Журналісти Стремоусова, прихильниця Шарія та учасник “Безсмертного полку”: хто з Енергодару підіграє пропагандистам, звинувачуючи ЗСУ в ударах по ЗАЕС

Запорізька атомна електростанція, розташована в тимчасово окупованому Енергодарі, за півроку пережила дуже багато. Тут росіяни катували та вбивали працівників, розміщували свою техніку прямо в машинній залі, а ракетні комплекси – на території. Але найстрашнішим є той факт, що окупанти перетворили станцію на центр ядерного шантажу чи не усього світу, регулярно б’ючи по АЕС і звинувачуючи при цьому ЗСУ. 

В розкрутці потрібних для цього шантажу наративів російським пропагандистам активно допомагає і цілий ряд українців, які, схоже, повинні додавати історіям від окупантів переконливості. 

Ідентифікувавши осіб, які в унісон з пропагандистами звинувачують Україну в атаках на ЗАЕС, і вивчивши їхні біографії, ми зрозуміли, що вибір росіян не був випадковим, адже ними виявилися відверто антиукраїнські персонажі.

“Журналісти Стремоусова”

Одним з тих, хто коментував пропагандистським ЗМІ удари по Запорізькій АЕС та звинувачував у цьому українську армію, був місцевий мешканець Володимир Мартинюк. Чоловік навіть був присутній на території електростанції під час візиту місії МАГАТЕ, а до цього — звернувся до голови міжнародного агентства Рафаеля Гроссі з листом, у якому просив “повпливати на те, аби українське військо припинило обстріл АЕС”. 

Ким є “місцевий мешканець” Мартинюк насправді? Його біографія дуже багата. Чоловік є фізиком за освітою, працював в банку, потім став працівником атомної електростанції, де пропрацював кілька років. Згодом влаштувався в страхову, потім займався підприємницькою діяльністю, за яку був звинувачений у шахрайстві. Втім, як ФОП в сфері страхування Мартинюк і пропрацював до повномасштабної війни, паралельно, з дружиною Ксенією, займаючись доволі сумнівною громадською діяльністю, яка супроводжувалася постійними скандалами.

Так, Володимир та Ксенія під час епідемії коронавірусу не визнавали карантинних обмежень, організовували мітинги проти дистанційного навчання дітей та виступали проти ID-паспортів. Крім того, Володимир брав участь в медійному (якщо його так, звісно, можна назвати) проєкті нині херсонського колаборанта, а раніше — місцевого псевдоактивіста Кирила Стремоусова, у якому працювала також і Ксенія. В подальшому вона вже хизувалася посвідченням “журналіста” видання “Багнет Нації”, яке, втім, також співпрацювало зі Стремоусовим.

Мартинюк якийсь час “протягував” ідею створення так званого “Органу місцевого самоврядування республіки Україна”, а за кілька тижнів до російського вторгнення він в Енергодарі він навіть відкрив приймальню цієї вигаданої структури, назвавши себе “головою ради”. На цій “посаді” чоловік підписував якісь “економічні мораторії” та навіть положення “територіальної поліції”. 

Нині Мартинюк, схоже, став корисним для окупантів. Окрім підіграванню пропагандистам в питанні обстрілів ЗАЕС, він, за повідомленням місцевих пабліків, ходить на проросійські свята та пропагандистські заходи. 

Чоловік веде і YouTube-канал, де тиражує (з українським прапором на фоні, це доволі іронічно) звичні російські наративи — про “дружбу між українцями та росіянами”, “київську владу, яка покинула мешканців Енергодару” та “українських нацистів”. Україну Мартинюк називає “корпорацією”, вважаючи, що після Революції Гідності країна обрала “помилковий” курс на євроінтеграцію та зближення з НАТО, і що це начебто й стало причиною втрати Криму, частин Донецької та Луганської областей, разом з дружиною закликає до співпраці з окупантами — особливо працівників соцслужб, медиків та освітян Енергодару, бо “життя продовжується”, наявність бойовиків зі зброєю під час різних заходів у місті Мартинюк називає “заходами безпеки”, а викрадання мирних людей — “перевихованням”.

“Те, що людей забирають на перевиховання, тих, які хочуть підривати, стріляти, ображати, принижувати, це є. Але нормальних людей не забирають. І говорити, що в Енергодарі когось убивають, ґвалтують – не дуже. Так, проводять розмови. Вичищати потрібно буде довго, але рано чи пізно це скінчиться”, – заявляв Мартинюк. 

У своїх відео Мартинюк помітно деморалізує місцеве населення, постійно зазначаючи, що чекати українських військових не варто. 

