Що відбувається з резонансними провадженнями в умовах війни?

Під час повномасштабної російсько-української війни резонансні кримінальні провадження останнього часу переживають низку проблем: вони “завмирають”, підозрювані та обвинувачені втікають за кордон, а деякі справи навіть закривають. Про це йдеться у матеріалі Данила Мокрика для Bihus.Info.

За проблемами, з якими зіткнулися такі резонансні провадження, їх можна поділити на декілька категорій.

Незначний результат

Яскравим прикладом такого провадження є справа про ДТП за участі нардепа Олександра Трухіна. Подія сталася 23 серпня минулого року, і одразу після неї з’являлася інформація, що автомобілем, який спричинив ДТП, керував саме народний депутат. Як випливає з розслідування “Української Правди”, про те, що за кермом був Трухін, говорив також щонайменше один свідок події. На відео з бодікамери поліцейського також зафіксовано, що саме Трухін намагався домовитись із поліцейськими, які працювали на місці події, і пропонував їм “150 тисяч”.

Втім, у справі про ДТП врешті встановили іншого винного. У серпні цього року Дарницький районний суд Києва визнав винним у порушенні Віктора Склему, якого ЗМІ називали помічником депутата Полтавської облради – нібито за кермом був саме він. За рішенням суду, Склема має заплатити штраф у розмірі 850 грн.

Втім, вже у вересні НАБУ та САП повідомили Трухіну про підозру за пов’язаним із ДТП епізодом – спробою підкупу поліцейських. 28 вересня НАБУ повідомило, що завершило розслідування у цій справі. Надалі її має розглядати Вищий антикорупційний суд.

Іншим провадженням, яке мало значний резонанс, але незначні наслідки, стала справа про напад на журналістів “Схем” в приміщенні АТ “Укрексімбанк”. У вересні цього року, майже через рік після нападу, Голосіївський райсуд Києва визнав екс-голову правління банку Євгена Мецгера винним у перешкоджанні журналістській діяльності – і присудив йому покарання у вигляді 3 400 грн штрафу. Відповідальні за безпеку банку, які також брали участь у нападі на журналістів, Олег Осіпов та Ігор Тельбізов, отримали менші штрафи – по 1 700 грн кожен.

Попри скандал, у квітні цього року з’явилася інформація, що Євгена Мецгера можуть призначити на посаду заступника міністра економіки. Призначення не відбулося, однак вже восени Мецгера помітили на фотографіях із заходу Мінекономіки; у відомстві пояснили, що співпрацюють з Мецгером на громадських засадах.

Фігуранти “поза досяжністю”

У багатьох резонансних кримінальних провадженнях головні фігуранти в умовах повномасштабної війни (або незадовго до неї) опинилися за кордоном. Наприклад, колишній народний депутат Ілля Кива. Після 24 лютого він отримав низку підозр у злочинах: і у державній зраді, і в закликах до насильницького повалення влади, і навіть в недекларуванні квартири. Однак ще на момент своєї втечі до Росії Ілля Кива був навіть не підозрюваним, а обвинуваченим у справі про бійку в одному з київських ресторанів на початку 2020 року. Печерський райсуд Києва ще з осені 2020 року розглядає цю справу, в якій Іллю Киву обвинувачують в завданні легких тілесних ушкоджень.

За кордоном, у Відні, перебуває також екс-голова Конституційного Суду України Олександр Тупицький. Ще наприкінці 2020 року Тупицькому підписали підозру через ймовірний тиск на свідка у кримінальному провадженні. Запис розмови із цим свідком незадовго до того опублікували “Схеми”. Влітку 2021 року Тупицькому повідомили про підозру у ще одному злочині – махінаціях із електронним підписуванням бухгалтерських документів.

На самому початку повномасштабної війни Олександр Тупицький виїхав до Відня. Сам він запевняє, що перетинав кордон цілком законно, однак в Офісі Генпрокурора це заперечують.

Сам Тупицький не приховує, що однією з причин його тривалого перебування в Австрії є саме його кримінальне переслідування в Україні. “Уявіть собі, що я зараз був би на території України. Скажіть, будь ласка, мене б заарештували? Я думаю, що аж бігом заарештували би. Чому? Ну, тому, що, напевне, я не визнаю вини своєї, я хочу довести. Але комусь не хочеться цього”, – пояснив Тупицький у коментарі “Українській Правді”.

