Важливо
Новини

Окупанти стратили мирних мешканців на Чернігівщині: розповідь рідних

FacebookTwitterTelegram

27 лютого. Третій день повномасштабного вторгнення Росії. Близько першої дня величезна колона з сотень одиниць російської техніки, яка прямувала в бік Києва з боку російського кордону зупинилась в селищі Старий Биків на Чернігівщині.

Призупинились вони усією армадою, як стверджують місцеві мешканці, аби дізнатись, хто підірвав міст в селі та обстріляв їхню колону зі стрілецької зброї. Через кілька годин після цього росіяни забрали по селу шістьох цивільних чоловіків та розстріляли їх.

Про це журналістам розказали рідні вбитих російськими окупантами мирних мешканців.

Із двору сім’ї Гладких окупанти забрали одразу двох чоловіків. Сина Вікторії Богдана Гладкого та чоловіка її сестри Олександра Могирчука. 

“Як взірвали моста, то трохи повибивало шибки. Хлопці прибирали ті шибки. А тоді ми сиділи, наче вже так і тихенько було. Хвірточка закрита була, вони вийшли покурить. Ми не бачили, як їх погукали. А тоді через пару хвилин приходить наш дачник сусід і питає: “ А де ваші хлопці”? Ми кажем: “Курять десь”. А він каже, що наших хлопців вже повели російські солдати”, – розповідає матір одного із хлопців, яких стратили російські військові. 

Одразу ж після цього жінки разом із сусідом пішли за російськими військовими до траси, на якій і стояли десятки одиниць їхньої техніки.

Вони сказали: “Не підходьте до нас”. Я кажу: “Відпустіть сина і зятя, вони ні в чому невинні”. Вони: “Допросим і відпустимо. Ідіть, біля нас вам опасно стояти”. Ми сіли там за пам’ятником. Ми не бачили, де їх допитують і куди їх повели. Потім ми почули постріли. І вони (російські окупанти) заметушились, почали збиратись, але вже було темно, це було десь 18.20. Ми не пішли шукати. А тоді вже зранку 28 числа прийшов наш дачник і пішли ми шукать”, – згадує крізь сльози жінка.
Жінка згадує, що російські військові були в балаклавах, і між собою говорили не російською мовою, а якоюсь зовсім їй незрозумілою. За описом місцевих мешканців значну частину із солдатів, що йшли в цій колоні, складали кадирівці.

Сусід, який був разом із жінками, каже, що чув крики полонених росіянами чоловіків. Він також каже, що на них із Вікторією та її сестрою всі 4 години, які вони чекали біля пам’янтика, було направлене дуло російського БТРу.

Тіла своїх двох рідних та ще чотирьох вбитих мешканців села наступного ранку Вікторія з сусідом знайшли за руїнами старої лазні, куди і повели їх російські військові. 

“Я там сиділа, коли йдуть 2 російських солдати. Я думала вони мене стрілять будуть. Вони йшли, переді мною перезарядили автомати. Я кажу: “Не вбивайте, я вам нічого не зроблю, це тут сина мого застрелили”. Вони до мене не обізвалися, пройшли попалили очерет і пішли. А тоді я поїхала додому, бо я ж сама не потягну (тіла – ред.). І тоді почали йти колони військ, і так ми і не забрали в той день”, – плаче матір вбитого Богдана.

Забрати тіла і похоронити чоловіків вдалось аж через 10 днів – 7 березня. Про це одному з місцевих мешканців вдалось домовитись із тими окупантами, які отаборились в селі. Вони виділили селянам техніку і перевезли тіла на кладовище, де місцеві закопали рідних без відповідних християнських обрядів, бо їх проводити росіяни не дозволили. Місцевим мешканцям було заборонено взагалі виходити на вулицю під загрозою розстрілу. Коли українська армія звільнила село, поліція приїхала проводити ексгумацію тіл.

“Тоді ми дізнались, що вони не тільки розстріляні, а ще й над ними познущались. І ребра побиті, і ножових ран багато”, – плаче жінка. 

Один з працівників поліції Чернігівщини, який проводив ексгумацію тіл Віктор Петренко розповідає, що на всіх тілах чоловіків були ознаки катувань. Сину Вікторії Богдану Гладких, окрім пострілу в голову, також було нанесено глибоке ножове поранення серця. Його родича – Олександра Могирчука було закатовано, бо на його тілі не було вогнепальних поранень, лише велика кількість ножових в області грудної клітини та на шиї. У інших чоловіків були також сліди ножових поранень по тілу, а ще вогневі поранення в області паха. 

“А на одному з тіл було ножове поранення зверху від сонної артерії і прямо до серця, і видно, що провертали, бо дуже великий отвір був. Два дуже глибокі поранення були в область сонячного сплетіння і ребра були перерізані. Я думаю, що так їх катували. Це нелюдське поводження”,  – каже поліцейський. 

Усіх шістьох мешканців Старого Бикова після ексгумації родичі та односельчани перепоховали із почестями згідно із християнськими обрядами на місцевому кладовищі.

Bihus.Info

 

Invaders executed civilians in the Chernihiv Oblast: relatives’ account

 

February 27. On the third day of the full-scale Russian invasion. Around day one, a huge convoy of hundreds of Russian vehicles, which was heading toward Kyiv from the Russian border, stopped in the village of Staryi Bykiv in the Chernihiv Oblast.

