Важливо
Новини

“Ховали їх у закритих гробах”: росіяни замінували вулиці міста на Сумщині

FacebookTwitterTelegram

24 лютого – у день, коли російська армія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, солдати окупаційних військ розпочали бої на Сумщині. Кількасот одиниць техніки окупантів підійшли до міста Суми. Від ранку на околицях міста та в деяких районах Сум тривали бої. Українська армія втримала місто від ворожої окупації. Однак у перший день вторгнення російська армія взяла під контроль деякі населені пункти області – зокрема, районний центр Тростянець, а також села поблизу. Вже в обід 24 лютого колони російської техніки базувалися у місті. Більше місяця – до 26 березня Тростянець перебував у окупації російської армії, солдати якої вели обстріл по житловим будинкам, вбивали цивільне населення, грабували будинки та підприємства.


У перші тижні окупації міста солдати російської армії розграбували місцеві магазини, а також житлові будинки. Місцеві мешканці опублікували відео у соцмережах з камери спостереження одного із магазинів, де видно, як російські солдати розграбовують продукти.


Крім того, у Тростянці російська армія вела обстріли з житлових кварталів міста. Ці кадри зафіксувала українська аеророзвідка.


Російські солдати у маленькому Тростянці залишили багато мін, розтяжок, замінованих об’єктів. Зокрема, поруч із житловими будинками мешканців. На одній із таких прихованих та замаскованих протитанкових мін підірвалося подружжя місцевих мешканців. Від вибуху люди загинули, авто згоріло вщент.

Євгенія Гостєва – донька загиблих, розповіла про загибель своїх батьків від рук російських окупантів. “Я просила батьків виїхати ще 24 лютого, коли стало зрозуміло, що почалася війна. Вони не встигли оговтатися і вчасно виїхати. Врешті – сказали, що будуть у своїй хаті, у себе вдома. Тоді місто вже захопили російські війська” – розповідає дівчина.

Батьки Євгенії – 68-річний Гостєв Віктор Миколайович та 62-річна Гостєва Софія Марківна проживали у місті Тростянець. Євгенія розповідає, що під час окупації батьки допомагали ЗСУ, надавали інформацію про пересування ворожої техніки та особового складу окупантів. 

“23 березня я говорила з мамою востаннє. Тоді вже довго зв’язку у місті майже не було. Не було ні світла, ні інтернету, ні зв’язку. Мамі потрібно було вийти на вулицю, аби хоч якось зв’язок зловити”, – розповідає донька загиблих – “Коли батьки вже не виходили на зв’язок, вдалося зв’язатися з сусідами. Сусіди ходили подивитися на квартиру свого сина. Вони разом з батьками чекали “зеленого коридору” і планували виїхати усі разом. Дядя Коля, сусід, розповів, що помітив, що у батьків був відкритий гараж. Машини вже не було. Як це відкритий гараж? Батьки б не залишили гараж відкритим”.

Батьки Євгенії екстренно виїхали з власного дому до місцевого лікаря, аби вчасно надати допомогу мамі, якій стало зле. Дорогою автівка наїхала на протитанкову міну.

“Виявилося, що мамі стало дуже зле. У неї вже не було ліків від тиску, лікарня у місті не працювала, її розбомбили росіяни. Батько намагався врятувати маму і вони поїхали у село до знайомого лікаря. Їхали на село Люджу. Проїхали вулицю Разіна у Тростянці і там підірвалися на міні, яку замаскували російські солдати. Коли племінник прийшов туди – побачив, що машина згоріла повністю, вщент. Тіла були дуже понівечені. Від вибуху батьків повикидало з машини. Батька впізнали по рукам, у мами була лише половина обличчя. Ховали їх у закритих гробах” – розповідає Євгенія.

Тіла загиблих батьків Євгенії з місця вибуху забирав племінник. Євгенія каже: “Погрузити тіла в машину вдалося лише на другий чи третій раз. Російські солдати автоматними чергами стріляли з лісопосадки в машину, якою приїхав племінник. Тіла племінник і хлопці, які помагали, поклали в машину і втекли від обстрілів”. 

Далі тіла загиблих забрала сестра Євгенії з чоловіком, які мешкали у сусідньому селі. Згодом обставини смерті підтвердив сільський лікар.

Ймовірно, йдеться про протитанкову міну ТМ-62. Українська Державна служба з надзвичайних ситуацій вносила цю міну в перелік тих, які українці в умовах війни мають знати, адже окупаційні війська масово “розсипають” такі “подарунки”. Ця міна встановлюється або на поверхні землі або в грунтах і спрацьовує при вазі від 120 кг, тож наїзду автомобіля достатньо для детонації. 

