Підсумки дна: жити без ВК, або барін санкцій повєлєл

Про санкції, які Петро Порошенко запровадив відносно "Вконтакті", "Однокласників" та низки виробників програмного забезпечення.

В цих санкціях є момент, який дуже сильно бентежить. І це не те, про що ви подумали.

За останні декілька днів всі реакції на цю раптову подію вже вилізли. І видно, що вони просто полярно протилежні.

Одні кажуть – це цензура, самодурство. І Україна приєдналась до не надто прикольної тусовки країн, які цензурують інтернет. Там Росія, Китай і ще з десяток умовних “Північних Корей”. І оцей шлях – заборони, це шлях авторитаризму. Ця група задає питання про право на подібні кроки. І вони праві.

Інші кажуть – це захист у інформаційній війні з Росією, найкращий спосіб позбавити російське ФСБ шаленої кількості даних, кінець-кінцем – соцмережа Вконтакті – це найперший спосіб розповсюдження “руського світу”. Ну за наявності московського патріархату та телеканалу “Інтер” можна подискутувати щодо першості. Але питання про злив даних, про моніторинг третини країни завдяки графам одного лише Контакту – це правильні питання. І ця група – вони теж праві.

Є ще невелика, але експертна група, яка задає обгрунтовані питання по-перше щодо правових підстав такого рішення. Санкції проти російського “Яндексу”. Але формально “Яндекс” – це українська компанія, яка належить голандській компанії. Зрозуміло, що в реальності це 100% москалі, але потрібно ще довести в суді.

А ще в Україні немає жодної законної норми, яка б дозволяла змусити провайдерів закривати доступ до окремих сайтів. Санкції проти Одноклассників? Чудово, тоді потрібно змусити не працювати однокласники. Але як? Ані домен, ані сервери – не в Україні. Тому забороняють Однокласники, а всі реальні вимоги, накази й погрози йдуть до українських провайдерів, які взагалі можуть ними знехтувати.

Провайдери в свою чергу задають безліч питань і окрім цього просто і конкретно кажуть, що технічно реалізувати комплексну заборону доступу до ресурсу – неможливо. Хто захоче, той потрапить. Але можна спробувати, от тільки потрібен рік часу і валіза грошей.

Ну і ще є 10 мільйонів користувачів, які страждають за шаровою музикою, але вони задають лише одне питання – «а як зайти», а воно нецікаве.

Про що насправді було б непогано поговорити. На четвертий день заборони – жодне питання не отримало жодної відповіді від державних органів, які мали б на них відповідати. Про пояснення «ну тому що Яндекс.пробки показує завантаженість київських доріг, а це стратегічна інформація» можна навіть не говорити, настільки воно жалюгідне. І мова зараз про найпростіше – пояснення, навіщо це було робити взагалі. Про відповіді на професійні питання, юридичні, адміністративні – мова не йде.

Зауважте, це навіть не про якесь суспільне обговорення введення таких заборон ДО їх введення. Це було б правильно, але навіть складно уявити, як би це обговорювалось.

Та реально жахають слова Турчинова, сказані наступного дня після указу Порошенка. Це дуже прості протокольні слова «доручаємо Кабінету Міністрів та Службі Безпеки України якнайшвидше відпрацювати механізм реалізацій цього Указу». Тобто Президент приймає якесь рішення, яке:

1. Складно, а подекуди неможливо виконати технічно.
2. Має виконуватись величезною кількістю служб та компаній. Тому складне і організаційно і адміністративно.
3. Юридично сумнівне та небезпечне.
4. Зачіпає так чи інакше половину країни і
5. Розколює думки навпіл.

І яким чином його виконати не знає ані Кабмін, ані СБУ.

Таку неготовність з величезною натяжкою можна було б зрозуміти, якби ці санкції вводились законом. Ніколи не знаєш – приймуть закон чи ні. Але мова йде про Указ Президента. Це людина. Одна штука. Яка прийняла рішення. В ідеалі спираючись на проведені дослідження, аналіз реалістичності та решту стратегічної та тактичної роботи, яку політики вважають фігнею.

З відсутності відповідей на безліч питань – складається глибоке враження, що Президент – політик, а не державний діяч. І вваливши санкції у вівторок, в понеділок ще такого навіть на думці не мав. Ситуативне рішення. Миттєва примха. Раптова ідея.

Хочеться вірити що ні, але тоді – чому ніхто не готовий. Чому, приймаючи суперечливе рішення, РНБО виходить не з документом на 3 томи, в якому детально прописана небезпека від присутності російських соцмереж в Україні, механізми реалізації цієї заборони, можливі ризики та ролі кожної структури – не лише державної – в наступних подіях.

А протягом тижня не ладне відповісти бодай на конкретні запитання. І ніхто не ладен. І навіть пояснення – чому це правильно – народжують у суспільній дискусії постфактум.

Це все виглядає як “барін прокинувся і повєлєл”. І ось це набагато гірша москальщина, ніж сама заборона.

Такий підхід не пояснити військовою необхідністю. Це пояснення мало б сенс на другий день після анексії Криму. Але минули роки. За ці роки що, все було нормально? І як вже років не вистачило на підготовку то що, указ не міг почекати ще кілька місяців. Щоб підготвуватись і виглядати пристойно?

Мінімізація російського впливу у будь-якій сфері – це крок у правлиьному напрямку. Але бачте, якщо ви йдете по небезпечній гористій місцині, то крокуючи наосліп ви звернете собі шию. Навіть якщо напрямок – правильний.