Окупований Демидів на Київщині: обстріляні медики, погрози і викрадення волонтерів, заблокована евакуація цивільних

У перші дні повномасштабного російського  вторгнення в Україну окупаційні війська зайшли на північ Київської області. Так, за кілька днів війни під окупацією опинилась частина Вишгородського району. Місцеві мешканці та волонтери, які залишилися на цих територіях, більше місяця провели фактично в оточені ворожих військ. За цей час воєнні злочини стали нормою для окупантів. Вони знущалися над місцевим населенням, обстрілювали медиків, погрожували і викрадали волонтерів, блокували евакуацію цивільного населення.

Інформація про воєнні злочини російських військових у Вишгородському районі почала з’являтися ще за час окупації цієї території. Місцеві, яким вдавалося вийти з оточення, публічно розповідали про критичну ситуацію на Київщині: про приковану на парковці людину, про військову техніку, на якій у двори мирних мешканців заїжджали окупанти, про пограбовані будинки і магазини. 

9-го березня Національна поліція повідомила про обстріл евакуаційної колони, внаслідок якого загинув поліцейський Олексій Пономаренко.

Вже після деокупації та звільнення Київщини, журналісти поговорили з очевидцем тих подій, який не просто залишився на окупованій території, але й займався допомогою місцевим мешканцям.

Фото зі сторінки “Вишгородська Районна Організація Товариства Червоного Хреста України” 

“28-го лютого я відкрив пункт товариства Червоного хреста України і він весь час діяв на окупованій території. Я і моя команда – загонівці, вони працювали не на окупованій території, але доставляли до “нуля” (фактично до  лінії розмежування – від авт.) медикаменти, гуманітарну допомогу. Я з волонтерами, які організувалися навколо мене в Демидові, переносили усе це на окуповані території і надавали допомогу мешканцям”, – згадує Андрій.

Андрій – командир Вишгородського районного загону швидкого реагування Товариства Червоного Хреста України. Разом з родиною живе у Демидові і весь час від початку окупації і до звільнення Київщині від російських військ (31 березня 2022 року) пробув у рідному селі. Разом з місцевими організував волонтерський пункт, де вони надавали гуманітарну допомогу та займалися евакуацією цивільного населення: “Коли ти йдеш у формі Червоного Хреста, до тебе люди підходять, питають, що робити, як діяти і яку допомогу вони можуть надати”.

Відео зі сторінки “Вишгородська Районна Організація Товариства Червоного Хреста України” у Facebook від 11 березня 2022 року

ОБСТРІЛИ ВОЛОНТЕРІВ

Перше, за що взялися волонтери – розвозити гарячу їжу нашим військовим та налагоджувати доставку гуманітарної допомоги для місцевих. Зокрема, продуктів харчування та медикаментів. Складність була у тому, що 25-го лютого Збройні сили України підірвали міст через річку Ірпінь, щоб не допустити прорив ворога в сторону Києва. Так, Демидів і решта сел опинились частково відрізаними. 

Щоб отримувати допомогу доводилося працювати кількома групами. Одна частина команди підвозила гуманітарку до “нуля”, інша там її забирала і вже передавала далі. Так, під час однієї з доставок гуманітарної допомоги російські військові обстріляли авто медиків-волонтерів.  

“Це була машина Тупиченко Дмитра та Тупіченко Юлії. Вони привозили медикаменти на “нуль”, до товариства Червоного Хрест, який діяв на окупованих територіях. І от поверталися вони назад, потрапили під мінометний обстріл і їхня автівка постраждала. Пощастило, що з ними все було гаразд, вони не були поранені і з ними все було добре”, – згадує Андрій.

Автівка медиків після мінометного обстрілу (з наліпками на вікнах). Варто зауважити, що умисне нанесення ударів по персоналу, транспорту, обладнянню, пов’язаному з наданням гуманітарної допомоги – є одним з порушень міжнародного гуманітарного права та воєнним злочином. 

Під обстріл зі сторони окупантів потрапляв і сам Андрій:

– 27-го лютого після повернення від позицій ЗСУ мене обстріляли збройні сили Російської федерації. На той момент вони, скоріш за все, просто бачили червону пляму, тому що за повороту – гілки, дерева, не можна було розібрати хто це. Але стріляли у мене. Добре, що не влучили. 

– На той момент Ви були у формі?

– Я був у формі Червоного Хреста, тоді на мені не було засобів індивідуального захисту – бронежилета і каски. Власне після цього в подальшому ми якраз і почали їх використовувати активно. 

