З 288 вбитих росіянами дітей понад 30 – розстріляні

З 24 лютого від російської агресії в Україні загинуло 272 дитини, згідно з даними ООН. Ці діти гинули не лише від російських ракетних ударів та обстрілів з артилерії. Десятки дітей загинули від вогнепальної зброї, після пострілів з близької відстані, йдеться у матеріалі Данила Мокрика для Bihus.Info.

Журналісти Bihus.Info проаналізували дані понад 200 випадків смертей дітей, і виявили, що у понад 30 випадках діти загинули не внаслідок “невибіркових” ударів з далекої відстані, а внаслідок розстрілів зблизька.

Особливо частими є випадки, коли російські військові розстрілювали цивільні автомобілі з дітьми під час спроб евакуації. Декілька таких випадків було в Бучі. Зокрема, 13 березня біля Парку Чорнобиля росіяни розстріляли автомобіль сім’ї Чікмарьових, в якому разом із батьками їхали 9-річний Матвій та 4-річний Клим Чікмарьови.

“Обстріляли просто звичайний цивільний автомобіль, не замаскований. Не поцікавилися: куди ви їдете, для чого, що… Просто почався обстріл. Їм було начхати”, – розповів Олександр Чікмарьов, який єдиний вижив.

Його дружина Маргарита і двоє синів, Матвій та Клим, загинули на місці. Через декілька днів їхні тіла тимчасово поховали на території церкви у Бучі. “Це – сім’я, яка свого часу, після початку війни на Донбасі, втікала від війни. Виїхали звідти, оселилися тут, у Бучі”, – розповів Bihus.Info священик Андрій Галавін.

Раніше, 4 березня, по дорозі між селами на Київщині росіяни розстріляли автомобіль із 7 дітьми. Двоє дівчаток, 7-річна Анастасія Щаслива та 11-річна Ліда Щаслива, отримали вогнепальні поранення в голови. Дівчаток намагалися врятувати в імпровізованій лікарні в дитячому садочку селища Клавдієво-Тарасове.

“В однієї дівчинки дуже серйозне було поранення голови, а в іншої – дві дірки було”, – розповіла медсестра Наталія Копишинська. За її словами, стан обох дівчаток був важким.

“Біля молодшої дівчинки лежала частина зруйнованого мозку. Старша була при свідомості, але також мала проникаюче поранення. Вона постійно казала: “Я помираю”. Дуже страшно було це чути і бачити”, – розповів Bihus.Info лікар-хірург Ігор Латкун.

До порятунку дівчаток долучився також ветеринар Олександр Мельниченко, який живе навпроти дитячого садочку. В умовах відсутності ліків та інструментів під час російської окупації йому довелося використовувати інструменти та медикаменти, призначені для тварин.

Вночі молодша дівчинка, Настя, померла. Ліду вдалося врятувати.

Під час спроби евакуації в автомобілі також був застрелений 15-річний Максим Шелупець з Чернігова. В автомобілі разом їхали його старший брат Олександр з дівчиною, Діаною Ємельяновою, і матір’ю Діани – Іриною. Росіяни розстріляли автомобіль 9 березня на виїзді з села Количівки.

“Максим сказав: “Я поранений”. Я встиг тільки вискочити, витягнути Діану, повертаю голову на заднє скло, а він вже лежав, кров із рота текла, все вже… Я його витягнув, подивився, що в спині його – величезна рана, очі в нього вже закотилися. Він вже помер. Я іще секунд 40 на ньому лежав, кричав їм (росіянам – ред.), що вони, покидьки, вбили дитину, і навіщо вони взагалі по нас стріляють”, – розповів Bihus.Info брат вбитого хлопця, Олександр Шелупець.

Олександр, Діана та її мама Ірина змогли втекти на узбіччя і сховатися в кущах. Вже там вони побачили, що Ірина – важко поранена. Вона також померла на місці. Тіла Ірини та Максима довелося залишити там.

Вже після відступу російських військових залишки тіла Максима знайшли в обгорілому авто. Олександр і Діана припускають, що росіяни намагалися приховати вбивство хлопця.

“Він згорів повністю. Вони його й спалили в машині там”, – сказав Олександр.

Розстріли росіянами цивільних автомобілів з дітьми під час евакуації – очевидна система. Однак росіяни вбивали дітей і за інших обставин. Наприклад, 14-річного Дмитра Солов’я в с. Нова Басань на Чернігівщині російські військові просто застрелили на вулиці.

Обставини його вбивства описані у звіті організації Human Rights Watch. “4 березня у селі Нова Басань російські солдати застрелили 14-річного Дмитра Солов’я, який ганяв футбольний м’яч на дитячому майданчику біля свого будинку. Його 30-річний брат Сергій, побачивши, що Дмитро грає, вийшов на вулицю, щоб відвести його до дому, але також отримав вогнепальне поранення в ногу”, – йдеться у ньому.

Мати Дмитра відмовилася спілкуватися із журналістами. Натомість більше про вбивство Дмитра розповіла Марія Зубець – керівниця служби у справах дітей Новобасанської сільської ради.

“Судмедексперт казав, що куля влучила в руку, і так, що миттєво він загинув. А старший брат якось зміг сам вже втікати. Він кликав молодшого, але той вже не повертався і не відгукувався. Старший доповз до тієї будівлі, де вони мешкали”, – розповіла вона.

Також у березні російські військові вбили ще одного 14-річного хлопця – Дениса Ковальчука із села Колонщина на Київщині.

10 березня, вже під час російської окупації села Колонщина, Денис Ковальчук, молодший із трьох синів Світлани Ковальчук, вийшов з їхнього будинку разом із сусідом. Після того він зник. Аж через 5 днів їхні тіла з кульовими пораненнями знайшли в будинку неподалік.

“Племінник ходив коло тих хат, ходив – і знайшов хлопців. Два тіла знайшов. Прибіг до мене – і каже: “Світлана, там – наш Деня!”. Ми принесли Деню до нас додому… В нього були кульові поранення в голові і в плечі”, – розповіла Світлана Bihus.Info.

Невдовзі внаслідок обстрілу загинув і її середній син, Михайло, якому був 21 рік. Його тіло знайшли тоді, коли тіло Дениса возили на експертизу.

“Я зробила (для Дениса – ред.) маленьку домовинку. Як могла, так і зробила, покрила. Ми її викопували, возили його експертизу для документів… Його везли на експертизу – і якраз знайшли Мішу”, – розповідає вона.

Коли саме між 10 та 15 березня росіяни застрелили Дениса і чому, точно невідомо.

Ці та ще понад 20 випадків, коли росіяни вбивали дітей з близької відстані, були позбавлені будь-якої легітимної військової мети, окрім як сіяти страждання та залякувати людей на окупованих територіях.

Самі ці вбивства, зважаючи на їх кількість, видаються системними. І вписуються в більш широку систему масових вбивств цивільного населення, фільтраційних таборів, примусової депортації, в тому числі – дітей. Усієї системи, яка, згідно із нещодавнім незалежним звітом New Lines Institute та Центру Рауля Валленберга має чіткі характеристики геноциду.