Важливо
Новини

Волохів Яр: розстріляний автобус, допити у ямі, примусова мобілізація

FacebookTwitterTelegram

Харківська область однією з перших зустріла окупантів. З 24 лютого внаслідок регулярних обстрілів Харкова та області російською армією, загинуло щонайменше 560 цивільних осіб. Наймолодшому з них було лише сім місяців. 

Частина області нині знаходиться під тимчасовою окупацією. Серед окупованих громад опинилася і Балаклійська. Селу Волохів Яр, яке входить до Балаклійської громади, дуже не пощастило з розташуванням. З одного боку – дорога з Донбасу до Харкова, з іншого – траса до кордону з росією, поруч – місто Ізюм, за яке точилися дуже запеклі бої. 

Розстріляний автобус

Перша колона російської техніки проїхала через село 26 лютого. В той ж день, на ділянці траси Ізюм-Харків, російські військові обстріляли автобус із цивільними. Голова Донецької обласної військової адміністрації Павло Кириленко повідомив про п’ятьох загиблих та шістьох поранених. Всі вони – мешканці Торецької громади.

“Вони перебували у рейсовому автобусі, який потрапив під обстріл російських окупаційних військ в районі села Волохів Яр Ізюмського району Харківської області” – написав тоді Кириленко на своїй сторінці у Facebook. За його словами, серед загиблих – дві жінки і троє чоловіків.

Інформацію про обстріл цивільного автобусу тоді підтвердили і у Харківській обласній прокуратурі. Правоохоронці повідомили про загибель водія і про те, що постраждали щонайменше 14 людей. Тоді ж відкрили і кримінальне провадження за фактом порушення законів та звичаїв війни, поєднаних з умисним вбивством (ч.2 ст 438 КК України). Згодом журналісти “Суспільне.Харків” поспілкувалися з постраждалими з автобусу. Вони підтвердили, що обстріл був цілеспрямованим.

“Розстріляли весь автобус. В автобусі було приблизно 20 людей. Плюс-мінус. 14 вижили, 8 трупів. Це відбулося… Волохів Яр. Ми з сином сиділи позаду в автобусі. Почули постріли. Кулі почали летіти, люди кричали. Ми нахилилися. Так як водія вбили відразу, автобус був заблокований, ніхто не міг вийти звідти. Нам допомогли вилізти через вікна”, – розповіла пасажирка автобуса Юлія, яка їхала разом з 17-річним сином і отримала кульові поранення.

За словами жінки, лише декілька російських солдатів намагалися якось допомогти, решта ж дивилася на постраждалих “як на м’ясо”.

“Я бачила як спочатку тріщали вікна, потім з’явилися дірки, потім побачила кулі. Порох, дим, коли кричиш – це все в тебе у роті” – розповіла ще одна пасажирка, Аліна. У жінки внаслідок обстрілу травмувало ногу. Лікарі спочатку хотіли її ампутувати, але кінцівку таки зберегли. 

Журналістам Bihus.Info вдалося сконтактувати з двома місцевими мешканками, які жили у Волоховому Яру в окупації (з міркувань безпеки назвемо їх Валентина і Тетяна – ред.

Валентина  підтверджує, що російські окупанти стріляли по автомобілях і житлових будинках. 26 лютого жінка їхала до брата, коли почула перші постріли.

“Я якраз дзвонила брату, що летим на машині до нього. Ми тільки звернули з дороги, брат відчинив ворота, ми заїхали, а через секунду – постріли. Вони по всім стріляли: подвір’я, машини. Ми долізли до погребу” – згадує Валентина.

Прострелені вікна з кульовими отворами жінка сфотографувала.

“Потім нам подзвонили і сказали, що розстріляли автобус. Це бачив чоловік, в якого був навпроти магазин. Ми були в шоці”, – каже Валентина.

Жінка згодом зробила і фото автобусу, який так і залишився на узбіччі.

Обстріли і знищення цивільних автомобілів у Волоховому Яру продовжувалися і потім. Валентина каже – бачила автівку, яку окупанти просто переїхали танком. 

“Понівечені машини стоять на ростовський трасі. Я їх бачила, коли ще була у селі”, – підтверджує і Тетяна. 

