Шість годин болю: Історія загибелі 11-річного Артема з Миколаєва, який всю ніч пробув під завалами знищеного росіянами будинку

Кадри, на яких рятувальники дістають з-під завалів п’ятиповерхівки в Миколаєві 11-річного Артема Мардзявка, облетіли всі медіа. 13 жовтня окупанти вчергове вдарили по місту, знищивши житловий будинок. Дитина пробула під його уламками шість годин. На жаль, отримані Артемом травми були несумісними з життям і надвечір стало відомо, що він помер. 

Ми хочемо, щоб якомога більше людей дізналися про злочини росіян, а тому спробували відтворити хронологію цих шести годин болю, рятувальної операції, оманливої надії і страшного фіналу.

“Пап, мам, у мене ноги”

Артем вчився у 6-А класі миколаївської школи №54. Хлопчик захоплювався ІТ, до російського вторгнення ходив на айкідо, грав у футбол з татом, з яким дуже любив проводити час, мріючи, щоб родина була разом – шість років тому його батьки розійшлися. 

Артем Мардзявко, фото надане мамою 

Після початку повномасштабної війни, матір Артема хотіла разом з сином виїхати за кордон, де, як викладач англійської у місцевій гімназії, могла б працювати онлайн. 

«План був приїхати до Миколаєва і попрощатися з татом. Але Артем дуже просив, щоб родина була разом. Щоразу, коли я пропонувала поїхати до Одеси чи на захід України, або за кордон, він відмовлявся. Для нього важливим було жити разом з татом. Говорив, що ти як хочеш, а я буду з татом. Він був дуже мужнім, не боявся ракет», – пригадує Алла Іващенко.

Відтак, родина вирішила залишитися в місті. Артем займався онлайн, не пропускав уроки, подекуди і під час повітряної тривоги, був дуже старанним, вчився на “відмінно”. 

«Він своїми оцінками заробляв заощадження. Ретельно їх перераховував, збирав на щось своє», – пригадує мама хлопця.

З початку серпня, коли обстріли Миколаєва посилилися, родина щовечора виїздила ночувати до бабусі в село, що за містом. Але саме того вечора чомусь не поїхали, вирішивши лишитися вдома.

Перед сном батьки як завжди обійняли й поцілували сина. 

«Вечірні обійми для нього були важливими. Завжди гукав: «Тато, прийди обійми нас на ніч», – розповідає Алла. 

Вже за кілька годин, о першій ночі, пролунав вибух.

01:00 «Пап, мам, у мене ноги», – кричав Артем, опинившись під завалами. Батьки чули лише голос сина і за ним, у суцільній темряві й кіптяві, намагалися його знайти. Знайшовши, Руслан Мардзявко у шоковому стані кинувся підіймати бетонну плиту перекриття, яка обвалилася прямо на хлопчика, затиснувши ноги. У чоловіка через вибух було пошкоджене плече, текла кров, але він щосили тягнув плиту, не розуміючи, що підняти її фізично неможливо.  

За кілька хвилин пролунали один за одним ще два вибухи. Четвертий і п’ятий поверхи будинку винесло у повітря. Загула сирена.

Фото тут і далі ДСНС у Миколаївській області 

01:30 Гул системи оповіщення і крики людей змішалися з сигналом машини рятувальної бригади. На місце почали прибувати медики. Дитина лишалася під завалами.

«Мамо, можна попити? Будь ласка, можна трохи води?», – просив Артем. Але лікарі заборонили, пояснювали, що це лише погіршило б його стан. «Мамочка, дайте рятувальникам робити їхню роботу, йдіть поспіть», – кинув хтось Аллі. «Мені сказали взяти якийсь носок, намочити водою і змочити йому губи, уявляєте? Мене не пускали туди, лише під ранок його вкрили ковдрою, було холодно», – ділиться спогадами жінка.  

03:00 Рятувальна операція триває. Працівники ДСНС вдаються до різних методів, намагаючись вивільнити дитину.

«Внаслідок влучання ракет в 5-поверховий будинок усі плити перекриття пішли донизу на перший поверх, де була кімната хлопчика. Спочатку намагалися підняти плиту, яка впала на нього, спеціальними надувними подушками. Але так сталося, що горизонтальна плита могла піти ще з того боку, де були двері, тому що там вже проходили тріщини вздовж коридору. Якби ми її піднімали й далі, вона могла впасти на нас усіх. Довелося ставити підпірки», – розповідає про рятувальну операцію Дмитро Дундуков, начальник рятувального відділення Аварійно-рятувального загону спецпризначення, який працював на місці.

