Важливо
Новини

Окупація Снігурівки: руйнування, грабежі, зрадники і людяність в темні часи

FacebookTwitterTelegram

Авто волонтерів повільно рухається околицями Снігурівки. На пагорбах, що розкинулися вздовж дороги, видніються силуети людей з піднятими догори руками – так місцеві намагаються хоч ненадовго “зловити” мобільний зв’язок. Окремі сміливці видираються ще вище – на дерева та стовпи. Це одне з останніх відео волонтерських вилазок сюди. Вони привозили гуманітарку доки це було ще можливо, але нині тут, як і ще приблизно 15% території Миколаївщини, “хазяйнують” окупанти.

Життя красивого містечка на межі з Херсонською областю перетворилося на виживання – без нормальних водопостачання, електрики і газу. Зате з пропагандистськими сюжетами росіян про «велику допомогу» і знищену самими ж окупантами інфраструктуру. 

Говорити про життя в окупації дуже тяжко, але необхідно. Ми поспілкувалися з жителькою Снігурівки, яка місяць прожила в окупації і зібрали історії про руйнування, мародерство і зраду. А ще – про людяність, яку місцеві, що з різних причин не можуть виїхати на підконтрольну Україні територію, зберегли попри все.

Хронологія окупації

До повномасштабного російського вторгнення у Снігурівці проживало понад 12 тисяч людей, які в основному займалися сільським господарством – вирощували зернові та овочі. Тут з 2018-го працював і великий томатний завод, у який приватники вклали мільярд гривень, і на відкриття якого приїжджав президент Петро Порошенко. Підприємство нині стоїть в руїнах, як і більша частина Снігурівки. Більше половини місцевих мешканців же виїхали з містечка. Саме так виглядає “звільнення” у розумінні росіян.

 

Перший обстріл населеного пункту стався 25 лютого. За повідомленням Снігурівської ОТГ, ворожі гелікоптери обстріляли позиції українських захисників, четверо з яких зазнали поранень. Тоді півміста лишилось знеструмленим, а місцеві утворили черги з бажаючих записатися в тероборону, здати кров і принести речі першої необхідності та продукти.

Втім, окупанти дуже швидко просувалися півднем. Коли росіяни захопили Херсон, у Снігурівці заглушили окремі мобільні мережі, зате почали транслювати російські канали. З допомогою соцмереж українська влада намагалася повідомляти про повітряну тривогу, переміщення техніки окупантів та роздачу гуманітарки.

14 березня російська авіація завдала удару по місту. За даними обласного управління Держслужби із надзвичайних ситуацій, 30 будинків зазнали руйнувань, 11 – знищені повністю. Керівництво громади повідомило про загибель двох людей, десятеро отримали поранення (троє цивільних і семеро військових). 

 

 

Вранці 19 березня окупанти накрили Снігурівку з реактивних систем залпового вогню «Град» та зайшли в місто. Розпочалася окупація.

У населеному пункті розбомблені житлові квартали, пошкоджені три навчальні заклади, заводи. Сьогодні наслідки обстрілів можна побачити у пропагандистських відео. Росіяни знімають результати власних же обстрілів, звинувачуючи при цьому ЗСУ.

«Ніколи не думала, що доведеться жити в окупації, як батькам»

«Родинне гніздо». Так Раїса Обуховська називає свій будинок у Снігурівці. Разом з чоловіком Віктором вона прожила тут все своє життя, тут же жили і її батьки. В часи Другої світової матір Обуховської пережила окупацію в Снігурівці. Їй дивом пощастило не потрапити в ешелон, яким людей вивозили до Німеччини.

«Ніколи не думала, що доведеться жити в окупації, як мамі. Але батьки тоді були молоді. А в нас таке на старість. Ми доживали тут так добре, скільки всього нажили, а нас прийшли «звільняти». Їм люди в очі казали «від чого ви нас звільняєте: від їжі, води, миру?». Вони самі не знали, чого вони прийшли», – пригадує жінка.

Фото будинку родички подружжя та осколків від снарядів

Подружжя пенсіонерів пробуло в окупації цілий місяць. Жили вдома – з чоловіком та свахою, будинок якої обстріляли ще в перші дні повномасштабного вторгнення. Через постійні обстріли в містечку вже не було електропостачання й води, не завозились газові балони.

