“Вона у всьому хотіла бути схожою на маму”: історії 8-річної Єви та її бабусі, яких російська ракета вбила в Очакові

“Ніч була тихою. Я прокинулася, коли вдарило. Думала, десь неподалік, і що все добре, можна далі заснути. Потім я почула маму, подумала, що вдома пожежа, бо було багато пилу. І пішла на мамин голос. Мамі трохи завалило ноги, я допомогла їй вибратися. Вона сказала відкопувати каміння, бо там Емма”. 

В той день, наприкінці червня, вся родина 13-річної Тоні була вдома в Очакові — курортному і портовому містечку у Миколаївській області, життя якого, зважаючи на стратегічну важливість, росіяни почали перетворювати на пекло з перших днів широкомасштабного вторгнення.

На світанку 28 червня росіяни випустили ракети по цивільних об’єктах. Троє людей загинули. Серед них – 8-річна сестра Тоні Єва Смульська та їхня бабуся Галина Сіднєва. Вони загинули під уламками власного будинку. Інших членів сім’ї з множинними травмами вдалося витягнути з-під завалів. Серед врятованих – тримісячна дитина.

Очаків розташований на узбережжі Чорного моря, за 60 кілометрів від Миколаєва. Область зараз є однією з найбільш обстрілюваних регіонів в країні. За п’ять місяців російського вторгнення тут загинули понад 300 цивільних, ще більше тисячі людей отримали поранення, серед них 55 дітей. 

Армія окупантів била по містечку ракетами, намагалася висадити морський десант, використовувала заборонені касетні боєприпаси. Постійні атаки на місто не припиняються. 

Удари 28 червня почалися орієнтовно о четвертій годині ранку. Окупанти влучили у міський ринок, палац культури та приватний сектор. 

Будинок Єви знаходився зовсім поруч з узбережжям. У ньому фактично жили одразу три родини. Крім Єви та Галини, в ньому також проживали прабабуся дівчинки Світлана, мама Маргарита, чотири сестри та тримісячний племінник. 

Один зі снарядів влучив у кімнату Галини. Жінка загинула на місці. Онучка, яка спала у сусідній кімнаті – також. Інші мешканці будинку опинилися під завалами. 

Тоня, сестра Єви, напередодні атаки пішла спати аж у гардеробну. Каже – не могла заснути через плач тримісячного племінника. Власне, це врятувало дівчині життя – гардеробна залишилася єдиним вцілілим приміщенням в будинку. 

На запитання про те, які травми отримала сама Тоня, дівчина знизує плечима і відповідає — трохи ноги подряпала, коли босоніж ходила по камінню та діставала людей з-під завалів. 

“Ніч була тихою. Я прокинулася, коли вдарило. Думала, десь неподалік, і що все добре, можна далі заснути. Потім я почула маму, подумала, що вдома пожежа, бо було багато пилу. І пішла на мамин голос. Мамі трохи завалило ноги, я допомогла їй вибратися. Вона сказала відкопувати каміння, бо там Емма (одна з сестер — ред.). Прийшли люди і також почали всіх витягувати. Підняли Віолету, вона відлетіла разом з матрацом. Емму теж дістали та відвезли у лікарню, у неї було декілька забоїв”, – додає Тоня та починає плакати. 

Віолетта — п’ятнадцятирічна сестра Тоні та Єви, зі своїм тримісячним сином Вовою досі перебуває у лікарні Миколаєва. До медзакладу їх госпіталізували у важкому стані. Хлопчик одужує і незабаром разом з батьком повернеться додому, натомість стан Віолетти продовжує бути важким: у дівчини діагностували забій головного мозку та легень, на неї чекає складна операція на хребті, довга реабілітація та інвалідність. За прогнозами лікарів, дівчина ходити більше не зможе. Зараз Віолетта під’єднана до апарату штучної вентиляції легень. 

84-річна Світлана, матір Галини та прабабуся Єви, також опинилася під завалами. Під час вибуху її накрило бетонною плитою. Увесь час, коли тривав розбір завалів і її намагалися витягти, жінка була у свідомості. Сподівалася, що усі її близькі живі. Те, що Світлані у такому віці і з такими травмами вдалося вижити після обстрілу, її родичі називають дивом. 

“Тієї ночі було відносно тихо, не було ніяких звуків. Раніше, коли стріляли, увесь будинок тремтів. Ми хапалися за стіни та двері, а тут тиша. Далі бах — і на тебе падає глиба. Коли мене накрило, я тільки думала — хто з моїх залишився живим. Як я можу розповісти про це страховище…коли ти лежиш живою під землею і тобі немає чим дихати. Я думала як мені вилізти, але це було неможливо, на мені була бетонна стіна. Так вбило мою доньку та правнучку, ще одна правнучка та праправнук лежать безпорадні у реанімації”, – плачучи розповідає Світлана.

Під час розповіді вона увесь час задається єдиним питанням — чому загинули її близькі. 

Галина Сіднєва, загибла донька Світлани, 15 років працювала у соціальній сфері. Останнім місцем її роботи був благодійний фонд “Юнітус”, де жінка допомагала онкохворим та людям із залежністю. Вона організовувала для них різні тематичні заходи та передавала необхідні речі.

“Багато людей померло у неї на руках. Вона приїжджала до них, намагалася допомогти чим могла. Тому підопічні ставали їй друзями. Зрештою, люди вмирали і вона сприймала це дуже особисто, для неї це було важко. Але мама продовжувала казати: допомагатиму чим зможу, до останнього”, – розповідає дочка Галини Альбіна, показуючи світлини з мамою. 

Альбіна каже, що маму всі називали “розважальним центром” – вона обожнювала проводити час з внуками та правнуками. Відвести малечу у парк, на пляж чи організувати пікнік — вона завжди знаходила на це час. Зараз, через місяць після трагедії, діти вже знають, що Галини та Єви більше немає, вони “на хмаринці у небі”. 

Єва, за словами Альбіни, була дуже прив’язана до мами і намагалася у всьому бути схожою на неї. Дівчинка вивчала англійську мову та любила малювати. 

“Оскільки інші діти вже дорослі, Маргарита могла приділити достатньо часу Єві — вони разом займалися англійською, разом малювали. Маргарита дуже творча людина. Тут вона ліпить, а тут в’яже або малює. Єва у всьому хотіла бути схожою на маму, була дуже активною дитиною. Навіть якщо не завжди виходило малювати або в’язати, вона продовжувала це робити, бо це робила Маргарита. Вона буквально була її хвостиком, “мамина дівчина”, – розповідає Альбіна. 

Зараз родина виїхала з Очакова і проживає в одному з сіл Миколаївщини, у родичів. Кажуть, що тут тихо та зелено.

Ольга Івлєва

Автор цієї статті є учасником програми Interlink Academy Fellowship, що фінансується урядом Німеччини