Важливо
Новини

Вбивця, очільник ОПГ та наркоморпіх: історії в’язнів, які з колоній пішли воювати проти України

FacebookTwitterTelegram

Росіяни вербують злочинців на війну в Україні і про це вже чимало розповідали і українські, і російські медіа. Рекрутери з приватних воєнних компаній влаштовують цілі турне по в’язницях, обіцяючи солідні зарплати та помилування, якщо ув’язнені протримаються у боях не менше шести місяців. Пріоритет віддають тим, хто скоював тяжкі злочини або ж отримав строк за справи, пов’язані з наркотиками. 

За даними Головного управління розвідки, найманці з колоній зараз складають більшість у ПВК, а відтак і відсоток загиблих серед ув’язнених найбільший. Ми дослідили історії декількох росіян, які погодилися тюремні стіни проміняти на окопи, приїхали в Україну вбивати, але в результаті, завдяки роботі Збройних сил України, повернулися додому у трунах.

Вбивча сімейка

25-річний росіянин В’ячеслав Кочас потрапив у колонію три роки тому за розбій, пошкодження чужого майна та вбивство з особливою жорстокістю. За цей же злочин тюремні строки отримали і його рідна мати та дядько, які були співучасниками.

Покарання Кочас відбував у колонії Санкт-Петербурга, звідки, після початку повномасштабної війни він, найімовірніше, вийшов вже як боєць ПВК “Вагнера” та відправився воювати проти українців. Про його загибель стало відомо на початку вересня, інформацію про смерть Кочаса підтвердила і його рідна сестра, яка зазначила у дописі, що брат загинув на Донбасі “захищаючи батьківщину”. 

Матеріали кримінальної справи Кочаса свідчать про те, що чоловік був доволі жорстоким і мав явну схильність до насильства. У січні 2018 року у місті Всеволожськ він, разом з дядьком Ніколаєм Петровим та матір’ю Дар’єю Кочас, у нетверезому стані увірвалися до квартири її колишнього співмешканця для того, щоб нібито забрати речі. Натомість, коли чоловік відкрив жінці двері, її родичі почали його бити та вимагали показати сейф з цінностями. Потерпілий отримав не менше 30 ударів ногами та руками по голові і тілу. 

Коли ж нападники виявили у квартирі родичку потерпілого, яка ховалася в одній з кімнат, вони почали бити і її, теж розпитуючи про сейф. В’ячеслав Кочас вдарив жінку по голові праскою, потім почав бити її металевою сушаркою для білизни, після – ліктями. Відповідно до матеріалів справи, жінка після побоїв втратила свідомість, а Кочас, перед тим як піти з квартири, підпалив одну з кофтин потерпілої та кинув її у бік колишнього співмешканця матері, після чого його одяг загорівся. Петров також вирішив підпалити декілька речей у кімнатах.

Потерпілих без свідомості з квартири винесла сусідка. Чоловік через два дні помер у лікарні, жінка ж, отримавши численні травми, вижила.

В обвинувальному акті зазначається, що дії Петрова та Кочаса є особливо жорстокими, адже фактично вони хотіли вбити потерпілих, спаливши живцем. Кочас в результаті отримав 18 років колонії суворого режиму, його мати 11 років, а дядько 15 років з обмеженням волі на термін в 2 роки. Попри спробу зменшити строки через апеляцію, суд залишив вироки майже без змін − зменшив Петрову обмеження волі з 2 років до 1 року та 6 місяців. 

Морпіх-торговець наркотиками

35-річний Біранте Сакхо, росіянин мавританського походження, перебував у колонії в Карелії. Але у жовтні почали з’являтися повідомлення про те, що з тюрми його відправили в Україну, що чоловік потрапив під Соледар і що там, найімовірніше, і загинув.  

Біранте засудили у 2015-му за збут наркотиків. У колонії він мав провести 14 років. Матеріали його справи свідчать про те, що у 2013-2014 роках чоловік налагодив продаж заборонених речовин шляхом так званих “закладок” − ховав роздобуті партії наркотиків у різних місцях і продавав їх через месенджер ICQ, доки поліція його не затримала. Попри те, що свою провину росіянин не визнав, його відправили до колонії суворого режиму, де він мав перебувати аж до 2029 року. 