Місто більше місяця контролювалося російськими солдатами. Про абсолютно повний контроль окупантами над Тростянцем неодноразово заявляв і голова Сумської обласної військової адміністрації Дмитро Живицький, а місцеві мешканці Тростянця публікували фото російських солдат у соцмережах. Тож питань до того, хто саме мінував територію – не виникає. 

Додатковим підтвердженням винуватості російської сторони можна вважати і заяву, яку зробили 1 квітня в Офісі Генерального прокурора. За даними українського слідства, окупанти, відступаючи з Тростянця, замінували об’єкти та місця загального відвідування. 

Ми проаналізувати місце загибелі місцевих мешканців Тростянця від вибуху міни. На фото з понівеченою автівкою батьків Євгенії видно, що вздовж дороги є ще замасковані протитанкові міни. Замінована частина дороги розташована поблизу житлових будинків, а також поруч з лісом. Поруч із місцем вибуху і районах поблизу не було ані військових частин, ані будь-яких військових об’єктів (місце вибуху зображено на карті). Крім того, Євгенія розповідає, що місцеві жителі, які забирали тіла батьків не бачили на місці мінування ані огороджень, ані спеціальних позначень про мінування.

 “Там новий асфальт і вони так обережно заховані. Росіяни замаскували міни нібито як ямки після ремонту” – ділиться спостереженнями донька загиблого подружжя.


Лікар підтвердив загибель батьків Євгенії, а також вказав у документах причину смерті. Свідоцтва про смерть лікар передав до поліції для відкриття кримінального провадження. Рідні загиблого подружжя надали правоохоронним органам документи, свідчення та пояснення про обставини смерті.

Bihus.Info

“They were buried in closed caskets”: Russians have mined the streets of cities in the Sumy Oblast

On February 24, the day the Russian army began its full-scale invasion of Ukraine, invading troops began fighting in the Sumy Oblast. Several hundred invading vehicles approached the city of Sumy. In the morning, fighting continued in the outskirts of the city and in some areas of Sumy. The Ukrainian army defended the city from enemy occupation. However, on the first day of the invasion, the Russian army took control of some settlements in the region. In particular, the Trostianets raion center, as well as nearby villages. Already at lunchtime on February 24, columns of Russian vehicles were stationed in the town. For more than a month, until March 26, Trostianets was under the occupation of the Russian army, which shelled houses, killed civilians, and looted homes and businesses.

In the first weeks of the occupation, Russian troops looted local stores as well as homes. Locals published a video on social media from a store security camera showing Russian soldiers looting groceries.



In addition, in Trostianets, the Russian army was conducting shelling from residential areas of the town. This footage was recorded by Ukrainian aerial reconnaissance.


Russian soldiers left many mines, tripwires, and booby-trapped objects in the small town of Trostianets. In particular, near residential houses. A local couple was killed by one of these hidden and camouflaged anti-tank mines. The people died from the explosion and their car burned to the ground.

Yevheniya Hostieva, the daughter of the victims, told of her parents’ deaths at the hands of the Russian invaders. “I asked my parents to leave back on February 24, when it became clear that the war had started. They didn’t have time to come to their senses and leave in time. Finally, they said they would stay in their house, at home. At that time the city had already been overrun by Russian troops,” says the woman.

Yevheniya’s parents, 68-year-old Viktor Mykolayovych Hostiev and 62-year-old Sophiya Markivna Hostieva lived in Trostianets. Yevheniya told that during the occupation, her parents helped the AFU, and provided information about the movement of enemy vehicles and troops.

“On March 23, I spoke to my mother for the last time. Back then, there have already been almost no connection in the city for a long time. There was no electricity, no Internet, no reception. Mom had to go outside to get some kind of signal,” said the daughter of the deceased. “When my parents couldn’t be reached, I managed to get in touch with the neighbors. The neighbors went to check on their own child’s apartment. They, along with their parents, were waiting for the “green corridor” and planned to leave together. Uncle Kolya, a neighbor, said he noticed that my parents’ garage was open. The cars were already gone. What do you mean, an open garage? The parents did not leave the garage open.”

Yevheniya’s parents rushed from their home to the local doctor’s office to get urgent help for her mother, who had become ill. On the way, the car encountered an anti-tank mine.

“It turned out that my mother had gotten very sick. She no longer had her blood pressure medicine, the hospital in town wasn’t working, it had been bombed by the Russians. My father tried to save my mother, and they went to the village to a doctor they knew. They were going to the village of Liudzha. They passed Razina Street in Trostianets and there they exploded on a mine concealed by Russian soldiers. When my nephew got there, he saw that the car was completely burned to the ground. The bodies were badly mutilated. The parents were thrown out of the car by the explosion. My father was identified by his hands, and my mother only had half of her face intact. They were buried in closed coffins”, said Yevheniya.