Ще одним прикладом підозрюваного, який в умовах повномасштабної війни опинився за межами України, є Віктор Медведчук. У цьому випадку, щоправда, дещо інші обставини – його обміняли на захисників “Азовсталі” за процедурою, яка нещодавно була запроваджена в Кримінальний процесуальний кодекс України. 

Українське законодавство у певних випадках дозволяє притягувати осіб до кримінальної відповідальності і за їх відсутності. Однак ті підозрювані і обвинувачені, які перебувають за кордоном, можуть так ніколи і не отримати реального покарання.

Відсутність інформації

Одразу в декількох кримінальних провадженнях, які широко обговорювалися в українському суспільстві ще наприкінці минулого року, давно немає жодної нової публічної інформації.

Так сталося, наприклад, у справі про замах на Сергія Шефіра – першого помічника Президента Володимира Зеленського. Автомобіль з Шефіром обстріляли неподалік від Києва 22 вересня минулого року, і президент Володимир Зеленський обіцяв “сильну відповідь”. Тодішня Генеральна прокурорка Ірина Венедіктова заявляла, що цей замах є викликом для української правоохоронної системи. Керівник Нацполіції Ігор Клименко запевняв, що до розслідування залучені найкращі кадри. Згодом з’явилася інформація про те, що до розслідування замаху навіть долучиться ФБР.

Однак вже у цьому році жодної нової публічної інформації про результати розслідування так і не з’явилося.

Схожа ситуація – із справою про смерть народного депутата Антона Полякова. Поляков помер в ніч на 8 жовтня 2021 року після зустрічі із бізнесменом із сумнівною репутацією і помічником народної депутатки Анни Скороход Русланом Джамбулатовим (про нього йшлося, зокрема, у матеріалі Bihus.Info про санкції РНБО). Згодом перший заступник міністра внутрішніх справ Євген Єнін повідомив, що в крові Полякова виявили суміш метадону та димедролу.

Таку інформацію від МВС категорично відкидала Анна Скороход, яка, за її ж словами, була заручена з Поляковим. “Я хотіла б відкрито і відверто на всю країну заявити, що Антон Поляков був убитий, і не треба придумувати нічого, не треба розповідати нічого про наркотики, або ще якусь нісенітницю, яку вигадує пан Єнін”, – казала нардепка наприкінці жовтня минулого року.

У нещодавній розмові з Bihus.Info Анна Скороход повідомила, що кримінальне провадження щодо смерті Полякова залишається відкритим. Однак жодної публічної інформації про його хід давно вже не було.

До цієї ж категорії справ можна віднести й так звану “вугільну справу Медведчука-Порошенка”, про суть якої торік детально розповідали журналісти Bihus.Info. Крім Медведчука, у цій справі наприкінці минулого року отримав підозру також Петро Порошенко, і це викликало значний суспільний резонанс. Втім, після судового засідання щодо обрання Порошенку запобіжного заходу про хід цієї справи також мало що відомо.

Закриття проваджень

Є також провадження, які в час повномасштабної російсько-української війни в той чи інший спосіб закривають. Приклад такого провадження – справа за обвинуваченням народного депутата Ярослава Дубневича щодо його причетності до розкрадання коштів “Укрзалізниці” в розмірі близько 93 млн грн.

Підозру у цьому провадженні Ярослав Дубневич отримав ще восени 2019 року. Суд брав його під арешт із правом застави, арештовував його майно. Ще в квітні 2020 року досудове розслідування було завершене. І лише у вересні 2022 року Вищий антикорупційний суд раптово вирішив, що це досудове розслідування перевищило відведені для нього строки – через що і вирішив провадження закрити.

Це рішення виглядає достатньо спірним, і Спеціалізована антикорупційна прокуратура вже оскаржує його в апеляції. Журналіст Олег Новіков, який давно відстежує справу Дубневича, також у коментарі для Bihus.Info висловив подив рішенням ВАКСу. “Складається враження, що судді просто не хочуть взагалі це слухати, і придумали собі таку можливість закрити цю справу”, – сказав він.

За декілька днів до того Вищий антикорупційний суд зі схожих міркувань закрив провадження в іншій справі, в якій фігурантами є особи, яких пов’язують із тим же Ярославом Дубневичем.

Це рішення САП також оскаржує в апеляції.