Важливо
Новини

“Прилетіло туди, де ми лежали”: в Авдіївці росіяни обстріляли українських журналістів

FacebookTwitterTelegram

Коли ввечері 11 серпня знімальна група Ukrainian Witness фіксувала наслідки “прильотів” у Авдіївці, що на Донеччині, росіяни відкрили по ній прицільний вогонь з артилерії. На щастя, і журналісти, і військовослужбовець, який їх супроводжував, залишилися неушкодженими. Чоловіки кажуть – окупанти били навмисне, знаючи, що перед ними медійники. 

Журналіст Олексій Продайвода та оператор Олександр Давиденко прибули в Авдіївку 10 серпня. Вже наступного дня Ukrainian Witness почали зйомки побуту людей, які залишилися у місті, і наслідків систематичних обстрілів російськими військами. 

“Зранку відразу приступили до роботи. Ми вже на той час багато повалялися під “Градами”, працювало по місту багато ствольної артилерії, багато прильотів поряд, але не так близько, як під вечір”, – розповідає Олександр Давиденко.

Ввечері 11 серпня журналісти разом з супроводжуючим бійцем 1-ї роти полку “Київ” Віктором вирушили у “старе місто” – цей район міста росіяни обстрілювали протягом дня.

“Це приватний сектор. Впродовж дня ми бачили, як туди постійно прилітало. Ми забралися у дев’ятиповерхівку разом з оборонцями Авдіївки і дивилися, як здіймалися клуби диму від прильотів. Це було вдень. Ми це пофільмували. А ближче до вечора, коли стало тихіше, ми вирішили подивитися, що там сталося, чи є постраждалі”, – пояснює Олексій Продайвода.

За словами Олександра Давиденка, зі “старого міста” виїхало майже усе місцеве населення. Передусім – через високу щільність обстрілів, адже ворожі позиції розташовані зовсім неподалік. Проте деякі люди все ще залишалися вдома.

“Ми подумали, може, комусь треба була допомога. Там дуже мало хто живе. Це небезпечна зона, люди навіть бояться їздити по воду до колодязів, хоча вода – дуже великий дефіцит в Авдіївці. Але там люди живуть. Ми під’їжджали, бачили чоловіка на велосипеді. Це місцевий. І пес був прив’язаний. Тобто видно, що десь там люди ще є”, – розповідає Давиденко.

На місці журналісти з’ясували – жертв та постраждалих внаслідок обстрілу району цього дня немає, але побачили кілька зруйнованих будинків, які вже догорали. 

За словами Продайводи, близько 18:00 вони почули “виходи” зі ствольної артилерії. Потім “прилетіло” в кількох десятках метрів від них. Чоловіки почали тікати якнайдалі від місця “прильоту”, але вибухи продовжили переслідувати групу.

“Спочатку ми впали. Встали. Перебігли в інше заглиблення. Впали. Знову приліт. Вже ближче. Ми піднялися, побігли далі, впали знову, і прилетіло туди, де ми лежали до того. Нам пощастило, що була балка – таке заглиблення вздовж залізничної колії, якою вже ніхто не користується. І ми туди залягли, почало прилітати все ближче і ближче. Ми зрозуміли, що це не випадковий обстріл, який застав нас. Ні, працювали по нас і було видно, що цілять по нас, бо вібрація і шелест осколків ставали все ближчими. Ми втискалися все глибше у землю”, – пригадує Олексій. 

За словами журналістів, їх супроводжуючий Віктор – спецпризначенець із 1-ї роти полку “Київ”, почув дрон.

“Я його почав розпитувати. Він сказав, щоб я замовк, бо він уважно слухав, що відбувалося у небі. І він почув, навіть я трошки почув цей гул. Тому так, було чули гол дрона. Його не було видно, тобто це не якийсь “Орлан”, це звичайний, може, аматорський дрон. Умовний “Мавік”, який завис над нами. Зрозумівши, що це прицільний обстріл по наводці з неба, військовий наказав нам перейти під дерево. Коли ми заповзли в такі собі хащі, дрон нас загубив. Але самі обстріли не припинялися”, – розповідає Олексій. 

Олександр Давиденко вважає, що саме через те, що супроводжуючий почув дрон, знімальній групі і вдалося врятуватися, адже вони почали змінювати своє розташування, а не лишатися і чекати припинення обстрілу. 