З 8-го березня у Демидові з’явилися блокпости на всіх територіях, які окупували російські війська. Андрій згадує, з того часу працювати стало ще важче і небезпечніше, адже на кожному блокпосту його з волонтерами постійно перевіряли.

• Офіційним представником Червоного Хреста був я, тому що я керівник загону, член товариства Червоного Хреста України, але випадків, коли російські військові на це реагували, було дуже багато.

• Чи були погрози у Ваш бік від них?

• Весь час майже. Я спілкувався з багатьма, скоріш за все це були представники військової розвідки і ФСБ. Мене допитували десь мабуть 3 рази точно та погрожували два рази вбити і розстріляти. Це було від командира одного з блокпостів – “Байкала”, який працював у Демидові. Також постраждали волонтери, які допомагали мені на окупованій території. Чотирьох було побито жорстоко, а одному прострелили ноги. 

• А в зв’язку з чим у них була викликана така агресія?
• До 21-го березня, коли ми крайній раз їздили в Іванків, там нас роздягли, перевіряли татуювання, прискіпливо дивилися мої документи, волонтерів (Андрій виписав волонтерам тимчасові посвідсення – від авт.). Їм не подобалися посвідчення, не подобалося їм як я виглядаю, звинувачували у тому, що ДРГ українські діють під егідою Червоного Хреста і розстрілюють російських військових.

У відповідь Андрій заперечував, що російських військових теж складно ідентифікувати, не зрозуміло хто ці люди і які у них звання: “Але вони мені сказали, що у них є аргументи і похлопали по автомату. Звинувачували у націоналізмі. На що я їм казав, що Товариство Червоного Хреста України діє по своїм принципам, ми не маємо права ставати на чиюсь сторону – політичну, релігійну або расову. Ми допомагаємо всім”.

Андрій розказує, що погрози отримував не тільки він сам, але й його родина – дружина і маленька дитина, які також залишилися на окупованій території. 

БЛОКУВАННЯ ЕВАКУАЦІЇ ЦИВІЛЬНОГО НАСЕЛЕННЯ

Окрім безпосередньо гуманітарної допомоги Андрій з командою організовували евакуацію місцевих мешканців. Проблем було кілька – перша, це підірваний міст, друга – вона в річці Ірпінь навесні почала підніматися. А відтак, якщо раніше волонтери просто доводили людей до води і вони самі переходили, то тепер їм довелося робити містки завдовжки по 20 метрів, щоб люди могли діставатися іншого берега.

Фото та відео зі сторінки Андрія Сологуба у Facebook 

“З 11-го по 19-е березня, за приблизними підрахунками, більше 15 тисяч людей ми перевели. Не враховуючи, що самі ще люди переходили. До цього ми ще навіть не рахували, скількох переводили людей. Ми гарантували безпеку, переводили людей, інколи це було під мінометними обстрілами і під обстрілами зі стрілецької зброї”, – згадує Андрій.

З 21-го березня, за словами командира загону Червоного Хреста, окупанти обмежили будь-яке пересування і тоді Демидів опинився на межі гуманітарної катастрофи. “Коли я спілкувався з командуванням російським, там у них був отець Кирил з Владивостоку, позивний “Владік”, ще були такі: “Запад” і “Кльон”. І коли я з ними спілкувався, то я просто говорив, що треба унеможливити гуманітарну катастрофу – потрібні продукти харчування, медикаменти, можливість виходити. Вони мені на це говорили, що є гуманітарні вантажі, які вони надавали по деяким населеним пунктам. Так, це було, але це була краплина у морі. – згадує Андрій і додає. – Їм потрібна була картинка, щоб люди виїжджали у Білорусь. Так, були люди, які виїжджали в Білорусь, у кого там були родичі, хто просто боявся йти через переправу. Але їх було значно менше, ніж ми переправили через річку Ірпінь”.

Евакуація цивільного населення з Демидова була заблокована більш як на тиждень, аж до повного звільнення Київської області від окупантів. Весь час місцеві мешканці були обмежені в продуктах харчування та критично необхідних медикаментах.

ВИКРАДЕННЯ

За час окупації Київщини російські війскові викрадали волонтерів та вивозили їх у невідомому напрямку. Зокрема, у Вишгородському районі також затримали двох представників місцевого Червоного Хреста, які допомагали Андрію – Володимира Хропуна та Юлію Іваннікову-Кацемон. 

