Важливо
Новини

Оріхів під постійними атаками: фосфор, “Гради” і терор цивільних

FacebookTwitterTelegram

Місто Оріхів, що на Запоріжчині, зазнає чи не найбільших руйнувань від обстрілів окупантів в області. Росіяни намагалися зайти сюди двічі, але обидва рази атаки відбивали українські військові. Відтак, ворог застосовує улюблену тактику – артилерійський терор. Ті місцеві, які залишилися в Оріхові, живуть під постійними обстрілами у розбитих будинках, де замість дахів та вікон тепер лише поліетилен і фанера. 

Під час однієї з останніх атак у самому Оріхові зафіксували близько 200 “прильотів” за 6 годин. В сусідньому ж селі окупанти вдарили “Градами” по натовпу цивільних, які в той момент отримували гуманітарну допомогу. Тоді загинуло 3 місцевих мешканців, 7 зазнали тяжких травм. 

Олександр залишався в Оріхові до останнього, аж доки вогонь окупантів не дістався до його будинку і кав’ярні. Нині він переконаний – росіяни роблять все можливе, щоб вижити людей з міста у будь-який спосіб. А “палітра” цих способів, за словами Олександра, дуже широка – від збільшення інтенсивності обстрілів до використання заборонених снарядів.

“Їй дуже пощастило, що пролетіло трохи вище над головою”

Росіяни не зуміли отримати контроль над містом, але окупували сусідні села – Нестерянку, Копані та Мирне. І зараз це дозволяє їм бити по населеному пункту чи не з усього, що мають під рукою. Атак зазнають в основному цивільні об’єкти: будинки, школи, садки, парки, стадіони, магазини та навіть кладовище.

“Першою постраждала школа, вона знаходиться в 100 метрах від мого дому. А через дорогу від неї – стадіон та парк, за парком відразу кладовище. Я поруч вже 17 років собак вигулюю. У стадіон поцілили, у парк поцілили, у кладовище поцілили. Я з собаками гуляю, дивлюсь, а там стирчать снаряди – половина розірвалася, половина – ні” – каже Олександр. 

За словами чоловіка, окупанти атакують Оріхів в тому числі і забороненими снарядами, які спричиняють пожежі:

“Однієї ночі як жахнуло, обстрілювали фосфором. Ми виходимо з домівок, а воно все летить над головою. Ми на той час ще навіть не розуміли, що то по нас, по мирних жителях. Фосфорні падали і ми дивилися що горить – спереду, збоку і позаду. У сусіда загорілося сміття, ми стояли і думали, як гасити пожежу”.

Інтенсивність обстрілів росіяни збільшили 28 серпня, коли за 6 годин в місті нарахували аж 200 “прильотів”. Росіяни били по домівках, садочках, магазинах. Тоді серед постраждалих опинилися двоє дітей – трирічний Ярослав та шестирічна Олександра, які отримали контузію, а також їхня мама, у якої діагностували закриту черепно-мозкову травму.

“До цього багато людей тут залишалися до останнього, бо росіяни центр не особливо чіпали, а гатили по околицях” – каже Олександр. 

Одна з російських атак фактично знищила бізнес родини Олександра – кав’ярню. Заклад чоловік відкрив після повномасштабного вторгнення, відклавши заняття адвокатською діяльністю. 

Ми з сім’єю ще 2,5 місяці працювали в кав’ярні, каву варили для військових. Вони казали: “Будемо зустрічатися в Парижі”. Так вони і прозвали заклад. Хлопці навіть допомогли переналаштували кавомашину, щоб автономна була” – згадує Олександр

Втім, після чергового “прильоту” заклад довелося закрити. Так він виглядав “до”:

Джерело: архів Олександра

А так вже “після”:

“Ціллю” стала і оселя родини – осколками “прошило” весь будинок.

“Коли в будинок, де ми проживали, поцілили, то ми виїхали. У мене вікно, от рама – скло ціле, а в раму прилетіло і через весь дім. Особливо над диванчиком, де моя дружина полюбляє сидіти і читати – прямо над ним. Їй дуже пощастило, що пролетіло трохи вище над головою” – розповідає чоловік.