Яма, допити і мобілізація

За словами Валентини, через десять днів у окупантів відбулася ротація і на зміну російським солдатам приїхали представники так званої ЛНР, яких на Харківщину звезли автобусами. Вони почали активно “спілкуватися” з місцевими мешканцями, шукаючи патріотично налаштованих. 

Слова Валентини підтверджують і власні джерела журналістів. Bihus.Info стало відомо, що пошуки окупантів не були марними – списки місцевих активістів, учасників АТО та чоловіків, які з 24 лютого стали до лав ЗСУ чи ТРО (включно з адресами та номерами мобільних) вони дістали в місцевій адміністрації. 

З того з часу в селі почалися регулярні допити. Так з’явилося поняття “ями”. Викопану в селі яму росіяни спочатку використовували для покарання власних солдатів – за зловживання алкоголем. Пізніше там почали перед допитами тримати місцевих. Самі допити, за словами Тетяни, відбувалися у підвалі будинку колишнього голови колгоспу, “за церквою”:

“Там великий підвал. КамАЗ може розвернутися”, – каже Тетяна.

“На підвал” забирали як колишніх учасників АТО, так і місцевих “соколят” – представників націоналістичної громадської організації “Сокіл”. Організація працювала в самому Волоховому Яру, адже тут знаходиться могила одного з найвідоміших її представників – Мирослава Мисли. По могилі, до слова, окупанти проїхалися танком. На допити забирали також і чоловіків, які “просто були схожі на військових”, і місцевих, яких підозрювали у шпигунстві на користь ЗСУ.

За словами і Валентини, і Тетяни тих, хто потрапляв “на підвал”, катували і били. Якщо ж окупантам здавалося, що цього недостатньо, то полоненого відвозили до штабу у Балаклію. “Там всі розповідають” – казали російські солдати.

Ставлення до цивільного населення теж було відповідним. Тетяна каже – окупанти відбирали у людей автомобілі і виганяли з помешкань.

“Ось в нас була молода родина вчителів. Їм довелося піти до сусідів, тому що їх вигнали. Ще у жінки був добрий, майже елітний будинок. Коли окупанти з нього поїхали, а вона повернулася, то побачила, що там нічого немає. Плазму забрали, меблі”, – розповідає жінка. 

Жінки кажуть, що в селі встигли побувати окупанти не лише з різних військових підрозділів, але й з різних куточків росії – чеченці, дагестанці, солдати з Далекого Сходу. 

“Спочатку була росія, потім зайшли представники т.зв ЛНР, потім були т.зв. ЛНР, ДНР та якісь буряти… Зараз знову додалися росіяни. Це остання інформація”, – каже Тетяна.

Вони регулярно приходили додому до Тетяни – перевіряти, чи нікуди не поїхав її син.

“Я їм навіть казала – чого ви сюди постійно ходите. Кожен день. Яка мета вашого візиту”, – розповідає жінка.

Згодом з’ясувалося, що окупанти почали готувати примусову мобілізацію місцевих чоловіків і що син Тетяни за всіма ознаками під неї підпадатиме. 17 квітня жінці вдалося виїхати з Волохового Яру. Нині наші джерела повідомляють, що мобілізацію окупанти взялися готувати і в інших населених пунктах Балаклійською громади, зокрема – у Савинцях. Інформацію про те, що російські окупанти починають примусову мобілізацію на окупованих територіях раніше також повідомляли й у Головному управлінні розвідки Міноборони України. 

Тетяна зараз перебуває у безпеці. Валентина разом з чоловіком та дітьми зуміли виїхати з села раніше – ще в середині березня. Родина зараз також перебуває поза окупацією.

Bihus.Info

Volokhiv Yar: a shot-up bus, interrogation in a pit, and forced mobilization

The Kharkiv Oblast was one of the first to face the invaders. Since February 24, at least 560 civilians have been killed as a result of the regular shelling of Kharkiv and the region by the Russian army. The youngest of the killed civilians was only seven months old.

Parts of the Oblast are currently under occupation. Balakliya found itself among the occupied communities. The village of Volokhiv Yar, which is part of the Balakliya community, was very unfortunate in its location. On one side of it is the road from the Donbas to Kharkiv, on the other side is the highway to the border with Russia, and nearby is the city of Izium, over which there were heavy battles.

