Важливо
Новини

“Кім пропонував за мене викуп”: як голова громади, яка зупиняла російські танки на Миколаївщині, три місяці прожив в полоні

FacebookTwitterTelegram

Ті, хто їздив з Миколаєва в напрямку Херсонщини, точно проїжджали традиційний для півдня ринок біля Шевченкового, де продавали фрукти та овочі. Найпопулярнішою ця точка ставала якраз під кінець літа, коли ятки заповнювалися кавунами і динями. Цьогоріч тут їздять лишень військові – Шевченкове знаходиться в якихось 10-15 кілометрах від окупантів. У березні цією трасою росіяни, захопивши Херсон, йшли на Миколаїв. План їхнього “південного бліцкригу” зламала в тому числі і місцева громада, показавши, що танки загарбників дуже непогано горять.


Овочево-фруктовий ринок 

Відстеженням руху російської техніки для подальшої передачі цієї інформації військовим займалися сотні місцевих добровольців, яких координував очільник громади Олег Пилипенко. Колони врешті вдалося зупинити, але сам Пилипенко потрапив у полон, де перебував ледь не до середини червня.

Для Bihus.Info ми поговорилии з ним про спротив, три місяці в неволі, війну, переосмислення цінностей і найемоційніший День народження. 

Шевченківська громада

“Люди з Миколаєва їздили до нас на роботу”

Олег Пилипенко очолив Шевченківську громаду у 2020-му. Каже, що завдяки роботі великого бізнесу – заводів, які виготовляють соки, томатну пасту і напівфабрикати – регіон добре розвивався. Настільки добре, що місцевим не було сенсу виїжджати в сусідній великий Миколаїв у пошуках роботи. 

“У людей була робота, дуже хороші перспективи. Не потрібно було виїжджати на роботу в місто. Навпаки, на “Сандору” люди їздили з Миколаєва у селище. До приходу “освободітєлєй” у нас було все добре, а за рік чи два стало б ще краще”, – розповідає Пилипенко.

24 лютого, після ранкового обстрілу миколаївського аеропорту “Кульбакине”, росіяни розпочали спроби наступу в бік Миколаєва. Шлях окупантів, за словами Пилипенка, пролягав і через Шевченківську громаду.  

“Багато в чому нашій громаді пощастило. Ворог після відносно простої окупації Херсонської області переоцінив свої можливості й реально недооцінив наші” – каже Пилипенко. 

Місцеві, маючи телефон Пилипенка, передавали йому відомості про пересування ворожих колон. Голова, в свою чергу, був на постійному зв’язку з військовими. Відтак, українська артилерія тут активно “накривала ворога”. 

Пилипенко каже, що ще частина російських військ не доїхала до Миколаєва, “зустрівшись” з Інгулецькою зрошувальною системою – канали, яких, враховуючи аграрність регіону, чимало, стали своєрідними протитанковими ровами. 

Елемент Інгулецької зрошувальної системи. Фото: Укрінформ

Техніку, яку росіяни кидали посеред полів і каналів, жителі Шевченківської ОТГ витягали тракторами, щоб передати українським військовим. 


Олег Пилипенко. Фото з Фейсбук

«Основне, що дала наша громада на початку війни, це те, що ми серйозно виграли час для Миколаєва. Захисники обласного центру зрозуміли, що цього ворога можна знищувати, що їхні танки і БТРи горять і дуже непогано, що коли росіяни зустрічають супротив, то кидають все і просто тікають, а також часто не повертаються, аби забрати 200-х. І до людей прийшла впевненість, що можна поставити заслін і не пустити їх далі», – каже очільник громади.

Вони зрозуміли, що я коригував вогонь артилерії”

Успішна робота української артилерії змусила росіян почати шукати навідників. На п’ятий день спротиву в авто Олега Пилипенка вистрілили з гранатомета.

“Ми з водієм дивом лишилися живі. Я розумів, що за мною йде полювання і тому постійно переміщався, змінював місце ночівлі. І ми продовжували відстежувати колони, розвозити гуманітарку”, – розповідає Пилипенко.

10 березня чоловіки потрапили у засідку. Росіяни затримали Пилипенка та його водія і, знайшовши документи, зрозуміли, що “взяли” очільника громади. 

“Спочатку нас відвезли до аеродрому у Чорнобаївці. Попри те, що я постійно чистив телефон, декілька координат їм вдалося витягнути. І вони зрозуміли, що я коригував вогонь артилерії”, – пригадує Пилипенко. – “Звичайно, коли потрапляєш у полон до десантників, чиї військовослужбовці загинули на території Шевченківської громади, шансів на виживання дуже мало. Єдине, чому мене залишили живим після тортур, це посада і, скажімо так, дружні стосунки з губернатором – я входив у його команду. Їм потрібна була людина, через яку можна було встановити контакт з Миколаївською ОВА щодо обміну своїх полонених” – розповідає чоловік.

У Чорнобаївці Пилипенка тримали до 16 березня. Тут йому довелося пережити побої, тортури, а також удари української артилерії по російським цілям. Чоловік нині каже, що він, мабуть, один з небагатьох, хто не сміється з мемів про Чорнобаївку.

