Коментар VS інтерв’ю: в чому різниця і які правові ризики для журналістів

Коментар та інтерв’ю – поширені форми спілкування з героями матеріалів як для розслідувачів, так і для журналістів з інших сфер. Та попри схожість за формою, з точки зору закону між цими поняттями є суттєва різниця. Юристки Bihus.Info Тетяна Дмитрюкова і Марія Музичка пояснюють правові нюанси і можливі наслідки для журналістів. 

Інтерв’ю: узгодити перш ніж публікувати

Поняття “інтерв’ю” як окремий об’єкт авторського права в українському законодавстві не виділяється, однак інтерв’ю згадується в статті “Співавторство” ЗУ “Про авторське право та суміжні права”, де визначено, що співавторством є також авторське право на інтерв’ю. Співавторами інтерв’ю є той, хто його дає, і той, хто бере. З закону виходить, що:
– по-перше, публікація інтерв’ю допускається лише за згодою особи, яка дала інтерв’ю.
– по-друге, винагорода за використання твору належить співавторам у рівних частках, якщо в угоді між ними не передбачається інше.

Одним з критеріїв авторської праці, що охороняється законом, є вираження в об’єктивній формі (запис на диску, флешці, диктофоні або паперовому носії). Таким чином, хоч інтерв’ю не вказано в переліку об’єктів авторського права, воно підпадатиме під ознаки твору, захищеного авторським правом, якщо буде виражене в об’єктивній формі.

Які суперечки виникають між співавторами інтерв’ю на практиці? 

Ситуація 1: герой інтерв’ю не хоче його публікації.

Наприклад, публічна особа погодилась на інтерв’ю, а потім забороняє його частково або повністю оприлюднювати, хоче видалити незручні для неї моменти. Причина такої поведінки зазвичай доволі проста – хтось наговорив “зайвого”.  Журналіст може інтерпретувати це як цензуру та обмеження свободи слова та може відмовити у проханні внести зміни чи видалити інформацію. Проте, тут існує ризик отримати позов через те, що, за законом, потрібна згода на публікацію інтерв’ю від того, хто його давав. 

З одного боку, респондент може виправити якісь неточності чи фактологічні помилки у тексті, дати більш ґрунтовні пояснення. З іншого – правки від респондента можуть повністю змінити текст і показати інформацію однобоко. 

Буває ситуація ще гірша – коли той, хто давав інтерв’ю повністю забороняє його публікацію. Що робити журналістам в такому випадку? 

Є один цікавий аспект у питанні погодження. Якщо герой інтерв’ю проти, а для повноти історії її необхідно донести до читачів, вихід є. Варто замінити пряму мову респондента на непряму. Переказ розмови, на відміну від запису, об’єктом співавторства не є і не потребує погодження. 

Ситуація 2: “напишу як захочу”

Бувають і протилежні історії. Наприклад, у випадку недобросовісної поведінки інтерв’юера існує законодавчий захист від перекручування слів. Особа, чиї слова виклали неправильно чи неточно, завжди може захистити себе за допомогою так званого дифамаційного позову  (позов про захист честі, гідності та ділової репутації). Це означає, що той, хто давав інтерв’ю може у судовому порядку вимагати у медіа публікації права на відповідь (публікацію своєї позиції), а також на спростування недостовірної інформації. 

Варто зазначити, що в судовій практиці українських судів як дифамаційні позови, так і позови через неузгоджене інтерв’ю є рідкістю. Однак варто пам’ятати, що доки не доведено протилежного, результати інтелектуальної діяльності обох осіб належить вважати такими, що створені їх творчою працею.

А як щодо коментаря?

Чинне законодавство України не має терміну “коментар” і жодним чином не здійснює його регулювання. Однак журналісти часто використовують коментар саме як спосіб надання репліки іншої сторони. Адже на відміну від інтерв’ю, при публікації коментаря його не треба погоджувати з героєм. Тож у запиті (усному або письмовому) слід вказувати про намір взяти саме коментар. 

Як оформити запит на коментар?

Такий запит має відповідати вимогам Закону України “Про інформацію” та містити: ім’я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв’язку, якщо такий є; загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.