«Люди готували їжу на вогнищах. Було таке, що пили дощову воду. У нас є джерело, то туди ходили набирати воду. Але потім вони перестали пускати й до нього», – розповідає жінка.

Коли розпочалася продовольча криза, окупанти взялися грабувати місцеві склади та магазини.

«Вони повскривали усі магазини і аптеки. В одній школі був імпровізований бункер, туди ходили люди з маленькими дітьми. І росіяни повиносили усе з магазинів та роздавали їм нібито допомогу. Ми не брали нічого, але були й такі, що ходили», – пригадує пані Раїса.

Певний час у місто доставляли гуманітарку з підконтрольної Україні території. Зі слів Раїси Обуховської, волонтери приїздили до лінії розмежування та передавали посилку тим, кому вона призначена. На зворотному шляху в Снігурівці людей перевіряли росіяни.

Миколаївські волонтери, які тримали зв’язок з мешканцями Снігурівки, кажуть, що повідомлення від людей доходили в месенджери інколи по декілька днів – через практично повну відсутність зв’язку. В цих умовах місцеві призвичаїлися до ще більшої підтримки одне одного. Наприклад, родина фермерів Сергеюків – Олег і його батько Іван – протягом останніх місяців допомагають овочами і своїми запасами жителям і Снігурівки, і інших найближчих селищ, які теж знаходяться в окупації. 

Втім, життя з містечка потроху зникало.

«Були загиблі. Вбило діда й бабу, снаряд упав біля хати. Вони якраз сиділи в кухні, обідали. Чим далі, ставало гірше. Вони не давали хоронити людей, бо облаштувалися біля кладовища, що в місті. У селі помер один чоловік, то його завернули в килим і поховали на старому цвинтарі. Було й таке, що ховали людей на городі. Одного хворого везли зі Снігурівської лікарні до Миколаєва, але вони не пропустили. Так він і помер», – розповідає пані Раїса.

Представники місцевої влади виїхали раніше. За словами ж Обуховської, «стали керувати ті, що сильно рвалися до влади й ділили хліб від ворога». Зокрема, жінка згадала про Тетяну Мезіну, заступницю голови Баштанської райради, яка взялася співпрацювати з окупантами. 

Політичний шлях Мезіна почала у 2010 році, пройшовши до місцевої ради від «Партії регіонів», у 2015 році переобралася вже від БПП, а у 2020-му – від «Європейської солідарності». Якийсь час вона навіть очолювала Снігурівську райраду до її розформування в процесі децентралізації.

Служба безпеки вже заявила, що Мезіній повідомлено підозру колабораційній діяльності. За версією слідства, фігурантка, у співпраці з представниками держави-агресора, здійснювала інформаційну діяльність, спрямовану на підтримку рф та її окупаційної влади, а також дискредитацію представників чинної місцевої влади.

У травні на сторінці Мезіної у Фейсбуці з’явилося повідомлення, у якому стверджується, що вона займається в місті допомогою людям та організацією роботи комунальних служб. Колабораціонізм жінка заперечує. Втім, Головне управління розвідки Міноборони ще у квітні повідомляло, що Тетяна Мезіна спільно з колишнім Снігурівським головою Олександром Ларченком беруть участь у підготовці «референдуму», на якому нібито мали б обрати в населеному пункті мера та голосувати за приєднання до Криму.

Наслідки обстрілів. Скриншоти з пропагандистських відео 

9 травня окупанти влаштували в розбитій Снігурівці свято – вирішили відзначити День перемоги.  

«Вони зібрали людей біля адміністрації. Чоловік, який був начальником міліції ще в радянські часи, роздавав пайки і по 5 тисяч російських рублів нібито для дітей війни. Але «діти війни» – це були переважно його знайомі з часів роботи в міліції», – розповідає пані Раїса.

У перші дні окупанти розпочали обшуки у домівках людей, які служили в ЗСУ чи входили до тероборони, у багатьох людей забрали машини. Їх потім позначили літерою Z.

«Ходили по хатам, щось шукали. Казали, що «ми знаєм кого шукаємо». Будинки розграбували», – пригадує жінка.

Коли візити окупантів, які супроводжувалися крадіжками техніки, стали регулярними – пара вирішила виїжджати.