“Володимир – водій, який перевозив людей на шкільному автобусі з різних населених пунктів. Він не послухав мене і поїхав в Козаровичі, але звідти не пускали. Володимир під’їхав і почав, так би мовити, з ними сваритися. Вони його скрутили і забрали в полон. Також Юлія, вона працює в ДСНС, а також є волонтером Червоного Хреста. Вона могла діставати продукти харчування, домовлятися з бізнесменами, щоб вони підвозили це все. Вона живе в Петрівцях, в неї там є будинок, і  є будинок в Литвині. І вона туди-сюди моталась. Я їй казав, що так не можна робити, що це викликає підозри. Це мені в очі російські військові казали, що вона викликала підозри”, – розказує Андрій. “Обіцяли їх випустити, я неодноразово про них говорив. Але вони весь час годували обіцянками”.

Про викрадення волонтерів писали міжнародні організації. І лише після звільнення Київщини їх вдалося визволити з полону. Інженер-електрик Хропун та диспетчер екстрених служб Іваннікова-Кацемон були звільнені разом із 24 іншими людьми під час обміну полоненими 9 квітня. За інформацією Reuters, спочатку їх утримували в на той час окупованому Димері: “Разом із приблизно 40 іншими полоненими вони були переведені на фабрику, де їх тримали на бетонній підлозі зі зв’язаними руками. За їхніми словами, майже через тиждень їх на військовій вантажівці перевезли до Білорусі, а потім до слідчих ізоляторів у Росії”. 

ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ОКУПАЦІЯ

Андрій згадує, що 31 березня все ніяк не міг повірити, що Київщину звільнили. Усвідомлення прийшло тільки тоді, коли 3-го квітня на річці Ірпінь встановили пантон. А потім почалися зачистки та пошук дивертантів і мародерів, фіксація злочинів: “Багато трупів людей. Вони не тільки вбивали, але й не давали ліків”.

Волонтер зауважує, незважаючи на усе, весь час під окупацією над центром Червоного Хреста України в Демидові майорів український прапор.

Вже три тижні Київщина, в тому числі і Вишгородський район, звільнені від російських військових. Рятувальники проводять розмінувальні роботи та розбирають завали, волонтери налагодили поставки гуманітарної допомоги, місцеві мешканці повертаються додому, де наразі вже це можливо. А правоохоронці продовжують фіксувати та документувати воєнні злочини російської армії. 

Станом на 21 квітня, під час виступу в ефірі телемарафону начальник поліції Київщини Андрій Нєбитов повідомив, що правоохоронці виявили вже більше 1045 тіл мирних мешканців у населених пунктах Київщини, що були звільнені від російських окупантів: “75% загиблих, за первинним оглядом, були розстріляні з автоматичної зброї або зі снайперських гвинтівок. Інші загинули від артилерійських обстрілів.”.

Від редакції. Описані нижче факти мають офіційні підтвердження і вже описувалися низкою ЗМІ. Наша ж основне завдання – зібрати свідчення очевидців та потерпілих, які в подальшому можуть бути використані для розслідувань правоохоронних органів.

Bihus.Info

Occupied Demydiv in the Kyiv Oblast: medics shelled, volunteers threatened and kidnapped, civilian evacuation blocked

In the first days of the full-scale Russian invasion of Ukraine, invading troops entered the north of the Kyiv Oblast. Thus, after a few days of war, part of the Vyshhorod Raion was occupied. Local residents and volunteers who remained in these territories spent more than a month completely surrounded by enemy troops. During this time, war crimes became the norm for the invaders. They abused the local population, opened fire on medics, threatened and kidnapped volunteers, and blocked the evacuation of civilians.

Information about Russian military crimes in the Vyshhorod Raion began to appear even while this territory was still under occupation. Locals who managed to get out of encirclement publicly described the critical situation in the Kyiv Oblast: a man chained in a parking lot, invaders’ military vehicles entering the courtyards of civilians, and houses and stores looted.

On March 9, the National Police reported the shelling of an evacuation convoy, which resulted in the death of policeman Oleksiy Ponomarenko.

After the de-occupation and liberation of Kyiv Oblast, journalists spoke with an eyewitness of those events, who not only stayed in the occupied territory, but were also involved in helping local residents.

