Підсумки дна: морква безвізу і арешт Ахмєтова

Після втілення “омріяного безвізу” нам потрібна нова короткострокова національна ідея. Може посадимо Ахмєтова?

Сьогодні на нашому дні – безвіз. Ну, принаймні з нього почнемо. Ні, зрозуміло, що безвіз – це справжнє свято національного масштабу. І навіть не будемо обговорювати бюджетників, яких настирливо просили приходити порадіти на різні публічні заходи. Кінець кінцем, ми ж святкували скасування віз, а не совкових методів. Тому тут все доволі гармонійно.

Тут саме час зауважити, що свято полегшеного виїзду за кордон дещо блякне, якщо згадати, що в нас по цей бік кордону. В нас тут триндець із медициною, провалена реформа прокуратури, судова реформа в процесі провалу. І трохи тривожно, що наступний рік діалог з проблемних питань буде виглядати приблизно так: “- Де чесні суди? – У вас є безвіз. – В нас остаточно подохла пенсійна система? – У вас є безвіз. – В нас.. – Та холєра, у вас є безвіз, їдьте вже”.

З’їздити – це реально круто, але ж рештки пенсійної системи ти нікуди не вивезеш з країни, навіть за умови безвізу.

Тут саме час ще й зауважити, що безвіз він же був цінний не лише сам по собі. Безвіз був солодкою морквою. Влада тягнулась до неї і, під тиском можливого скасування, впроваджувала якісь покращення всередині країни. Заради того, щоб українцям виїхавшим без віз хотілося повернутись додому. Це було дуже сумно, тому що непогано б, щоб зміни на краще були просто тому, що вони потрібні людям. А не тому, що Європе тисне. Але ну вже було, як було. Тепер безвіз є, а цієї моркви нема.

І отут підходимо до головного. Безвіз був рушійною силою. Мало не короткостроковою національною ідеєю. І тепер, коли він справдився – у грудях сум і порожнеча. Її потрібно чимось заповнити. Можна було б всією країною так само прагнути у НАТО. Але ця морква поки що висить дуже далеко. І знову ж таки, це зовнішній стимул.

Коротше, є чудова пропозиція – внутрішньої, аутентичної, якісної короткострокової національної ідеї. Нам треба посадити Ахмєтова.

Взагалі не ясно, чи потрібно обгрунтовувати це твердження. Замисліться над нею і ви просто побачите, що це очевидно. Але, ну що б там навести зі свіжого. Наприклад, згадаємо про дивовижну формулу Роттердам+.

Це прекрасна для декотрих ідея, яку Нацкомісія з регулювання енергетики впровадила рік тому. Якщо коротко – Україна скуповує електроенергію у виробників по фіксованих цінах. Електроенергію виробляють в тому числі з вугілля. І у виробництві електрики з вугілля ахметівські компанії фактичний монополіст. Купують вони його – в своїх же шахтах неподалік.

Так ось у Нацкомісії вирішили, що платити за електроенергію компаніям ахмєтова будуть ніби в нього вугілля не з “неподалік”, а привезене з європейського порту Роттердам. Із закладеною вартістю доставки. Це значно дорожче, ніж шахта неподалік. Тож раптом той самий товар з тою самою собівартістю Україна почала купувати дорожче. Акції ахметівських компаній одразу ж непогано підскочили в ціні, але це, сказали, просто збіг.

Але це стара історія. Свіжа – у Ахмєтова почали купувати вугілля у своєї ж російської шахти. За ціною навіть вище, аніж реальне вугілля у Роттердамі. З доставкою.

Але звісно, передусім посадити Ахмєтова потрібно, щоб зняти увесь той довгий перелік задач, який стоїть після цієї. Скільки раз ви чули – “не треба цього робити доки Ахмєтов не сидить?”