Медицина під обстрілами: як російські війська нищать лікувальні заклади Миколаївщини

Операції під обстрілами, виїзди лікарів на виклики у бронежилетах, пологи з допомогою месенджерів, а також руйнування та обстріли медзакладів – такі виклики постали перед українськими медиками з початком широкомасштабного російського вторгнення. Миколаївщина не виняток: тут станом на кінець червня обстрілів і авіаударів зазнало вже аж три десятки медзакладів.

Атаки на медичні заклади і медпрацівників продовжують демонструвати російську тактику “війни на винищення” і безсумнівно є воєнними злочинами рф.  Ми зібрали всю можливу інформацію про обстріли медичної інфраструктури аби ці злочини зафіксувати.

Хронологія руйнувань

Ще рік тому в Баштанській багатопрофільній лікарні кипіло «Велике будівництво», чиновники різних рівнів інспектували ремонтні роботи, передавали нове обладнання. Заклад був опорним, тобто обслуговував низку громад району. Та 19 квітня російська армія «денацифікувала» беззбройних медиків, завдавши по закладу ракетного удару, внаслідок якого зруйновано декілька відділень, вибиті вікна, обвалені стіни.

Це один з найбільш масштабних прикладів руйнувань медичної інфраструктури області.

«Авіаційних обстрілів зазнали обласна психіатрична лікарня і Центр екстреної медичної допомоги, що знаходиться на тій же території. Ракетний удар був по Баштанській районній лікарні, де зруйновано близько 30-40% приміщення, зокрема відділення гемодіалізу. Інші лікарні зазнали ушкоджень від реактивних систем залпового вогню («Смерч», «Ураган», «Град»). Це руйнування вікон, дверей. Загалом, з початку бойових дій у медзакладах вибито 1800 вікон і 70 дверей», – розповів Bihus.Info начальник управління охорони здоров’я Миколаївської ОВА Максим Безносенко.

З його слів, постраждалих серед медиків та пацієнтів немає, під час повітряних тривог люди спускаються у підвали. Втім, внаслідок ракетного удару по Баштанській лікарні травмувалися охоронці.

Більше інформації про такі атаки нам допомогли отримати в Українському центрі охорони здоровʼя, який і збирає ці дані.  

Так, 7 березня у Миколаївській міській лікарні № 3 внаслідок обстрілу було вибито вікна. 11 березня обстрілів зазнали лікарня для онкохворих, Станція екстреної медичної допомоги та Миколаївська обласна офтальмологічна лікарня. 

3 квітня постраждало одразу 5 об’єктів обласного управління охорони здоров’я. Зокрема, це Миколаївська міська лікарня №5, Будинок дитини, обласна лікарня, лабораторний центр.

Внаслідок обстрілів 4 квітня, коли російські військові використовували касетні снаряди з реактивної системи залпового вогню, постраждала Миколаївська обласна клінічна лікарня. Там було пошкоджено 150 вікон та 1 металопластикові двері, електрокабелі до медичної техніки. Також пошкоджень в п’яти місцях зазнала покрівля, система опалення та гарячого водопостачання. Зафіксовані множинні ураження уламками зовнішніх та внутрішніх стін будівель.

Того ж дня ураження від касетних снарядів зазнав Миколаївський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ та обласна дитяча клінічна лікарня. У першому медзакладі в результаті вибухів пошкоджено 34 вікна, 2 дверей, кут даху адміністративної будівлі, 6 одиниць спецавтотранспорту та 1 плавзасіб (катер). В другому – близько 120 вікон, переносний генератор.

Під час одного з останніх ракетних обстрілів Миколаєва 22 червня, коли по місту російські війська випустили за різними даними від 7 до 9 ракет, уламки від однієї збитої з них впали на територію онкодиспансеру. В закладі вибило вікна й двері, люди не постраждали.

