Важливо
Новини

Історія полоненого з Бучі: розстріли, “живий щит” з місцевих і один підвал на сотню людей

FacebookTwitterTelegram

З 26 лютого на околицях невеличкого містечка Буча на Київщині точилися запеклі бої між українськими захисниками та російськими окупантами. Пізніше російським солдатам вдалося окупувати Бучу, Ірпінь, Гостомель та маленькі населені пункти у передмісті Києва. Більше місяця місцеві мешканці жили буквально в пеклі – поряд із російськими солдатами. Які весь час окупації тримали у полоні місцевих мешканців, катували та вбивали, займалися мародерством, використовували людей як живий щит. 

Кадри з Бучі, на яких вулиці буквально завалені вбитими місцевими мешканцями, вже облетіли весь світ. Українська влада заявила про щонайменше 420 загиблих у Бучі та визнала дії російських окупантів геноцидом. 

Один із місцевих мешканців Бучі, якого російські солдати тримали у полоні, розповів нам про звірства росіян, допити, зачистки і про те як росіяни використовували цивільних в якості живого щита. 

“Нам казали: “ви мирные жители, вы будете жить”, а потім йшли катувати наших хлопців”

На момент вторгнення російської армії у передмістя столиці мешканець Бучі Роман був у себе вдома з родиною. Чоловік пригадує, що під час боїв та наступу на їхню вулицю, місцеві сховалися у підвали.  

“Нас було четверо чоловіків та двоє жінок. Чули як вони заїжджали на техніці, гул стояв, бомбили паралельно. Їх троє було, зайшли в підвал до нас, наставили на нас автомати і вивели на вулицю. Російські солдати наказали нам стати до паркану з піднятими руками. Із нас зняли верхній одяг, перевірили телефони, документи, гаманець, дивилися прописку. Оглядали чи немає на тілі татуювань, як вони казали “нацистської символіки” – це вони мали на увазі український тризуб. Сусіда, який на вулиці варив їсти просто розстріляли. Постріл і все, немає людини”, – розповідає Роман.

Деяких місцевих жителів росіяни тримали у полоні у великих складських приміщеннях та ангарах на вулиці Яблунській. Це місце місцеві називають “базою комплектації”. 

“Нас повели на “базу комплектації”. Будівля десь чотири поверхи. Там російські солдати ховали бронетехніку, там же у них був госпіталь для своїх. Внизу було велике бомбосховище міцне, найбільше в усьому районі і околицях, у цьому бомбосховищі ще з початку війни ховалися люди. Там була десь сотня людей, переважно жінки і діти” – розповідає Роман.

Саме на вулиці Яблунській, після звільнення Бучі від російських окупантів, були виявлені розстріляні тіла місцевих мешканців. Тіла убитих, з білими пов’язками на руках, лежали просто серед дороги. Деяких місцевих мешканців росіяни вбивали із зав’язаними руками за спиною

“На нашій вулицю вони робили “зачистку”: вскривали дома, вікна, все вибивали. Хлопці наші (територіальна оборона, місцеві добровольці – ред.) – чинили їм спротив. Чутно було перестрілки. Але у наших були автомати та коктейлі Молотова, що то проти танків та тяжкої техніки… Так вони і зайняли нашу вулицю. Хлопців наших декого теж взяли в полон, але вони були зв’язані, їм зняли взуття, верхній одяг, на голову накидали футболки, аби вони не бачили нічого”, – згадує дні полону Роман, – “Нам казали: “ви мирные жители, вы будете жить”, а потім йшли катувати наших хлопців, військових. Хлопцю, який стояв біля нашого двору на блокпосту, йому прострелили руку, казали “держи рану сам”. Спершу наших хлопців військових всього було біля нас шестеро чи семеро, це ті кого вони взяли, а не вбили відразу. У хлопців випитували позивні, де служать, били, знову запитували і били. Пізніше їх вивели з бази, далі ми чули автоматні черги, їх розстріляли”.

“Отак снаряд летить десь і сховатися не можна”

Місцеві мешканці Бучі пригадують, що російські окупанти детально перевіряли телефони місцевих мешканців: дивилися діалоги в месенджерах, вхідні-вихідні дзвінки, перевіряли фотогалерею. 

“Якщо в телефоні знаходили техніку якусь чи фото пересування – то вони розстрілювали. Хлопець був молодий, у нього знайшли техніку в телефоні і розстріляли. І його діда розстріляли – років 60 діду було, бо у діда був кашкет внука, який служив в армії, за це і розстріляли” – згадує Роман.

