Керівник відібраних у Фірташа комбінатів принципово співпрацює з наближеними фірмами

Керівник відібраних у Фірташа комбінатів принципово співпрацює з наближеними фірмами

АЛІСА

ЮРЧЕНКО

Всі тексти автора

Руслан Журило, гендиректор ДП "Об’єднана гірничо-хімічна компанія" (ОГХК), якій у 2014му передано майно Вільногірського та Іршанського титанових комбінатів, що перебували в оренді Дмитра Фірташа, три роки тому потрапив на лаву підсудних через тендер, в якому перемогла його компанія. Нині ОГХК також співпрацює переважно з дружніми йому фірмами, віддаючи їм підряди на закупівлях та експортні контракти. Про це йдеться в сюжеті Аліси Юрченко в програмі "Наші гроші" (ZIK).


У 2008-2012 роках Руслан Журило працював заступником гендиректора єдиного урановидобувного підприємства України – державного "Східного гірничо-збагачувального комбінату". 2010-го СхідГЗК брав участь у тендері Новокостянтинівської уранової шахти на поставку гірничошахтного обладнання. Тендерні пропозиції від комбінату підписував Руслан Журило. Держкомбінат під його керівництвом у тендері програв, а виграла приватна фірма – "Техномаш", яка належала Журилу.


Обладнання для поставки на шахту "Техномаш" Журила не виготовляв, а купив у СхідГЗК і перепродав на шахту. Крім того, під час проведення тендеру вже існував наказ Мінпаливенерго про приєднання Новокостянтинівської шахти до комбінату. Процесом повернення шахти СхідГЗК опікувався Журило, обґрунтовуючи цю ідею на рівні Кабміну та парламенту. Після завершення юридичних формальностей і остаточного приєднання Новокостянтинівського родовища до комбінату, СхідГЗК фактично продав і поставив обладнання сам собі, а різницю в ціні (1,5 млн грн.) лишив приватній фірмі "Техномаш".

Обвинувачення у справі зазначало, що вже після приєднання шахти до комбінату Руслан Журило не оскаржив сумнівні договори, а легалізував їх, підписавши з "Техномашем" додаткову угоду про визнання зобов’язань.

Журило пояснює програш в тендері державного СхідГЗК антипатією до нього керівництва шахти, яке не бажало її приєднання до комбінату. А перемогу його ж приватної фірми – тим, що він володів нею не один, а керівником там працювала інша людина. 

"Ми поставили стратегічне завдання – повернути Новокостянтинівку. І якщо заради цього потрібно було піти в зал суду посидіти, то, якби мені сьогодні хтось сказав: зробив би я так чи ні, то я би сказав, що зробив. Це не рецидив у моїй хворобі – постійно порушувати закон – але якби я знав, що є на вагах з одного та іншого боку, то я би прийняв точно таке ж рішення", - говорить Руслан Журило.

2012 року він звільнився зі СхідГЗК. Того ж року у кримінальній справі через згаданий тендер його амністували. Після призначення Журила гендиректором ОГХК на його адресу почали лунати аналогічні звинувачення – системні перемоги наближених фірм у тендерах держкомпанії. Так, за даними інтернет-видання "Наші гроші", п’ять компаній з його оточення за рік отримали підряди ОГКХ на понад 1 млрд грн. Це "Гарант Метиз Інвест", "Енерджі трейд групп", "Світ сталі", "Юнітранс оператор" та "Імекс мінералс". Остання фігурує у свіжій кримінальній справі, розпочатій ГПУ. 


"Імекс мінералс" отримала від ОГХК мільйонні замовлення на переміщення ґрунту з родовищ, перевезення руди, буріння, ремонт техніки тощо. Титанові держкомбінати не виконують цю, профільну, роботу самі через брак техніки, - пояснює Журило. Нова техніка, мовляв, куплялася Дмитром Фірташем не на баланс комбінатів, а для компанії, що їх орендувала, – "Кримський титан". 

Але й приватна "Імекс мінералс" зі статутним капіталом в тисячу грн. такої техніки не має. Вона лише знаходить субпідрядників. Таким чином, працює як посередник між ОГХК та реальними виконавцями робіт. Керівництво та власників "Імекс мінералс", зареєстрованої наприкінці 2014 року, Руслан Журило знає особисто.

Журило називає тісну співпрацю очолюваних ним державних підприємств з компаніями, близькими до нього або його друзів, своєю принциповою позицією. "Це політика, яку я сповідую, - пояснює гендиректор ОГХК. – Станом на 2008 рік, коли я прийшов на СхідГЗК, жодного постачальника із Жовтих Вод не було на комбінаті. Жодного. Постачали фірми з Кривого Рогу, Дніпропетровську, Києва – маса пройдисвітів було. А жовтоводські підприємці сиділи і торгували між собою – за 20 копійок. Ми привели жовтоводський бізнес. Мені подобається, коли поруч зі мною люди працюють, багатіють, розвивається виробництво. Я не можу переживати за якихось віртуальних, невідомих мені київських підрядників, або донецьких підрядників, я хочу переживати і брати участь в житті тих людей, які живуть поруч з нами.  Це люди, які заробляють скромні гроші і частину цих грошей вони витрачають не на себе, а передають на благодійність. Це моя позиція. І я з цією позицією якось живу. Мене за це сварять, допитують. Я буду відповідати".

У сфері продажу продукції ОГХК на зовнішні ринки також з’явився посередник. Компанія Bollwerk Finanzierungs – und Industriemanagement AG, через яку перепродається левова частка ільменітової руди, що експортується держкомбінатами. Через директора Вольфганга Айбергера фірму пов’язують з Миколою Мартиненком, головою парламентського комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, який після звинувачень у корупції пообіцяв піти з ВР. З ним Руслан Журило познайомився ще 2008 року, коли звернувся по допомогу у поверненні Новокостянтинівської шахти урановому комбінату.

Повну версію інтерв"ю з Русланом Журило читайте тут.