За даними організації “Гулагунет”, Сакхо у минулому був морським піхотинцем − проходив строкову службу у морській піхоті військової частини 38643 Північного флоту рф. За повідомленням, з родичів у росії він мав лише матір, яка два роки тому нібито померла від онкології, батько ж давно проживає у Мавританії. 

Фактично, російська влада використала ув’язненого в якості “гарматного м’яса”, адже загинув Сакхо менше ніж через місяць після виходу з колонії. 

Вбивця з двома стволами

40-річний Денис Ковирзін до “відрядження” в Україну перебував у колонії за вбивство та незаконне носіння зброї. Після початку повномасштабної війни він також, найімовірніше завдяки ПВК “Вагнера”, вийшов з нижньогородської колонії та був відправлений на фронт. 

З біографії Ковирзіна ми дізналися, що раніше він закінчив технікум у Саратові, згодом служив у армії, після чого залишився служити за контрактом. Чоловік брав участь у так званій “чеченській кампанії”, навіть був нагороджений різними відзнаками: медаллю Суворова, “За службу на Кавказі”, “За відвагу”та “Заслуги перед Батьківщиною”. 

Військову службу за контрактом Ковирзін проходив у військовій частині 3179 міста Балашиха Московської області. Згодом його звільнили у запас “у зв’язку з невиконанням умов контракту” та виключили зі списків особового складу частини. 

У 2012 році Ковирзін під час бійки вбив у Москві людину. З матеріалів справи відомо, що причиною стала начебто крадіжка сумки його знайомої поблизу магазину. У злочині він звинуватив групу іноземців, які стояли неподалік. І жінка, і засуджений, за словами очевидців, були у нетверезому стані. 

Між чоловіками зав’язалася бійка. Коли їх розняли, то Ковирзін пообіцяв повернутися та застрелити їх. І вже через півгодини чоловік приїхав на місце події на таксі, дістав два пістолети та почав стріляти, в результаті застреливши людину. Далі Ковирзін розтрощив автівку тих, кого підозрював в крадіжці (вона була припаркована поруч), і зник. 

Шість років Ковирзіну вдавалося переховуватися від правоохоронців, допоки у 2016 році його не затримали та не засудили до 7 років та 6 місяців колонії суворого режиму. Фактично, на волі він мав опинитися вже у 2023 році. 

Але вже у серпні цього року чоловік загинув в Донецькій області. В його рідній саратській школі смерть вбивці назвали “героїчною”, бо він нібито “відстоював інтереси батьківщини в Україні”.

Очільник ОПГ

Ще одним вбивцею, який з колонії відправився одразу на фронт, став Іван Непаратов. Його та ще вісьмох учасників банди засудили у 2013-му, серед злочинів, до яких був причетний чоловік − вбивство п’яти людей, розбій, грабіж, вимагання, викрадання, шахрайство та незаконне зберігання зброї. 

ОПГ “працювало” у Московській області у 2009 та 2010 роках, використовувало різну зброю, маски та навіть форму працівників поліції. Серед жертв найчастіше були боржники, які не повертали ватажку Непаратову гроші, або ж місцеві підприємці. Так, однією з вбитих стала жінка, яка займалася бізнесом − її учасники банди задушили під час розбійного нападу. Непаратов вбивав і своїх же – наприклад, не менше 88 ножових поранень отримав його знайомий, який просто відмовився везти банду на черговий злочин на власній автівці. 

В колонії суворого режиму Псковської області, де чоловік відбував покарання, Непаратов був завгоспом загону і мав відсидіти 25 років, але вийшов і поїхав на фронт. Воював не дуже довго, бо вже на початку вересня стало відомо про його загибель у боях на Донеччині. А згодом, вже посмертно, очільник банди, відповідно до указу владіміра путіна, отримав ще й нагороду − медаль “За відвагу”. 