According to the locals, the entire armada stopped to find out who had blown up the bridge in the village and fired at their convoy with small arms. A few hours later, the Russians took six civilian men from the village and executed them.

The relatives of the civilians killed by the Russian invaders told this to journalists.

The invaders took two men at once from the courtyard of the Hladkyis family. Viktoriya’s son Bohdan Hladkyi and her sister’s husband Oleksandr Mohyrchuk.

“When the bridge was blown up, some of our windows were shattered. The guys were cleaning up the glass. Afterward, we were sitting there, it was rather quiet. The gate was closed, they went out for a smoke. We didn’t see them being called. And then a couple of minutes later, our dacha neighbor comes in and asks: “Where are your guys?” We say, “Smoking somewhere.” And he says that our lads have already been led away by Russian soldiers,” says the mother of one of the men executed by the Russian soldiers.

Immediately afterward, the women, along with the neighbor, followed the Russian soldiers to the highway, where dozens of their vehicles were parked.

“They said, “Don’t come near us.” I said, “Let my son and son-in-law go, they are innocent.” They said, “We will interrogate them and let them go. Go on, it is dangerous for you to stay here.” We sat there behind the monument. We could not see where they were interrogated or where they were taken. Then we heard shots. And they [Russian invaders] started scrambling, they started getting ready, but it was already dark, it was about 6.20 p.m. We did not go looking for them. On the morning of the 28th, our dacha neighbor came and we went to look for him,” the woman recalls weeping.

The woman recalls that the Russian soldiers wore balaclavas and did not speak Russian among themselves, but a language she did not understand. According to descriptions of local residents, a significant part of the soldiers in this column were Kadyrovites.

The neighbor, who was with the women, says that he heard the shouts of the men who had been captured by the Russians. He also says that the barrel of a Russian APC was pointed at him, Viktoriya, and her sister during the four hours they waited near the monument.

The bodies of their two relatives and four other murdered villagers were found the next morning by Viktoriya and her neighbor behind the ruins of an old bathhouse, where the Russian military took them.

“I was sitting there when two Russian soldiers came. I thought they were going to shoot me. They came and reloaded their rifles before me. I said, “Don’t kill me, I won’t do anything to you, this is where my son was shot.” They did not talk back to me, they walked by, burned the reeds, and left. And then I went home because I couldn’t carry (the bodies – editor) myself. And then, the columns of troops started moving, and we couldn’t pick up the bodies that day,” laments the mother of the murdered Bohdan.

We managed to take away the bodies and bury the men 10 days later, on March 7. One of the local residents managed to arrange this with the invaders who had camped out in the village. They provided the villagers with vehicles and transported the bodies to the cemetery where the locals buried the relatives without any Christian rites because the Russians didn’t allow them. Locals were forbidden to go outside under the threat of being shot. When the Ukrainian army liberated the village, police came to exhume the bodies.

“Then we learned that not only had they been shot, but they had been tortured. Both their ribs were battered and there were many stab wounds,” the woman laments.

Viktor Petrenko, one of the Chernihiv Oblast police officers who exhumed the bodies, says that all of the men’s bodies bore signs of torture. Viktoriya’s son Bohdan Hladkyi, in addition to being shot in the head, was also stabbed deep in the heart. His relative Oleksandr Mohyrchuk had been tortured because there were no gunshot wounds on his body, only a large number of stab wounds in the chest area and on his neck. The other men also had stab wounds all over their bodies, as well as gunshot wounds in the groin area.

“One of the bodies had a knife wound from the top of the carotid artery and right to the heart, and you could see that must have turned [the blade] because there was a very large hole. There were two very deep wounds to the solar plexus area, and the ribs were cut. I think that’s how they were tortured. This is inhuman treatment,” said the police officer.

After the exhumation, all six residents of Staryi Bykiv were reburied with honors according to Christian rites at the local cemetery by their relatives and fellow villagers.

Bihus.Info

Будь як СБУ! Слідкуй за нами :)

Підписуйся на нашу розсилку. Лише найлютіше. Лише раз на тиждень!

І не забудь підписатись на наш YouTube та Телеграм

Маєш, що додати? Додай!

    Хочеш закинути нам тему? Закинь!

      Ми вплинули

      Верховний суд остаточно вирішив стягнути “жомовий мільйон” Киви в дохід держави

      Рішенням Касаційного цивільного суду ВС активи Киви визнали “незаконно набутими”, а отже такими, що мають бути стягнені в дохід держави. Це – перше подібне рішення КЦС ВС у справах конфіскації необгрунтованих активів в історії України.

      Новини

      ВРАЖА ТЕХНІКА #6: як розпізнати окупантські ППО і АРТУ

      За ці два місяці ми звикли говорити “ППО” в позитивному ключі. Наше ППО збило російський літак. Наше ППО захистило місто від російських ракет. Але російської армії теж є ППО - і це загроза для наших літаків і перешкода для наших ракет. А тому ворожі комплекси протиповітряної оборони мають бути знайдені і знешкоджені, так само як танки, бтри/, РЗСО та решта техніки окупанта.