“У Чорнобаївці був найтяжчий період. Унаслідок їхніх “допитів” я був весь побитий і знесилений, не міг рухатися. Були обморожені ноги, багато проблем із ребрами та внутрішніми органами. Коли після “допитів” мене кидали на підлогу камери, мій водій, якого через вік, на щастя, не чіпали, підіймав мене на нари, поїв водою, намагався чимось накрити. Він дуже підтримував мене – і морально, і фізично. Там було дуже холодно. Холод став серйозним випробуванням у Чорнобаївці”, – ділиться спогадами Пилипенко.

Врешті, українці змусили росіян частково відступити з Чорнобаївки. Так Пилипенко разом з іншими полоненими опинився у Новій Каховці.

Якщо не пив два місяці чаю, а тут дали 5 пакетиків, то ти сидиш над ними і плачеш”

У тимчасово окупованій Новій Каховці російські військові облаштували собі базу на території поліцейського відділку, полонених же утримували в приміщеннях управління Міграційної служби, що знаходилося в тій же будівлі. Пилипенку дісталася тут одиночна камера, але потрапив він туди вже після госпіталю – тиждень в Чорнобаївці давався взнаки.

Чоловік каже, що в полоні разом з ним були виключно цивільні мешканці Миколаївщини та Херсонщини. Їхній побут зводився до сидіння в камерах, одного виходу на день за водою і допитів. Їжі на всіх не вистачало – протягом усього першого місяця вторгнення привозили багато полонених, більш-менш регулярним харчування стало тільки в травні. Поспілкуватися між собою люди могли тільки вранці, коли окупанти дозволяли вийти і набрати собі води. Так Пилипенко дізнавався від новоприбулих про події на фронті. 

Свій 36-й день народження чоловік також зустрів тут.

“З 25 років я старався проводити дні народження з елементами екстриму. Міг стрибати з парашутом, літав, організовував похід по Тянь-Шаню чи поїздку в Чорнобиль. День народження 2022-го року виявився найбільш екстремальним, але дуже емоційним – із сусідніх камер передали все, що могли. Це було справді дуже емоційно. Як зрозуміти, що щось для тебе цінне? Це коли чогось позбавили, а потім ти це отримав. У звичайному житті ми до цього звикаємо. А якщо не пив два місяці чаю, а тут дали 5 пакетиків, то ти сидиш над ними і плачеш. Заварювали їх по кілька разів”, – розповідає Олег Пилипенко.


Олег Пилипенко. Довоєнний час

Чоловік каже, що полон змушує переосмислити власні цінності:

“І ти по-іншому оцінюєш свій життєвий шлях. Тому, якщо завтра твій життєвий шлях обірветься, помреш із думкою, що ти ось це не встиг зробити. Коли переоцінюєш все, потім набагато простіше жити, бо знаєш, що потрібно робити в першу чергу”.

Цікаво, що, за словами Пилипенка, до нього часом приходили російські офіцери, запитуючи щось на кшталт “Чому в нас не вийшло?”. 

“На той момент вони втратили багато техніки, чимало їхніх потрапило в полон. Деякі офіцери хотіли розібратися для себе – чому ж так вийшло. Я їм пояснював, що їх ввели в оману і в підсумку вони мають те, що мають. Я сказав не дуже приємні для них речі. Що за підсумками цієї війни росія програє, буде ізгоєм і, можливо, розпадеться. І їм дуже пощастить, якщо вони всі ці процеси побачать і доживуть до цього. Ті з офіцерів, хто зберіг здатність мислити, думаю, запам’ятали ці слова», – пригадує голова громади.

Частину полонених, в основному з числа мешканців Нової Каховки, звільнили на початку травня. З частиною з них Пилипенко встиг познайомитися, тож, опинившись на волі, люди зв’язалися з його дружиною, а потім приносили засоби гігієни, продукти і книги. 

Кім пропонував за мене викуп, там називалася серйозна цифра”

Пилипенко каже, що росіяни через нього намагалися вийти на контакт з обласною військовою адміністрацією – через його приналежність до команди очільника ОВА Віталія Кіма. Зв’язатися вдалося 22 березня, тоді й почалися перемовини. Вже наступного дня відпустили водія Олега Пилипенка. 

“На той момент, 23-25 березня, було 2 обміни. Вони відбулися раніше, ніж обміни через офіційний канал між Києвом і Москвою, який діє на Запорізькому напрямку” – розповідає чоловік.

Самого Пилипенка звільнили лише 10 червня – після трьох місяців полону.

“Я знав, що у переговори включилися губернатор, представники ОП, нардепи, багато впливових людей. Кім пропонував за мене викуп, там називалася серйозна цифра. Але вони відмовлялися. Проте згодом все-таки знайшли варіант і мене включили в обмін”, – каже він, – “Я був без телефону, бо тільки звільнився. При цьому хтось із зустрічаючих вів пряму трансляцію у Фейсбуці. Люди дивляться стрім, бачать тих, хто стоїть коло мене і, знаючи їхні телефони, додзвонюються їм та просять передати трубку. Мені по черзі дають 5 чи 6 телефонів, я ледве встигаю два слова сказати. На той момент я був найщасливішою людиною у Миколаєві”.