The bodies of Yevheniya’s deceased parents were taken from the scene of the explosion by her nephew. Yevheniya said: “We managed to load the bodies into the car only on the second or third attempt. The Russian soldiers fired machine-gun bursts from the wooded area at the car that my nephew drove. The nephew and the guys who helped him put the bodies in the car and fled from the shooting.”

Then, the bodies of the deceased were taken by Yevheniya’s sister and her husband, who lived in a neighboring village. Subsequently, the circumstances of the deaths were confirmed by the village doctor.

Apparently, it was the TM-62 anti-tank mine. The Ukrainian State Emergency Service put this mine on the list of those that Ukrainians in war conditions should know because the invading troops are dispersing such “gifts” in large quantities. This mine is installed either on the surface of the ground or in the ground and is triggered at a weight of 120 kg or more, so a vehicle encounter is enough to trigger a detonation.

The city had been controlled by Russian soldiers for more than a month. The head of the Sumy Oblast Military Administration Dmytro Zhyvytskyi also repeatedly stated that the invaders had absolute control over Trostianets, and local residents published photos of Russian soldiers on social media. Therefore, there are no questions about who exactly mined the area.

The statement made by the Office of the Prosecutor General on April 1 can also be regarded as additional confirmation of the guilt of the Russian side. According to the Ukrainian investigation, the invaders, while retreating from Trostianets, were mining facilities and public places.

We analyzed the scene of the death of local residents of Trostianets from the explosion of the mine. The photo with the mangled car of Yevheniya’s parents reveals that there are more camouflaged anti-tank mines along the road. The mined part of the road is located near residential houses, as well as near the forest. There were no military units or any military facilities near the explosion site or in neighboring areas (the explosion site is displayed on the map). In addition, Yevheniya said that local residents who were picking up their parents’ bodies did not see any fences or special mine warning signs at the site of the explosion.

“The asphalt is new and they’re concealed with such care. The Russians have disguised the mines as repaired potholes,” the daughter of the deceased couple shared her observations.

The doctor confirmed the death of Yevheniya’s parents and also listed the cause of death in the documents. The doctor submitted the death certificates to the police for criminal proceedings. The relatives of the deceased couple provided law enforcement with documents, testimony, and explanations of the circumstances of death.

Bihus.Info

 

Будь як СБУ! Слідкуй за нами :)

Підписуйся на нашу розсилку. Лише найлютіше. Лише раз на тиждень!

І не забудь підписатись на наш YouTube та Телеграм

Маєш, що додати? Додай!

    Хочеш закинути нам тему? Закинь!

      Новини

      У Верховній Раді намагалися приховати, що платили нардепам Ковальову і Козаку після втечі

      На запити Bihus.Info щодо бюджетних виплат народним депутатам у 2022 році у  Апараті Верховної Ради надали дві кардинально різні відповіді щодо колишнього “слуги народу” Олексія Ковальова, який перейшов на бік ворога та соратника Віктора Медведчука Тараса Козака, який втік з України ще на початку 2021-го. Є підозра, що в парламенті намагалися приховати інформацію про те, що ці нардепи отримували гроші після початку повномасштабного вторгнення росіян.

      Новини

      “They Thought They Would Take Ukraine in Eight Days”: The Story of an Odesa Chaplain Who Survived 70 Days of Captivity

      In late February, Odesa chaplain Vasyl Vyrozub, together with the crew of the tug Sapfir traveled to Snake Island to retrieve the bodies of Ukrainian border guards believed dead. They were detained by the Russians near the island. After this, Vyrozub was held captive for two months, interrogated daily, tortured, and pressured to confess to cooperating with the Ukrainian Security Service.

      Новини

      “Я ще не готова побачити цю братню могилу під тим, що було моїм будинком”: історія мешканок Ізюма, які вибралися з пекла

      “24 лютого, коли почали стріляти, ми були у Харкові. Вранці почалися вибухи, потім нам сказали, що на роботу не потрібно йти до окремого розпорядження. Ми вагалися - їхати в Ізюм чи залишатися в Харкові. Потім вирішили поїхати в Ізюм. По-перше, там своя квартира. По-друге, там батьки наші. Ми думали, що там нас омине. Ця квартира в Ізюмі… Це була наша віддушина. Ми жили цією квартирою, в нас там такий чудовий краєвид, хотіли в ній на пенсії жити”, - розповідає Анна (на її прохання ми змінили ім’я). Жінка каже, що ввечері 24 лютого в Ізюмі було набагато тихіше, ніж у Харкові. Тож родина вирішила залишитися тут, а Анна навіть почала кликати до себе колег. Але на початку березня ситуація різко змінилася.