Попри обстріли, розповідає Максим Безносенко, жоден медзаклад не зупинив роботу. Втім, спочатку пандемія, а тепер війна вплинули на якість лікування, зокрема і онкохворих. За словами посадовця, спостерігається сплеск випадків занедбаних онкохвороб, коли люди звертаються до медиків на останніх стадіях захворювання.

Що ж до роботи «екстренки», то на виклики в так звану «сіру зону», де є загроза вибухів чи прильоту осколків, медики виїжджають у бронежилетах. МОЗ та благодійні організації передали майже три сотні комплектів захисту.

«Вони говорять, що окрім них ніхто туди не поїде. Якщо є поранені чи хворі там, вони стараються виконувати свій обов’язок у воєнний час. Усі їдуть попри ризики», – каже Безносенко.

Медицина в окупації: відсутність ліків, пологи з месенджерами

Більша частина Миколаївщини була звільнена українськими військовими, але окупованою нині лишається близько 15% території. Зокрема і містечко Снігурівка, яке окупанти захопили 19 березня. За інформацією начальника управління охорони здоров’я Миколаївської ОВА, там продовжує працювати лікарня.

«Медзаклад у Снігурівці приймає хворих. Частина медперсоналу залишилася, їм нараховується зарплата. Але ситуація з ліками складна. З 8 травня жодного конвою до Снігурівки не допускали. Кілька разів намагалися поїхати волонтери, але машини розстріляли в «сірій зоні». Є проблема із доставкою інсулінів. За законами війни окупант має забезпечувати медзаклад, який захопив», – зазначив Максим Безносенко.

Ще одна реалія життя в окупації – медпослуги з допомогою телемедицини, яку в Україні почали впроваджувати кілька років тому. Так, на початку березня російські війська захопили село Кандибине та не випускали місцевих жителів евакуюватися, не пропустили навіть породіллю.

«У той час Миколаїв був майже в облозі. Ми надавали рекомендації усім породіллям, які готуються до пологів, приїхати у медзаклади. Але не у всіх була така можливість. Коли постала ситуація з цією жінкою, ми знайшли медсестру, яка працювала у пологовому, тобто це не фаховий спеціаліст, і налагодили зв’язок з міським акушером-гінекологом. Вона прийняла пологи з допомогою месенджера, виконуючи інструкції. Пологи тривали 8 годин. З ними все добре. Цей населений пункт вже звільнений», – розповів Максим Безносенко.

До Дня медика медсестру Тетяну Павлову президент відзначив медаллю «За врятоване життя».

Охорона здоров’я як інструмент війни

За даними МОЗ, станом на початок червня в Україні 105 медзакладів зруйновані вщент (але це без урахування ситуації по Маріуполю).  За даними Українського центру охорони здоров’я (UHC), станом на 22 червня, 174 медзаклади зазнали ушкоджень, 43 медичних працівники поранено, 33 – зазнали нападів, 18 – вбито. Все це усладнює або й унеможливлює продовження виконання своїх обов’язків медичними працівниками і надання допомоги пораненим і хворим, а відтак може вважатися воєнним злочином. Фахівці UHC зібрані відомості надають юристам – для міжнародних судів,  і намагаються донести інформацію про атаки на українську медицину до міжнародної спільноти. 

«Разом з нашими партнерами, міжнародними організаціями, ми працюємо над тим, щоб злочини проти системи охорони здоровʼя стали окремими прецедентами й були зафіксовані, як злочини за які мають бути відповідальні. Бо, на превеликий жаль, у світі збільшується кількість випадків використання охорони здоровʼя як інструменту війни», – говорить Павло Ковтонюк, співзасновник UHC.

26 травня ВООЗ підтримала резолюцію щодо надзвичайної ситуації в українській медицині, у якій засуджує дії Росії, вимагає припинити напади на медичну сферу. Водночас експерти UHC наголошують – вказаного документу недостатньо, попри його політичну важливість. Україні необхідна більш рішуча підтримка.  

Анастасія Зубова