Підсумки дна: де той Порошенко?

У 2014-му, ще до президентства, Порошенко був впевнений, що "ніхто змінюватись не збирається, бо для них це не вигідно". І що "зміни або відбуваються швидко, або не відбуваються ніколи". То що там зі змінами, пане Президент?

Привіт це підсумки дна. Мене звуть Денис Бігус. Давайте поговоримо про зміни. І президента.

«Як тільки українець потрапляє в халепу його питання можна сформулювати одним реченням «Хто винен». 

І відповідь знаходиться дуже легко. В усьому нашому житті, в тому становищі в якому опинилась Україна, в незграбності ситуації на місцевому рівні винна нечесна, непрозора, неефективна, корумпована, часто густо неукраїнська влада. І далі по класику йде друга половина запитння. А що ж робити.

І тут знову таки – очевидна відповідь – владу треба змінювати.

І ми це робили багато разів. 

Але чи змінилася країна? Чи в Україні стали жити по іншому. Не в якихось дрібницях. Кардинальні незворотні зміни. Чи вони відбулися? Відповідь дуже проста. Ні.

А чому ж так відбулось. Чому постійні зміни влади не призвели до кардинальних змін в суспільстві і в країні? Відповідь – змін влади абсолютно недостатньо. Українцям потрібно зробити – змінити себе. Влада це лише наше відображення.

Бо чиновник, який сидить в своєму кабінеті ставиться таким чином до українців яким він має надавати послуги. 

Міліціонер – замість того щоб захищати пресує українців. 

Податківець, який приходе в компанію замість того щоб перевірити сплату податків пресує національного виробника і вимагає хабаря. 

Всі поводять себе таким чином по відношенню до українців. Тільки тому що українці це дозволяють.

Отже коли ми справді хочемо щось змінити – нам треба перестати шукати винних у владі і змінити ставлення до влади. Як ставиться роботодавець до найманих працівників. Бо це народ україни наймає мера, бюрократа, чиновника, депутата, міністра і президента.

І тут має бути дві складових – складова перша. Це є чітке поставлення завдання. А що саме ми від них чекаємо. І тут не має багато дискусій – ми хочемо країну яка була б орієнтована на добробут кожної людини. Ми хочемо країну. Яка буде базуватись на принципах свободи. Свободи волевиявлення і демократії. 

Свободи слова і журналістів і ЗМІ, бо ми маємо право знати, що відбувається в країні. 

Свободи творчої реалізації. Щоби країна була демократичною, авторитетною в світі. 

Де можна було б захистити своє право в суді. 

Де можна було би мати соціальний ліфт і можливості для будь якої реалізації.

Є одна дуже популярна теза, яку експлуатують політики: “Слухайте, все ж одразу не зробиш, нам потрібні для цього роки і роки, а може, навіть, і десятиріччя. Зміни відбуваються дуже повільно і поступово, на це потрібен час, зусилля, гроші і все таке інше”.

Я хочу категорічно заперечити цьому: зміни або відбуваються швидко, або не відбуваються ніколи.

Люди або відчувають зміни за лічені місяці або за перший-другий-третій рік, або вони переконані в тому, що тут змін чекати марно.

І подібний повільний темп лише консервує відсталість, хабарництво, неефективність, непрозорість.

І ніхто змінюватись не збирається, бо для них це не вигідно.

І в такий спосіб ми фактично не маємо іншого виходу, як чітко визначати, що ми змін вимагаємо вже зараз і негайно”.

І в такий спосіб ми не маємо іншого виходу як чітко визначати що ми змін вимагаємо вже зараз і негайно.»

І усі ці тези, увесь цей спіч – безпосередньо стосується Петра Олексійовича. Не лише як президента України, який має бути гарантом усіх цих швидких і кардинальних змін, про які я щойно говорив.

А й як автора цих тез. Це практично дослівно виступ Петра Порошенка рівно три роки тому. Не президента Порошенка, президентом він стане через кілька місяців після цієї дуже чутної промови. Я підкреслю – промови не в рамках якогось політичного заходу. Це виступ на асболютно неформальній конференції. І ми можемо вважати що він говорить щиро, адже це не передвиборча кампанія, це розмова з доволі вузькою аудиторією.

В мене є лише одне питання – куди поділась людина, яка говорила усі ці безперечно правильні речі? Петро Олексійович на наступному відкритті дитячого садочка для вечірніх новин місцевих телеканалів – мигніть чотири рази лівим оком. Ми будемо знати, що вона ще жива.

Це були підсумки дна.