“Скоріше за все, Віктор нас і врятував. Ми б там лягли, намагалися перечекати, але це була погана ідея, бо якщо нас побачили з коптера, по нас би продовжили бити”, – каже журналіст.

Загалом журналісти нарахували з десяток снарядів, випущених по них зі ствольної артилерії 122-мм калібру. 

“Я не перший раз на війні, та й під обстрілами не перший раз, але таке, щоб після вибуху у мене парусом надувало одяг і прям по касці летіли шматки землі, таке в мене вперше”, – розповідає Олександр Давиденко.

Коли знімальна група опинилася у безпечному місці, Олексій Продайвода побачив, що в його бронежилеті стирчить осколок. 

“Він міг до мене причепитися, коли ми лежали на землі, але ні. Військові сказали, що він свіжий, не заіржавілий. Як вони жартували, “ще порохом пах”. Тобто це на ізльоті, вже від дерева чи від будинку, десь він відлетів на мене”, – розповідає Продайвода.

Журналісти не мають сумнівів: обстріл був прицільним. Олексій переконує, що у них було відповідне маркування на касках і бронежилетах, а сам обстріл припинився, як тільки їм вдалося втекти.

“Побачили рух, побачили машину. Хоча машина була звичайна – цивільний джип, нас сплутати з кимось іншим було важко. У нас з оператором були величезні написи “Press” на бронежилетах і касках. Людину, яка тримає зброю, складно сплутати з людиною, яка тримає фотоапарат. Тобто, навіть якщо вони з дрона слідкували за нашим переміщенням, вони б бачили, що йде зйомка і що у нас немає зброї. Але такий от ворог, який порушує всі традиції та звичаї ведення війни і воює з журналістами. Їм байдуже, це журналісти, діти чи медики, їм аби було більше жертв і щоб ми це розуміли, тому тікали і ховалися”, – пояснює Продайвода.

Олександр Давиденко теж звертає увагу на те, що з квадрокоптера не можли було не помітити маркування журналістів.  

“Там невелика відстань від позицій противника до того місця, де ми були, тому квадрокоптер вільно долітає. Я думаю, що вони побачили, що ми журналісти, бо в нас з усіх боків написи “Press”. Я вмію літати на квадрокоптері, я знаю, як це виглядає, я б точно зрозумів, що це не військові. Тому я впевнений, що вони розуміли, що ми журналісти. Могли розважатися. Я не впевнений, що вони спеціально полюють на журналістів, але я не знаю, як прогнозувати, що в них в головах”, – каже він.

Медіаюрист Максим Дворовий стверджує, що існують і інші випадки, які свідчать про те, що російські війська прицільно обстрілюють журналістів. За його словами, за наявності у журналістів відповідних ідентифікаційних знаків, вони прирівнюються до цивільних, а отже такі обстріли вважаються порушенням міжнародного гуманітарного права.

“Ключова річ, яка потрібна для того, щоб журналісти отримували захист згідно з положеннями міжнародного гуманітарного права – це чітка ідентифікація їх як журналістів. Якщо вони належним чином ідентифіковані, якщо вони носять написи “Press”, якщо вони не вдягнуті у військову форму, в таких випадках вони за статусом прирівнюються до цивільних осіб за вимогами міжнародного гуманітарного права. Відповідно, будь-які злочини проти журналістів – це є злочини, які вчиняються проти цивільного населення. Якщо цей обстріл був прицільним і якщо є підозра, що цей обстріл був саме направлений на журналістів, а ми маємо свідчення, що ЗС РФ досить часто це роблять, то в такому випадку така атака буде порушенням норм міжнародного гуманітарного права”, – пояснює Дворовий.

Для того, щоб успішно довести порушення норм міжнародного гуманітарного права у міжнародних інстанціях, необхідно акцентуватися на доведенні систематичності таких випадків та їхній умисел. 

“За нормами того ж Римського статуту, злочинами проти людяності вважаються будь-які дії, які вчиняються в межах повномасштабного або систематичного нападу на цивільних осіб, якщо така атака здійснюється усвідомлено. Тобто, ми маємо довести систематичність і усвідомлення. І на це треба буде спиратися при доведенні таких злочинів проти людяності, проти цивільних осіб”, – зазначає  експерт.