Місцевий житель пригадує і діалоги з окупантами: “Сказали “мы пришли от братьев белорусов, будем вас защищать от нацистов”. Роман розповідає, що жінок пізніше відпустили, а чоловіків загнали у бомбосховище: “Двері у бомбосховище там тяжкі, там всередині були жінки з дітьми, старші люди. Нам сказали, що можна буде вийти лише як вони поїдуть. У приміщенні ми лежали на підлозі вниз головою, не можна було дивитися по сторонам. У підвалі ми сиділи четверо суток, вода закінчувалася, їжі не було. Одна жінка згодилася бути старшою, то їй дозволяли виходити розігрівати воду для суміші грудним дітям, аби їх годувати. Вони казали щодня “мы уйдем, выпустим вас” і так вони говорили чотири дні, ніяк не йшли”.

Роман розповів, що під час бойових дій в Бучі, цивільних людей використовували як живий щит: “Було таке, що нас вивели біля будівлі стояти як живий щит на вулиці. Вони ховалися під бронетехнікою, коли наші відбивалися. А ми стояли, нас нікуди не уводили, нікуди не можна було йти. Отак снаряд летить десь і сховатися не можна. Потім вже жінок відпустили, а нас поклали на підлогу просто лежати”.

Власне, тут знову варто згадати про міжнародні норми. Живий щит — військово-політичний термін, що описує навмисне розміщення цивільних осіб в, або навколо військових будівель для стримування противника від нападу на ці цілі.

Використання такої технології є незаконним.

“В нас, перед тим як в підвал загнати, вони забрали телефони й документи. Сказали, щоб ми забрали як вони вже підуть. Але документи там були, а телефонів вже не було, покрали. Ми легко віддєлалися, ті хто в першу волну попали, іншим так не повезло… Я телефон чистив, бо мене донька попередила все видаляти, а є ті у кого познаходили там переписки та знімки, їм не пощастило”, – розповідає чоловік, – “Людей цивільних багато розстрілювали. Розстріляли і казали “вночі закопаєте”. Люди ховали родичів чи друзів в посадках вже, хто де міг. Нас випустили 7 березня з бази, вони відійшли. Через день я вийшов на вулицю, люди кажуть – коридор дають, з 15.00 до 17.00. Ми з сусідом їхали машиною, білі простині почепили на скло, написали “ЛЮДИ” і виїхали через Ворзель 9 числа, 9 березня…”

Протягом наступних трьох тижнів місто продовжувало перебувати в окупації і пережило найстрашніший та найтрагічніший період за свою історію. 31 березня українська влада заявила, що місто Буча звільнене від російських окупантів. Окупанти відступили на територію Білорусі. 

Події, які відбувалися тут в березні 2022 року українська влада, а також лідери європейських країн, вже визнали геноцидом.

The story of a captive from Bucha: executions, locals as a human shield, and one basement for a hundred people

Since February 26, there had been fierce fighting between Ukrainian defenders and Russian invaders on the outskirts of the small town of Bucha in the Kyiv Oblast. Later, Russian soldiers managed to occupy Bucha, Irpin, Hostomel, and small settlements on the outskirts of Kyiv. For more than a month, the locals lived in a literal hell, right alongside the Russian soldiers. Throughout the occupation, the latter held locals captive, tortured and murdered them, pillaged, and used civilians as human shields.

Footage from Bucha, where streets are strewn with murdered locals, has already spread around the world. The Ukrainian authorities claimed at least 420 dead in Bucha and recognized the actions of the Russian invaders as genocide.

One of the local residents of Bucha, who had been held captive by Russian soldiers, told us about Russian atrocities, interrogations, sweeps, and how the Russians used civilians as human shields.

“They told us, “you are civilians, you will live,” and then they went to torture our guys.”

When the Russian army invaded the suburbs of Kyiv, Roman, a resident of Bucha, was at home with his family. The man recalls that during the fighting and the advance on their street, locals hid in the basement.

“Of us, there were four men and two women. We heard them coming in their vehicles, there was a rumble, they were bombing at the same time. There were three of them, they came into our basement, aimed their rifles at us, and took us outside. Russian soldiers ordered us to stand against the fence with our hands up. They took off our outer clothing, checked our phones, documents, and wallet, and looked at our IDs. They checked to see if there were any tattoos, as they said, “Nazi symbols” on our bodies. They were referring to the Ukrainian trident. They just shot the neighbor, who was cooking outside. A shot and that’s it, a man is gone.” Roman says.

Some locals were held captive by the Russians in large warehouses and hangars on Yablonska Street. The locals call this place the “equipment depot.”

“They took us to the equipment depot. The building is about four stories high. Russian soldiers hid armored vehicles there, and they also had a hospital for their own people there. Downstairs, was a large bomb shelter, a strong one, the biggest in the whole Raion and the surrounding area; people had been hiding in this bomb shelter since the beginning of the war. There were about a hundred people there, mostly women and children,” Roman says.

It was on Yablonska Street, after the liberation of Bucha from the Russian invaders, that the bodies of executed local residents were discovered. The bodies of the murdered, with white armbands on their hands, were lying right in the middle of the road. Some locals had been killed by the Russians with their hands tied behind their backs.