Рецидивіст-нападник на таксистів 

28-річний росіянин Святослав Матвеєв в рідний Санкт-Петербург повернувся у закритій труні, бо на війні його розірвало снарядом. Раніше він також вийшов з колонії, куди вчергове потрапив за розбій, завдяки ПВК “Вагнера”. 

Вперше Матвеєва засудили у 2013 році за розбій та викрадення автівки. У матеріалах справи сказано, що після веселощів у нічному клубі він, у нетверезому стані, напав з ножем на таксиста, бо начебто не мав грошей заплатити за поїздку. Матвеєв приставив до шиї водія ніж та зобов’язав його віддати усі гроші. Отримавши кошти, він зобов’язав таксиста зупинитися біля цілодобового магазину. Туди за алкоголем Матвеєв відправив свого знайомого, який увесь цей час п’яним спав на задньому сидінні. Таксисту вдалося втекти, а чоловіки каталися на його машині допоки не скінчилося пальне. Тоді Матвеєв отримав 3 роки та 6 місяців колонії. 

У 2017 році його знову засудили за напади на таксистів, які він на той момент скоював вже в групі колишніх в’язнів. Банда “працювала” за одним і тим же сценарієм – погрожуючи ножами, грабувала водіїв. За ці злочини Матвеєв отримав 8 років та 6 місяців колонії суворого режиму. У вересні 2022 року суд розглянув апеляцію в’язня на вирок, однак його залишили без змін. Іронічно, але на момент засідання Матвеєв вже загинув в Україні. Під час кремації родичі злочинця зазначили, що він “загинув як герой”, бо “віддав борг батьківщині та суспільству”. 

Ольга Івлєва

Автор цієї статті є учасником програми Interlink Academy Fellowship, що фінансується урядом Німеччини.

Після успішного контрнаступу Збройний сил України на Харківщині, разом з російськими військовими там накрили групу охоронців з росії, яких в серпні зібрали для охорони цивільних об’єктів на захоплених окупантами територіях України. Частині з цих охоронців вдалося втекти. Частині - ні. 

Будь як СБУ! Слідкуй за нами :)

Підписуйся на нашу розсилку. Лише найлютіше. Лише раз на тиждень!

І не забудь підписатись на наш YouTube та Телеграм

Маєш, що додати? Додай!

    Хочеш закинути нам тему? Закинь!

      Новини

      «Пекло у раю»: Як окупанти знищували Кінбурнську косу, вбиваючи природу і тероризуючи місцевих

      Одне з найулюбленіших місць українських тревел-блогерів, фанатів «дикого відпочинку» і бердвотчерів зараз більше схоже на локацію для зйомок постапокаліптичного фільму, ніж на туристичну принаду. Кінбурнська коса або ж “українські Мальдіви”, як називали це місце раніше, з самого початку російського вторгнення стала для окупантів плацдармом для артилерійських атак півдня Миколаївщини. 

      Новини

      “Місто під час окупації повернулося у середньовіччя”: історія працівниці онкодиспансеру, яка п’ять місяців прожила у захопленому Херсоні

      Черги за продуктами та готівкою, “віджим” бізнесу, схиляння до “співпраці” і постійний пошук проукраїнсько налаштованих громадян. Все це — “атрибути” восьми місяців окупації Херсону — першого і єдиного з 24 лютого обласного центру, який вдалося захопити росіянам. Олені Грушці, працівниці місцевого онкодиспансеру, вдалося протриматися в окупованому місті майже п’ять місяців. Нині жінка мешкає в Одесі, каже, що “клімат тут схожий на херсонський, та й близько до дому”, і чекає на можливість повернутися у вже звільнене Збройними силами, але ще дуже вразливе місто.

      Новини

      Оточення керівника ОП проігнорувало запитання про те, як потрапило в наглядову раду “Укрнафти”

      Після примусового відчуження акцій п’яти підприємств в управління Міноборони, в наглядовій раді щонайменше одного з них — ПАТ “Укрнафта” — з’явились представники команди керівника ОП Андрія Єрмака. Редакція Bihus.Info запитала їх, як відбулися ці призначення.