Photo from the Vyshhorod Raion Organization of the Ukrainian Red Cross Society social media account

“On February 28, I opened a post of the Ukrainian Red Cross Society and it operated all the time in the occupied territory. Me and my team, the zahin (here: Rapid Response Unit of the Red Cross – translator), we did not work in the occupied territory, but made deliveries to “ground zero” (essentially, to the line of demarcation – author) of medicines, humanitarian aid. Together with the volunteers organized around me in Demydiv, we transported all that to the occupied territories and provided assistance to the residents,” recalls Andriy.

Andriy is the leader of the Vyshhorod Raion Rapid Response Unit of the Ukrainian Red Cross Society. He lives in Demydiv with his family and stayed in his native village throughout the whole time from the beginning of the occupation and until the liberation of the Kyiv Oblast from Russian troops (March 31, 2022). Together with the locals, he organized a volunteer post where they provided humanitarian aid and worked to evacuate civilians: “When you are walking in a Red Cross uniform, people come up to you, asking what to do, how to act, and what kind of help they can provide.”

Video from Vyshhorod Raion Organization of the Ukrainian Red Cross Society Facebook page from March 11, 2022

Volunteers under fire

The first thing the volunteers took up was to deliver hot food to our troops and set up the delivery of humanitarian aid to the locals. Specifically, food and medical supplies. The challenge was that on February 25, the Armed Forces of Ukraine blew up the bridge over the Irpin River to prevent the enemy from breaking through towards Kyiv. Thus, Demydiv and the rest of the villages were partially cut off.

In order to get assistance, it was necessary to work in several groups. One part of the team brought humanitarian aid to “ground zero”, the other part picked it up there and passed it on. For example, during one of the humanitarian aid deliveries, the Russian military fired on the cars of the volunteer medics.

It was Dmytro Tupichenko and Yulia Tupichenko’s car. They were bringing medical supplies to “ground zero,” to the Red Cross Society, which was operating on the occupied territories. On their way back, they came under mortar fire and their car was damaged. It was lucky that they were all right, they were not wounded, and they were all right,” recalls Andriy.

The medics’ car after the mortar shelling (with stickers on the windows). It should be noted that the deliberate targeting of personnel, vehicles, and equipment related to humanitarian assistance is a violation of international humanitarian law and a war crime. 

Andriy also came under fire from the invaders:

– On February 27, on my return from AFU positions, I was fired upon by the armed forces of the Russian Federation. At that moment they probably just saw a red spot, because, you could not make out who was there around the corner because of branches, trees. But they shot at me. It’s a good thing they didn’t hit me.

– Were you in uniform at the time?

– I was in a Red Cross uniform; I did not have personal protective equipment, body armour and a helmet, on at the time. In fact, after that, from then on we began to use them actively.

Since March 8 checkpoints appeared in Demydiv in all areas occupied by the Russian forces. Andriy recalls that since then, it has become even more difficult and dangerous to work, as he and his volunteers were constantly inspected at each checkpoint.

• I was the official representative of the Red Cross, because I am the head of the [Rapid Response] Unit, a member of the Ukrainian Red Cross Society, but there were a lot of cases when the Russian military reacted to this.

• Had they made any threats to you?

• Almost all the time. I communicated with a lot of people, most likely they were representatives of military intelligence and the FSB. I was interrogated about three times at the least and I received threats to kill and shoot me twice. This was from the commander of one of the checkpoints, Baikal, who worked in Demydiv. Volunteers who helped me in the occupied territory also suffered. Four were severely beaten, and one was shot in the legs.

• And what caused such aggression on their part?

• Before March 21, when we went to Ivankiv the most recent time, they stripped us, checked our tattoos, and meticulously looked at my documents and those of the volunteers (Andriy gave the volunteers temporary IDs – author). They didn’t like my ID, they didn’t like the way I looked, and they accused me of Ukrainian sabotage and reconaissance units acting under the guise of the Red Cross and shooting Russian soldiers.

In response, Andriy claimed that the Russian soldiers were also difficult to identify, it was unclear who these people were and what their ranks were: “But they told me that they had their arguments and tapped their rifles. They accused me of nationalism. I answered them that the Ukrainian Red Cross Society acts on its own principles, and we don’t have the right to take sides, political, religious or racial. We help everyone.”

Andriy says that he wasn’t alone to receive threats, his family, his wife and young child, who also remained in the occupied territory, were also threatened.