Пилипенко каже, що обмін – це складний комунікаційний процес, найпроблемнішими в якому є перемовини про повернення військових льотчиків, артилеристів і снайперів. У випадку, якщо хтось з рідних потрапив у полон і про це відомо з достовірних джерел (наприклад, вдалося поговорити з людиною телефоном чи ідентифікувати на відео, які поширюють окупанти) в першу чергу треба звернутися до командира частини, СБУ та поліції. Якщо полонений не є офіцером, то шанси на порівняно швидкий обмін вищі.

Люди не повинні забувати, що хлопці на лінії фронту, мають допомагати”

“Десь 50% моєї команди евакуйовані у Миколаїв. У різних частинах міста я натикався на жителів своєї громади, всі кидалися обійматися. Важко було пояснити людям, що коли у тебе зламані ребра, які ще не зажили, міцні обійми – не найкраща річ. Потім з поліцейським офіцером громади проїхав селами, які знаходяться під контролем нашої армії. Він ввів у курс справ – де найбільше було обстрілів”, – розповідає про повернення до роботи Олег Пилипенко.

Населення громади за півроку суттєво зменшилося, тут станом на кінець серпня залишалося лише 20% мешканців – від кількох десятків до кількох сотень, в залежності від населеного пункту. Тут сильно розбита інфраструктура, пошкоджені, наприклад, усі школи, частина з яких взагалі не підлягає відновленню. Але місцеві при цьому продовжують робити все, що від них залежить:

У Шевченковому місцеві хлопці відремонтували стару пожежну машину. Обласне ДСНС видало їм форму, маски, шланги. Коли були влучання у житлові будинки, то могли зайнятися великі пожежі і вигоріти окремі мікрорайони – в місті багато некошеної посохлої трави”, – каже Пилипенко, – “Під час обстрілів хлопці у бронежилетах гасять пожежі. Також вони відновлювали енергомережі, під обстрілами під’їжджали під водонапірні башти, накачували воду з допомогою генератора – так людям води вистачало на декілька діб. Ще ремонтували башти після обстрілів. Це було дійсно феєрично і заслуговує на повагу”.  


Пожежна частина Шевченковому. Фото: ДСНС у Миколаївській області

8 сіл громади досі під окупацією, у кількох населених пунктах зафіксовано зникнення людей. З окупованих територій росіяни нікого не випускають, але, за словами Пилипенка, туди вдалося відправити гуманітарну допомогу. 


Багато полів вигоріли, а на тих, що вцілили, урожай збирали під обстрілами. Очільник громади каже – все можна буде відбудувати з часом, зараз же треба думати над тим що кожен з нас може зробити для перемоги:

“Найважливіше у цій ситуації те, що ми всі зараз маємо стати однією монолітною силою. Пріоритет номер один – ЗСУ і перемога у цій війні. Перемога буде точно за нами. Просто, коли будемо відбудовувати нову країну, треба пам’ятати якою ціною вона далася. Люди не повинні забувати, що хлопці на лінії фронту, мають допомагати. Тоді максимальна кількість виживе. Це повинно стати національною ідеєю. Інших варіантів я не бачу”.

 

Зубова Анастасія

 

Автор цієї статті є учасником програми Interlink Academy Fellowship, що фінансується урядом Німеччини

Мародерство, постійна стрілянина і колони російської техніки. Таким згадує місяць окупації села Шестовиці Олександр. Чоловік був одним з тих, кому в перші дні повномасштабного наступу росії не вдалось виїхати з села неподалік Чернігова.

Будь як СБУ! Слідкуй за нами :)

Підписуйся на нашу розсилку. Лише найлютіше. Лише раз на тиждень!

І не забудь підписатись на наш YouTube та Телеграм

Маєш, що додати? Додай!

    Хочеш закинути нам тему? Закинь!

      Ми вплинули

      “Піраміда дронів”: затримано підозрюваних, які ошукали українців на 45 млн під приводом продажу дронів для ЗСУ

      У кримінальному провадженні, яке розслідується за злочинною схемою із  “закупівлі” БПЛА для ЗСУ, фігурантам справи були оголошені підозри. Інтереси постраждалих волонтерів в даному провадженні представляє адвокат проєкту “Свої Люди” (Bihus.Info) Юрій Мельник.

      Ми вплинули

      Очільник Київського метрополітену Брагінський написав заяву про звільнення після сюжету Bihus.Info

      Начальник комунального підприємства "Київський метрополітен" Віктор Брагінський написав заяву про звільнення після розслідування журналістів Bihus.Info про статки його рідні.

      Новини

      В очільника “Київського метрополітену” знайшлася незадекларована “колишня” дружина зі статками на мільйон доларів

      Журналісти Bihus.Info з’ясували, що офіційно колишня дружина директора КП “Київський метрополітен” Віктора Брагінського, не маючи співмірних доходів, стала власницею активів вартістю в мільйон доларів, а сам Брагінський декларує дивні грошові подарунки від рідні. Про це йдеться в сюжеті Bihus.Info.