A shot-up bus.

The first convoy of Russian vehicles passed through the village on February 26. On the same day, on a section of the Izium-Kharkiv highway, the Russian military opened fire on a bus with civilians. The head of the Donetsk Oblast Military Administration, Pavlo Kyrylenko, reported five dead and six wounded. All of them lived in the Toretsk community.

“They were in a shuttle bus that came under fire from Russian invading troops near the village of Volokhiv Yar, Izium Raion, Kharkiv Oblast,” Kyrylenko wrote on his Facebook page. According to him, two women and three men were among the dead.

Information about the attack on the civilian bus was also confirmed by the Kharkiv Oblast Prosecutor’s Office. The law enforcers reported the death of the driver and the fact that at least 14 people were injured. At the same time, criminal proceedings were opened for violation of the laws and customs of war, combined with premeditated murder (Part 2 Article 438 of the Criminal Code of Ukraine). Subsequently, the journalists of Suspilne.Kharkiv talked to the survivors of the bus attack, who confirmed that the gunfire was deliberate.

“They fired on the entire bus. There were about 20 people on the bus. Give or take. 14 survivors, eight corpses. It happened… Volokhiv Yar. My son and I were sitting on the bus. We heard gunshots. Bullets started flying, and people screaming. We bent over. Since the driver was killed immediately, the bus was blocked, and no one could get out. We were helped out of the windows,” said bus passenger Yulia, who was traveling with her 17-year-old son and received a gunshot wound.

According to the woman, only a few Russian soldiers tried to help, the rest looked at the victims “like meat.”

“I saw windows cracking at first, then there were holes, then I saw bullets. Gunpowder, smoke, when you scream, all that gets in your mouth,” said another passenger, Alina. The woman’s leg was injured as a result of the attack. Doctors initially wanted to amputate it, but they were able to save the limb.

Bihus.Info journalists managed to contact two local residents who lived in Volokhiv Yar during the occupation (for security reasons we will call them Valentyna and Tetiana – editor)

Valentyna confirmed that Russian invaders were shooting at cars and houses. On February 26, the woman was on her way to her brother’s house when she heard the first shots.

“I was just calling my brother that we were rushing by car to him. We just turned off the road, my brother opened the gate, we rolled in, and a second later, there were gunshots. They were shooting at everything: the yard, the cars. We got into the cellar,” Valentyna recalls.

The woman took pictures of the windows riddled with bullet holes.

“Then we got a call that the bus was shot up. A man in front of the store saw it. We were shocked,” says Valentyna.

The woman later took a photo of the bus as well, which remained on the side of the road.

The shooting and destruction of civilian cars in Volokhiv Yar continued afterward. Valentyna says she saw a car that the Russians simply ran over with a tank.

“Mauled cars stand on the Rostov highway. I saw them when I was in the village,” confirms Tetiana.

The pit, interrogation, and mobilization

According to Valentyna, ten days later, the invaders had a rotation and the Russian soldiers were replaced by representatives of the so-called LNR, who were brought to the Kharkiv Oblast by buses. They began actively “communicating” with local residents, looking for patriotically minded people.

Valentyna’s words were confirmed by journalists’ sources. Bihus.Info learned that the invaders’ search wasn’t futile: they had received lists of local activists, ATO participants, and men who joined the ranks of the Armed Forces or the Territorial Defense after February 24 (including addresses and cell phone numbers) from the local administration.

That was the start of regular interrogations in the village. This is how the concept of “the pit” came about. At first, the Russians used the pit dug in the village to punish their own soldiers for alcohol abuse. Later, they started to detain locals there before interrogations. According to Tetiana, the interrogations used to take place in the basement of the house of the former chairman of the collective farm, “behind the church”:

“It’s a big basement. A truck can make a turn there”, Tetiana says.

Both former ATO participants and local representatives of the Sokil scout-like NGO were taken to the basement. The NGO has been operating in Volokhiv Yar because the settlement houses the grave of its most famous representative Myroslav Myslia. By the way, the invaders drove over the grave with a tank. Men who just “looked like the military” and locals suspected of spying for the Ukrainian Armed Forces were also taken in for interrogations.