Blocking the evacuation of civilians

In addition to direct humanitarian assistance, Andriy and his team organized the evacuation of local residents. There were several problems. The first was the blown-up bridge, the second was the Irpin River, which began to rise in the spring. Consequently, if before, volunteers simply brought people to the river and they would cross on their own, now they had to build makeshift bridges 20 meters long so that people could get to the other side.

Photos and video from Andriy Solohub’s Facebook page

“From March 11 to 19, according to a rough estimate, we helped more than 15,000 people cross [the river]. Not counting the people who crossed on their own. Before that, we didn’t even count how many people we helped to cross. We were guaranteeing security, we were helping people to cross, sometimes under mortar and small arms fire,” recalls Andriy.

Since March 21, according to the Red Cross unit leader, the invaders restricted any travel, causing Demydiv to teeter on the brink of a humanitarian catastrophe. “When I communicated with the Russian command, there they had Reverend Kirill from Vladivostok, callsign Vladik, there were also a Zapad (West) and a Klen (Maple). And when I talked with them, I simply said that it was necessary to prevent a humanitarian disaster: we needed food, medicine, the ability to leave [the houses]. They would tell me that there were humanitarian supplies that they were providing for some of the settlements. Yes, there were, but it was a drop in the ocean.” Andriy recalls and adds. “They needed a picture [to persuade] people to go to Belarus. Yes, there were people who went to Belarus, who had relatives there, who were simply afraid to go [to Ukrainian-controlled territory] because of the [river] crossing. But there were far fewer of them than of those we helped cross the Irpin River.”

The evacuation of civilians from Demydiv was blocked for more than a week, until the complete liberation of the Kyiv Oblast from the invaders. All the while, local residents were restricted in food and critical medicines.

Kidnapping

During the occupation of the Kyiv Oblast, the Russian military kidnapped volunteers and transported them to unknown locations. In particular, two representatives of the local Red Cross who helped Andriy – Volodymyr Khropun and Yuliya Ivannikova-Katsemon – were also detained in the Vyshhorod Raion.

“Volodymyr was a driver who transported people by school bus from different settlements. He didn’t listen to me and drove to Kozarovychi, but they didn’t let anyone out of there. Volodymyr approached and got into a quarrel with them, so to speak. They pulled him over and took him prisoner. Also Yuliya, she works for the State Emergency Service and is also a Red Cross volunteer. She was able to get food, make arrangements with businessmen to deliver all that. She lives in Petrivtsi, she has a house there, as well as in Lytvyn. And she used to go back and forth. I said that she couldn’t do that, that it aroused suspicion. It was the Russian military that told me to my face that she was arousing suspicion,” says Andriy. “They promised to let them out, I talked about them more than once. But they kept giving empty promises.”

International organizations reported on the kidnapping of the volunteers. And only after the liberation of the Kyiv Oblast they were rescued from captivity. Electrical engineer Khropun and emergency services dispatcher Ivannikova-Katsemon were released along with 24 others during the April 9 prisoner exchange. According to Reuters, they were first held in the then-occupied Dymer: “Along with about 40 other prisoners, they were transferred to a factory where they were held on a concrete floor with their hands tied. According to them, almost a week later they were transported in a military truck to Belarus and then to detention facilities in Russia.”

Liberation

Andriy recalls that on March 31, he still could not believe that the Kyiv Oblast had been liberated. The realization came only when they installed a pontoon bridge on the Irpin River on April 3. Then started the sweeps and the search for saboteurs and looters, the recording of crimes: “Many dead bodies of people. Not only did they murder, but they also did not administer medicine.”

The volunteer notes that despite everything, the Ukrainian flag flew over the Ukrainian Red Cross center in Demydiv during the entire time under the occupation.

For three weeks now, the Kyiv Oblast, including the Vyshhorod Raion, has been liberated from the Russian military. Rescuers have been carrying out demining and removing rubble, volunteers have set up deliveries of humanitarian aid, and local residents are returning home when possible. Law enforcers continue to record and document war crimes committed by the Russian army.

As of April 21, during an appearance on the national TV marathon, chief of the Kyiv Oblast police Andriy Niebytov said that law enforcers have already found more than 1,045 bodies of civilians in settlements in Kyiv Oblast liberated from the Russian invaders: “75% of the dead, according to the initial examination, were shot with automatic weapons or sniper rifles. The rest were killed by artillery fire.”

From the team of Bihus.Info. The facts described below have official proof and have already been reported on by several media outlets. Our main task, however, is to collect testimonies of eyewitnesses and survivors, which can later be used for law enforcement investigations.

Bihus.Info