено масові поховання вбитих росіянами цивільних. Ворог також "лишив в спадок" місту розбиті мости і будинки, де немає світла, газу і зв'язку. Росіяни старанно приховували злочини всі місяці окупації, прикриваючись пропагандистськими роликами про "визволителів" і створюючи ілюзію турботи про місцевих. 

Запорізька атомна електростанція, розташована в тимчасово окупованому Енергодарі, за півроку пережила дуже багато. Тут росіяни катували та вбивали працівників, розміщували свою техніку прямо в машинній залі, а ракетні комплекси - на території. Але найстрашнішим є той факт, що окупанти перетворили станцію на центр ядерного шантажу чи не усього світу, регулярно б’ючи по АЕС і звинувачуючи при цьому ЗСУ.