“They were doing the “mop-up” on our street: they were breaking into houses, windows, smashing everything. Our guys (territorial defense forces, local volunteers – editor) resisted them. We could hear the firefights. But our guys had automatic rifles and Molotov cocktails against tanks and heavy equipment… So they occupied our street. Some of our guys were also taken prisoner, but they were tied up, their shoes and overalls were taken off, and T-shirts were put on their heads so they couldn’t see anything,” Roman recalls the days of captivity, “We were told: “You are civilians, you will live” and then they went to torture our guys, the military ones. A young man who was standing in our courtyard at the checkpoint, they put a bullet through his arm and told him to hold the wound on his own. At first, there were only six or seven of our military guys around us, the ones they captured and did not kill right away. They asked for their military IDs, where they served, beat them up, then asked again and beat them up. Later, they were taken out of the depot, then we heard gunshots, they were executed.”

“There’s a shell flying somewhere, and you can’t hide.”
Bucha residents recall that the Russian invaders used to thoroughly check the phones of locals: they inspected messenger conversations, incoming and outgoing calls, and checked the photo gallery.

“If they found any photos of vehicles moving in the phone, they shot you. There was a young man, they found vehicle [photos] on his phone, and shot him. And his grandfather was shot as well, he was 60 years old, because his grandfather had his soldier grandson’s cap, and they shot him for that,” Roman recalls.

Roman also described his conversations with the invaders: “They said they had come from the Belarusian brothers, and that they would protect us from the Nazis.” Roman says that the women were later released, but the men were crammed into a bomb shelter: “The doors to the bomb shelter were heavy, there were women with children and older people inside. We were told we could only get in when they left. We were lying on the floor with our heads down, we could not look around. We sat in the basement for four days, we were running out of water and there was no food. One woman agreed to be our steward, she was allowed to go out to heat water for the baby formula in order to feed them. Every day they would say “we’ll leave and let you out” and that’s what they would say for four days, and they wouldn’t leave.”

Roman said that during hostilities in Bucha, civilians were used as human shields: “There were times when they took us outside the building to stand as human shields in the street. They were hiding under armored vehicles when ours [Ukrainian soldiers] were fighting back. And we were standing, they didn’t lead us anywhere, we couldn’t go anywhere. There’s a shell flying somewhere, and you can’t hide. Then they let the women go, and just had us lie on the floor.”

It is worth mentioning international law here again. A human shield is a term describing the deliberate placement of civilians in or around military targets to deter the enemy from attacking those targets.

The use of this tactic is illegal.

“They took our phones and documents before they put us in the basement. They told us to take them back after they leave. The documents were still there, but the phones were already gone, stolen. We, who were in the first wave, got off lightly others were not so lucky… I cleaned my phone because my daughter warned me to delete everything, and there were those whose conversations and photos were found, they were out of luck,” says the Roman. “They shot a lot of civilians. They shot them and told us to “bury them at night”. People buried relatives or friends in the fields or wherever they could. They let us out of the depot on March 7, and they withdrew. On the next day, I went outside, people said we were getting a [evacuation] corridor, from 3 p.m. to 5 p.m. My neighbor and I took a car, put white sheets on the window, wrote “People” and left through Vorzel on March 9…”

The city remained under the Russian occupation for three more weeks. On March 31, the Ukrainian authorities announced that the city of Bucha had been liberated from the Russian invaders. The invaders retreated to the territory of Belarus.

The events that took place here in March 2022 have already been recognized as genocide by the Ukrainian authorities, as well as by European leaders.

 

Будь як СБУ! Слідкуй за нами :)

Підписуйся на нашу розсилку. Лише найлютіше. Лише раз на тиждень!

І не забудь підписатись на наш YouTube та Телеграм

Маєш, що додати? Додай!

    Хочеш закинути нам тему? Закинь!

      Ми вплинули

      Верховний суд остаточно вирішив стягнути “жомовий мільйон” Киви в дохід держави

      Рішенням Касаційного цивільного суду ВС активи Киви визнали “незаконно набутими”, а отже такими, що мають бути стягнені в дохід держави. Це – перше подібне рішення КЦС ВС у справах конфіскації необгрунтованих активів в історії України.

      Новини

      ВРАЖА ТЕХНІКА #6: як розпізнати окупантські ППО і АРТУ

      За ці два місяці ми звикли говорити “ППО” в позитивному ключі. Наше ППО збило російський літак. Наше ППО захистило місто від російських ракет. Але російської армії теж є ППО - і це загроза для наших літаків і перешкода для наших ракет. А тому ворожі комплекси протиповітряної оборони мають бути знайдені і знешкоджені, так само як танки, бтри/, РЗСО та решта техніки окупанта.