Водночас, за словами медіаюриста, важливо доводити такі порушення і в межах національного права, оскільки міжнародні інстанції часто притягають до відповідальності людей, відповідальних за організацію злочинів, а не безпосередньо їх виконавців. 

“Якщо ми подивимося на досвід роботи міжнародних кримінальних трибуналів, той же Нюрнберзький і Токійський процеси, то зазвичай міжнародні трибунали притягують до відповідальності тих, хто віддавав накази та керував вчиненням тих чи інших злочинів. Дрібніших виконавців притягують до відповідальності на національних рівнях, подекуди з використанням універсальної юрисдикції, подекуди без неї”, – пояснює правник. 

Ярослава Вольвач

Цей матеріал було створено Bihus.Info в рамках програми «Підтримка регіональних медіа України під час війни» за фінансової підтримки Європейського Союзу та МЗС Королівства Норвегії. Зміст статті є винятковою відповідальністю Bihus.Info i не відображає погляди Європейського Союзу, МЗС Королівства Норвегії чи Інституту висвітлення війни та миру.

 

Наприкінці липня росіяни викрали в окупованому Генічеську Олексія Кисельова. Чоловіка спочатку катували, намагаючись вибити з нього зізнання у співпраці з українськими військовими, а згодом вивезли в Крим, де ФСБ “шиє” йому участь у кримськотатарському батальйоні. Зараз чоловік перебуває у сімферопольському СІЗО, сфабрикована справа може “відправити” чоловіка в колонію на 15 років.

Будь як СБУ! Слідкуй за нами :)

Підписуйся на нашу розсилку. Лише найлютіше. Лише раз на тиждень!

І не забудь підписатись на наш YouTube та Телеграм

Маєш, що додати? Додай!

    Хочеш закинути нам тему? Закинь!

      Новини

      “Я ще не готова побачити цю братню могилу під тим, що було моїм будинком”: історія мешканок Ізюма, які вибралися з пекла

      “24 лютого, коли почали стріляти, ми були у Харкові. Вранці почалися вибухи, потім нам сказали, що на роботу не потрібно йти до окремого розпорядження. Ми вагалися - їхати в Ізюм чи залишатися в Харкові. Потім вирішили поїхати в Ізюм. По-перше, там своя квартира. По-друге, там батьки наші. Ми думали, що там нас омине. Ця квартира в Ізюмі… Це була наша віддушина. Ми жили цією квартирою, в нас там такий чудовий краєвид, хотіли в ній на пенсії жити”, - розповідає Анна (на її прохання ми змінили ім’я). Жінка каже, що ввечері 24 лютого в Ізюмі було набагато тихіше, ніж у Харкові. Тож родина вирішила залишитися тут, а Анна навіть почала кликати до себе колег. Але на початку березня ситуація різко змінилася.

      Новини

      “На службі пропаганди”: як церковники з Харківщини допомагали окупантам

      На початку вересня Збройні сили України звільнили майже всю Харківську область, частина якої півроку перебувала під російською окупацією. З моменту звільнення пройшло декілька тижнів, але досі чи не кожен день українці дізнаються про нові подробиці звірств окупантів. Окремі населені пункти Харківщини зараз знищені майже повністю. Серед них і Ізюм, де після деокупації було знайдено масові поховання вбитих росіянами цивільних. Ворог також "лишив в спадок" місту розбиті мости і будинки, де немає світла, газу і зв'язку. Росіяни старанно приховували злочини всі місяці окупації, прикриваючись пропагандистськими роликами про "визволителів" і створюючи ілюзію турботи про місцевих. 

      Новини

      Журналісти Стремоусова, прихильниця Шарія та учасник “Безсмертного полку”: хто з Енергодару підіграє пропагандистам, звинувачуючи ЗСУ в ударах по ЗАЕС

      Запорізька атомна електростанція, розташована в тимчасово окупованому Енергодарі, за півроку пережила дуже багато. Тут росіяни катували та вбивали працівників, розміщували свою техніку прямо в машинній залі, а ракетні комплекси - на території. Але найстрашнішим є той факт, що окупанти перетворили станцію на центр ядерного шантажу чи не усього світу, регулярно б’ючи по АЕС і звинувачуючи при цьому ЗСУ.