“Є таке хайпове висловлювання “наші прийдуть, звільнять нас і все повернеться, як і було”. Вже нічого не повернеться. Навіть якщо “наші” й прийдуть, все буде інакше. І хто – “наші”? Ті, хто нас обкрадали, з нас знущалися, які вони закони приймали і землю нашу продавали. Вас залишили, не захотіли боронити, а тут вас раптом захочуть звільняти. Є практика Донецької та Луганської областей, де за 8 років, крім бомбардувань мирного населення, ніхто нічого не дочекався”, – розповідав зрадник на камеру. 

Під світлинами Мартинюків та у місцевих Telegram-каналах користувачі називають їх “прислужниками фашистів” та після звільнення міста обіцяють завітати до них із ЗСУ. Втім, це не заважає російській пропаганді використовувати Мартинюка в якості “місцевого мешканця, думку якого потрібно почути всім”. 

Прихильники Шарія та Мураєва

Серед тих, хто також звинувачував українську армію в обстрілах по Запорізькій АЕС та жалівся на українців місії МАГАТЕ під час огляду ними території, є і Наталя Чирченко. Жінка також з Енергодару, раніше займалася кредитами та нерухомістю, а зараз, за даними місцевих пабліків, працює при окупантах в “управлінні освіти”.

У сюжеті Наталя Чирченко чомусь підписана як “Елена” і на камеру вона називає себе “звичайною жінкою”, яка через обстріли міста не може водити дитину у школу та вимушена з родиною ховатися по підвалах. В руках “звичайна жінка” тримає альбом із написом “Хроніка артилерійських ударів ЗСУ по мирним мешканцям та цивільній інфраструктурі Енергодара”, де начебто проілюстровані удари українських військових по місту та ЗАЕС. 

Соцмережі Чирченко прекрасно ілюструють її вподобання: вона підписана на православні пабліки РПЦ, в тому числі й ті, що організовували у Москві автопробіг на підтримку війни, пропагандиста Бориса Корчевнікова, політтехнолога з пулу Віктора Медведчука Руслана Бортника, а також на сторінки проросійського блогера Анатолія Шарія і одеського осередку його вже забороненої політичної партії. З таким “букетом” співпраця жінки з окупантами виглядає більше ніж логічною.

Ще одним учасником пропагандистських роликів про обстріл ЗАЕС українцями є Андрій Луданий, який називає себе діючим працівником станції. За даними системи YouControl, в Енергодарі чоловік зареєстрований як ФОП, який займався продажем металевих виробів. При цьому на сторінках в соцмережах і в нього, і в дружини Аліси місцем роботи вказана ЗАЕС.

У пропагандистському сюжеті Луданий звернувся до Києва з проханням “припинити обстрілювати станцію та мирне місто”. Про окупацію росіянами Енергодара, мародерство та катування місцевих, чоловік, звісно не розповідає. Мовчить і про наявність важкої техніки рф на території станції.

Покопавшись в біографії Луданого ще трохи, ми виявили, що проросійські погляди для нього є звичними давно. Так, одразу після Революції Гідності і початку російської агресії, він виступав “проти війни” в проросійському стилі “не все так однозначно”, а у соцмережах постійно репостив дописи проросійського екснардепа Євгена Мураєва і картинки зі Сталіним.

Лікар з сумнівною репутацією

Валерій Курченко, місцевий лікар, також на камеру заявляв російським журналістам про обстріл ЗАЕС українськими військовими. У сюжеті він жалівся, що ЗСУ б’ють по станції і цим “остаточно перейшли поріг гуманності”. До повномасштабної війни Курченко очолював пологове відділення в енергодарській лікарні, ну а зараз же, за повідомленням ексрадника міського голови Енергодару Віктора Бучнєва, активно співпрацює з окупантами, за що нібито і отримав одну з керівних посад у міськраді. 

Відомим Курченко став через скандал у його відділенні два роки тому. Тоді жінка народила мертву дитину, після чого померла сама. Коли батько прийшов забрати тіло дитини — медики не змогли пояснити, куди воно зникло. Правоохоронці зайнялися кримінальнимпровадженням, а Курченка відсторонили від посади. 

Російська пропаганда часто робить ставку на відсутність в аудиторії критичного мислення та часу на перевірку тих чи інших заяв. Відтак, їхня основна мета — “завалити” інформаційний простір “потрібними” Кремлю заявами і наративами для того, щоб, в першу чергу, змусити світ сумніватися в необхідності підтримувати Україну. Використання “свідчень” українців з числа звичайних “місцевих мешканців” чи “рядових працівників”, мало б посилити ефект. Втім, попри роки активної роботи і шалені бюджети, російські пропагандисти раз за разом наступають на одні й ті ж граблі, сподіваючись, що ніхто не візьметься розвінчувати їхні міфи і доводити, що “звичайні місцеві мешканці” — давно і ретельно створена агентура, з завченими тезами і власними інтересами, а отже ніякої довіри до них бути не може.

Ольга Івлєва

Автор цієї статті є учасником програми Interlink Academy Fellowship, що фінансується урядом Німеччини