Тож нині Олександр з сім’єю та двома собаками у Запоріжжі, куди довелося виїжджати вимушено. Попри це родина не втрачає надії. Чоловік каже, що вони навіть нічого не вивозили з дому й закладу – чекають, коли ситуація налагодиться, щоб повернутися в рідне місто і продовжити свою справу.

“Ми нічого не вивозили, принципово. Як ситуація покращиться, то приїдемо, все полагодимо, вікна вставимо, ліхтарики ввімкнемо, щоб було видно – тут є життя! І не важливо, що там все навколо побите. Все запрацює і люди побачать і почнуть повертатися”

Вероніка Хорольська

 

«Цей матеріал було створено Bihus.Info у рамках проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу. Зміст статті є виключною відповідальністю Bihus.Info і не обов`язково відображає позицію Європейського Союзу»

Ті, хто їздив з Миколаєва в напрямку Херсонщини, точно проїжджали традиційний для півдня ринок біля Шевченкового, де продавали фрукти та овочі. Найпопулярнішою ця точка ставала якраз під кінець літа, коли ятки заповнювалися кавунами і динями. Цьогоріч тут їздять лишень військові - Шевченкове знаходиться в якихось 10-15 кілометрах від окупантів. У березні цією трасою росіяни, захопивши Херсон, йшли на Миколаїв. План їхнього “південного бліцкригу” зламала в тому числі і місцева громада, показавши, що танки загарбників дуже непогано горять.

Будь як СБУ! Слідкуй за нами :)

Підписуйся на нашу розсилку. Лише найлютіше. Лише раз на тиждень!

І не забудь підписатись на наш YouTube та Телеграм

Маєш, що додати? Додай!

    Хочеш закинути нам тему? Закинь!

      Новини

      “Я ще не готова побачити цю братню могилу під тим, що було моїм будинком”: історія мешканок Ізюма, які вибралися з пекла

      “24 лютого, коли почали стріляти, ми були у Харкові. Вранці почалися вибухи, потім нам сказали, що на роботу не потрібно йти до окремого розпорядження. Ми вагалися - їхати в Ізюм чи залишатися в Харкові. Потім вирішили поїхати в Ізюм. По-перше, там своя квартира. По-друге, там батьки наші. Ми думали, що там нас омине. Ця квартира в Ізюмі… Це була наша віддушина. Ми жили цією квартирою, в нас там такий чудовий краєвид, хотіли в ній на пенсії жити”, - розповідає Анна (на її прохання ми змінили ім’я). Жінка каже, що ввечері 24 лютого в Ізюмі було набагато тихіше, ніж у Харкові. Тож родина вирішила залишитися тут, а Анна навіть почала кликати до себе колег. Але на початку березня ситуація різко змінилася.

      Новини

      “На службі пропаганди”: як церковники з Харківщини допомагали окупантам

      На початку вересня Збройні сили України звільнили майже всю Харківську область, частина якої півроку перебувала під російською окупацією. З моменту звільнення пройшло декілька тижнів, але досі чи не кожен день українці дізнаються про нові подробиці звірств окупантів. Окремі населені пункти Харківщини зараз знищені майже повністю. Серед них і Ізюм, де після деокупації було знайдено масові поховання вбитих росіянами цивільних. Ворог також "лишив в спадок" місту розбиті мости і будинки, де немає світла, газу і зв'язку. Росіяни старанно приховували злочини всі місяці окупації, прикриваючись пропагандистськими роликами про "визволителів" і створюючи ілюзію турботи про місцевих. 

      Новини

      Журналісти Стремоусова, прихильниця Шарія та учасник “Безсмертного полку”: хто з Енергодару підіграє пропагандистам, звинувачуючи ЗСУ в ударах по ЗАЕС

      Запорізька атомна електростанція, розташована в тимчасово окупованому Енергодарі, за півроку пережила дуже багато. Тут росіяни катували та вбивали працівників, розміщували свою техніку прямо в машинній залі, а ракетні комплекси - на території. Але найстрашнішим є той факт, що окупанти перетворили станцію на центр ядерного шантажу чи не усього світу, регулярно б’ючи по АЕС і звинувачуючи при цьому ЗСУ.