According to both Valentyna and Tetiana, those who ended up “in the basement” were tortured and beaten. If the invaders thought this was not enough, the prisoner was taken to the headquarters in Balakliya. “They tell everything there,” Russian soldiers used to say.

The treatment of the civilian population was also fitting. Tetiana says that the invaders took away people’s cars and kicked them out of their dwellings.

We had a young family of teachers here. They had to go to their neighbors because they were kicked out. The woman also had a nice, almost elite house. When the invaders left it and she came back, she saw that there was nothing left. They took the flat-screen TV and the furniture,” the woman recounts.

The women said that their village has seen not just invaders from different military units, but also different parts of Russia: Chechens, people from Dagestan, and soldiers from the Russian Far East.

“First there was Russia, followed by representatives of the so-called LNR, then there was the so-called LNR, DNR and some Buryats… Now the Russians joined in again. This is the latest information,” Tetiana said.

They regularly came to Tetiana’s home to check if her son had gone anywhere.

“I even asked them why they were always coming here. Every day. What was the purpose of their visit,” the woman says.

Subsequently, it turned out that the invaders had begun preparing the forced mobilization of local men, and that Tetiana’s son would by all accounts be subject to it. On April 17, the woman managed to leave Volokhiv Yar. Our sources report that the invaders have started preparing mobilization in other settlements of the Balakliya community, in particular, in Savyntsi. The information that Russian invaders are beginning forced mobilization in the occupied territories was also previously reported by the Main Intelligence Directorate of the Ministry of Defense of Ukraine.

Tetiana is now safe. Valentyna, together with her husband and children, managed to leave the village earlier, back in mid-March. The family is now also outside the occupied area.

Bihus.Info

 

Будь як СБУ! Слідкуй за нами :)

Підписуйся на нашу розсилку. Лише найлютіше. Лише раз на тиждень!

І не забудь підписатись на наш YouTube та Телеграм

Маєш, що додати? Додай!

    Хочеш закинути нам тему? Закинь!

      Новини

      У Верховній Раді намагалися приховати, що платили нардепам Ковальову і Козаку після втечі

      На запити Bihus.Info щодо бюджетних виплат народним депутатам у 2022 році у  Апараті Верховної Ради надали дві кардинально різні відповіді щодо колишнього “слуги народу” Олексія Ковальова, який перейшов на бік ворога та соратника Віктора Медведчука Тараса Козака, який втік з України ще на початку 2021-го. Є підозра, що в парламенті намагалися приховати інформацію про те, що ці нардепи отримували гроші після початку повномасштабного вторгнення росіян.

      Новини

      “They Thought They Would Take Ukraine in Eight Days”: The Story of an Odesa Chaplain Who Survived 70 Days of Captivity

      In late February, Odesa chaplain Vasyl Vyrozub, together with the crew of the tug Sapfir traveled to Snake Island to retrieve the bodies of Ukrainian border guards believed dead. They were detained by the Russians near the island. After this, Vyrozub was held captive for two months, interrogated daily, tortured, and pressured to confess to cooperating with the Ukrainian Security Service.

      Новини

      “Я ще не готова побачити цю братню могилу під тим, що було моїм будинком”: історія мешканок Ізюма, які вибралися з пекла

      “24 лютого, коли почали стріляти, ми були у Харкові. Вранці почалися вибухи, потім нам сказали, що на роботу не потрібно йти до окремого розпорядження. Ми вагалися - їхати в Ізюм чи залишатися в Харкові. Потім вирішили поїхати в Ізюм. По-перше, там своя квартира. По-друге, там батьки наші. Ми думали, що там нас омине. Ця квартира в Ізюмі… Це була наша віддушина. Ми жили цією квартирою, в нас там такий чудовий краєвид, хотіли в ній на пенсії жити”, - розповідає Анна (на її прохання ми змінили ім’я). Жінка каже, що ввечері 24 лютого в Ізюмі було набагато тихіше, ніж у Харкові. Тож родина вирішила залишитися тут, а Анна навіть почала кликати до себе колег. Але на початку березня ситуація різко змінилася.