Рятувальники почали перфоратором вибивати плиту, яка затиснула хлопчика. Вона лежала під нахилом, прохід був невеликий, тому працівники ДСНС по черзі спускалися туди, змінюючи одне одного, коли втомлювалися. Також доводилося зрізати арматуру, яка була в плиті, вигрібати уламки й сміття, що утворилося від вибуху. У дворі спиляли тополі аби поставити перекриття.

«У нас є різне обладнання, і таке, що розраховане на 50 тонн, але воно не змозі підняти 4 поверхи, які обвалилися. Коли ми намагалися підпирати плиту, вона ламалася, пішла тріщинами, був ризик обвалу», – пригадує Дмитро.

07:55 Рятувальники працювали всю ніч, на місце прибули волонтери «Червоного хреста».

«По-різному проходять рятувальні операції. Кожна по-своєму особлива. Коли сталося руйнування, ти працюєш в залежності від вихідних умов. Рятувальники зробили все і навіть більше. Було дуже важко, там був маленький простір. Ми мінялися, туди могла пройти лише одна людина», – пояснює Дмитро Дундуков.

Близько восьмої ранку Артема деблокували. Кадри, як його вивозять на ношах, облетіли більшість медіа. На відео потрапив момент, де батько обіймає хлопчика, а той рукою вказує на дрон рятувальних служб, що знімав наслідки обстрілу.

«Дитина була при свідомості до останнього. Ще дорогою до лікарні він говорив: «Мамо, я школу пропущу сьогодні», наскільки він був старанною дитиною. Мабуть, ми так попрощалися тоді в обіймах. Він з татом на ношах, а зі мною в кареті швидкої», – каже мама Артема.

Хлопчика поклали в реанімацію, батькам сказали приїхати надвечір, коли будуть якісь відомості.

В очікуванні результатів Алла і Руслан поїхали додому. Але від їхньої квартири практично нічого не залишилося, завалені кімнати вигребли будівельним ковшем. На місці тривала пошукова операція, надвечір витягнули тіла шістьох людей.

18:00 Хтось з представників «Червоного хреста» сказав батькам Артема, що операція має бути успішною, нібито лікарі дають хороші шанси. У батьків посилилися надія.

«Ми зібралися їхати назад в лікарню. На місці завалів до нас підійшов рятувальник, запитав: «Ви не знаєте, що це за гроші?» Уявляєте, всюди завали, руїни, а тут вцілілі гроші Артема, які він збирав за оцінки. Ми з таким сподіванням їхали, хотіли йому повідомити, що синок, от збереглися твої заощадження, за місяць на день народження ти зможеш щось собі купити як планував», – розповіла Алла.

“Поліорганна недостатність” – саме такий діагноз озвучили у лікарні. Це означало, що через тривале стиснення, в організмі розпочалися незворотні процеси, ситуація була критичною.

21:30 «Після цього його повезли на гемодіаліз, нам сказали молитися, адже якби ця процедура подіяла, і першу добу він протримався, надалі могла бути стабілізація. Але цієї доби не вистачило. Одного дня не вистачило, аби дитина жила. Він не витримав, його серце зупинилося», – розповідає мама хлопчика.

Артема поховали 15 жовтня. Рівно за місяць, 15 листопада, йому мало б виповнитися 12 років.

«Дитина прийняла весь цей жах на себе. Мабуть, зберегла нас для чогось, але для чого ми не знаємо. Я питаю у Бога, чому постраждали не ми, а дитина пережила ці муки. Його мрією було, щоб наша родина збереглася. У нас все стало добре. Ми вирішили, що надалі повертатимемо родину. Це дитина зробила так, що вся родина об’єдналася. Коли ховали Артема, я сказала, що виконаю, синок, твою мрію бути з татом разом», – ділиться жінка.

Станом на кінець жовтня, за даними Офісу Генпрокурора, в Україні з початку повномасштабного російського вторгнення (без повного врахування місць активних військових дій), загинуло 430 дітей, ще 822 дитини – поранено.  

Анастасія Зубова

Автор цієї статті є учасником програми Interlink Academy Fellowship, що фінансується урядом Німеччини