«Побачили ми їхню «власть», коли вони прийшли до нашого сусіда. У нього діти малі, він їм вмикав планшет з мультиками аби відволікати від стрілянини. Електрики вже не було, то ж він заряджав його від машини. Одного дня росіяни приїхали до нього з автоматами. Я вийшла на вулицю, бачу що він відкрив ворота і вони виганяють його машину. А він на ній таксував, якось намагався заробляти. Я звернулася до них, мовляв, хлопці, що ви робите, там же діти, це його хліб і він заряджає їм планшет. Вони почали говорити, що повернуть її через два дні. Але ми вже знали, що багато машин позабирали у місцевих і намалювали на них “зетки”», – розповідає пані Раїса.

Жінка каже, що єдиним відчуттям в той момент був постійний страх.

«Спати не могли, від кожного шороху кидалися, було психологічно важко. І страшно, що ми їх бачимо, а зробити нічого не можемо. Ті буряти косоокі їздили на танках з такими виразами обличчя. Коли вони почали лазити дворами і забирати машини, вирішили виїжджати», – каже Обуховська.

В окупації подружжя Обуховських провело рівно місяць. 18 квітня вони, як і багато хто з місцевих, виїхали зі Снігурівки, а вже наступного дня окупанти обмежили будь-яке пересування. Тепер звідси не випускають людей та не дозволяють проїзд гуманітарки з підконтрольної Україні території.

Але при цьому російські пропагандисти звинувачують українську владу в тому, що та нібито «кинула людей». Для зйомок своїх роликів росіяни влаштовують опитування і цікавляться у людей, в основному пенсійного віку, станом справ з українською гуманітаркою та інформацією про місцеву владу. Що можуть відповісти місцеві? Втім, в одному з таких відео місцевий чоловік дещо «поламав» пропагандистський сюжет, вклинившись у «картинку». Він заявив, що представників української влади просто розстріляли б, якби вони лишилися. 

Анастасія Зубова

Цей матеріал було розроблено Bihus.Info в рамках програми «Підтримка регіональних медіа України під час війни» за фінансової підтримки Європейського Союзу та МЗС Королівства Норвегії. Зміст статті є винятковою відповідальністю Bihus.Info i не відображає погляди Європейського Союзу, МЗС Королівства Норвегії чи Інституту висвітлення війни та миру.

 

З початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну, Золочівський район Львівщини обстрілювали вже декілька разів. У перший же день окупанти цілилися у військову частину в Бродах, далі били у тягову підстанцію залізничної станції “Красне”.

Будь як СБУ! Слідкуй за нами :)

Підписуйся на нашу розсилку. Лише найлютіше. Лише раз на тиждень!

І не забудь підписатись на наш YouTube та Телеграм

Маєш, що додати? Додай!

    Хочеш закинути нам тему? Закинь!

      Новини

      “They Hit Right Where He’d Been Lying”: Russians Shelled Ukrainian Journalists in Avdiivka

      On the evening of August 11, while a camera crew of the Ukrainian Witness project was filming the aftermath of the shelling in Avdiivka, Donetsk Region, the Russians opened artillery fire. Fortunately, both the journalists and the soldier accompanying them remained unharmed. The men say that the invaders deliberately targeted them, knowing that media workers were in the crosshairs. 

      Новини

      “Прилетіло туди, де ми лежали”: в Авдіївці росіяни обстріляли українських журналістів

      Коли ввечері 11 серпня знімальна група Ukrainian Witness фіксувала наслідки “прильотів” у Авдіївці, що на Донеччині, росіяни відкрили по ній прицільний вогонь з артилерії. На щастя, і журналісти, і військовослужбовець, який їх супроводжував, залишилися неушкодженими. Чоловіки кажуть - окупанти били навмисне, знаючи, що перед ними медійники. 

      Новини

      “Beaten and Tortured With a Stun Gun”: Invaders Kidnap Former Captain To Be Illegally Tried in Crimea

      At the end of July, Russians kidnapped Oleksiy Kyseliov in the occupied port city of Henichesk, Kherson Region. After being tortured to obtain a confession, the man was taken to Crimea, where the FSB falsely accused him of involvement in a Crimean Tatar battalion. Oleksiy is now in the Simferopol pre-trial detention center; the fabricated case could result in him spending 15 years in a penal colony.