Важливо
Новини

“Хочеш, я тобі зараз палець відріжу?”: Як Куп’янськ-Вузловий пережив російську окупацію

FacebookTwitterTelegram

27-го вересня українська армія звільнила селище Куп’янськ-Вузловий Харківської області, що пробуло під російською окупацією шість місяців. Після того, як в населеному пункті замайорів український прапор, правоохоронці виявили тіла двох закатованих чоловіків у цеху з виготовлення цегли. У одного із загиблих знайшли синці на шиї та грудній клітині, в іншого – рани від кульових поранень у грудях та паху, а також розбитий череп. Проте це далеко не єдиний російський воєнний злочин там. 

23-річна Валерія виїхала з Куп’янська-Вузлового напередодні його звільнення, проживши в окупації п’ять місяців. Весь цей час дівчина фактично жила у підвалі у страху за своє життя та життя рідних. Свою історію вона розказала журналістам. 

Валерія пояснює: виїхала із селища тоді, коли там розпочалося справжнє пекло, а в її 12-річної сестри почалися нервові тіки та посивіла частина волосся. Та й сам виїзд став випробуванням. Заради безпеки виїжджати довелося через росію. 

Коли Валерія разом з другом намагалася потрапити на територію рф, щоб далі їхати до Фінляндії, росіяни почали залякувати та знущатися над ними: “Хочеш, я тобі зараз палець відріжу? Мені взагалі пох*й”, “Вам так погано поруч з Росією-матінкою живеться? Коли вже вас всіх перестріляють?”, “Та я тебе зараз в ліс трупом вивезу”.

Попри те, що дівчина зараз у безпеці, з острахом згадує місяці життя в окупації. І розуміє, що зробила правильний вибір. Як Валерія дізналася від місцевих, після їхнього виїзду у Куп’янську-Вузловому стало ще гірше. Цивільні вмирали, а живі ховалися у повній темряві в підвалах через бої та прильоти по цивільним об’єктам: по лікарні, дитячому садку, будинках: “Магазини, звісно ж, не працювали. Їжу не привозили, я боялася, люди можуть просто почати вмирати з голоду. Знаю, що собаки з голоду розтягували тіла мертвих і їли. У місті розруха”.

Валерія згадує, що на початку вторгнення російська армія зайшла у місто без бою. Окупанти зайняли будівлі поліції та вокзал, зробили блокпости у місті та заселилися в будинки, звідки виїхали люди:

“Багато з них приїхали на БТРах і танках, вони проїхали прямо моєю вулицею, біля мого будинку. Вони дивилися на нас і деякі посміхалися, здавалося навіть, що це була добродушна усмішка, але особисто мені було неприємно”.

Російські окупанти повністю заблокували зв’язок у Куп’янську-Вузловому. А якщо хтось знаходив спосіб його відновити, то одразу ж обривали антени, обрізали дроти:

“Загалом, нас позбавили зв’язку із зовнішнім світом, тож навіть викликати швидку, якщо стало погано, не вийшло б”.

Кілька тижнів у селищі не було води та світла, але оскільки Куп’янськ-Вузловий мав важливу для росіян залізничну інфраструктуру, то комунікації під’єднали. З часом увімкнули російське телебачення для поширення пропаганди.

Під час окупації, за словами Валерії, у селищі не було сильних обстрілів, проте майже щодня було чутно залпи, а неподалік від її будинку працювала система протиповітряної оборони. Між будинками літали літаки. Причому літали вони так низько, що можна було роздивитися людей. Через це постійно було враження, що от-от вони почнуть скидати бомби на будинки мирних мешканців. 

За час окупації Валерія виходила з дому лише чотири рази. Весь інший час вона ховалася у підвалі та фактично була в полоні. Виїхати вдалося лише з третьої спроби. Харчуватися вдавалося завдяки власному городу.

У людей, які жили в селищі, також були власні господарства. Це багатьох рятувало від голоду. Проте був дефіцит ліків. Тим, хто потребував життєво необхідних препаратів, доводилося їздити до росії. 

Дівчина не бачила, щоб росіяни відкрито знущалися з людей, проте чула про мародерства і знає про випадки, коли окупанти приходили на базар та вимагали у людей безкоштовно віддавати товари. 

Одного разу Валерії довелося просити у окупантів допомоги. Сусіди дівчини сильно пиячили, часто це закінчувалося бійками. Більше того, напідпитку сусіди залізли до дівчини у двір. Поліція у місті не працювала, тож звернутися Валерія могла тільки до росіян.

“Відповідь була така: “Ну нехай б’ються, просто не звертай уваги”. Ніхто не допоміг, звичайно”, — згадує Валерія.

Діана Зубар

Цей матеріал було створено Bihus.Info у рамках проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу. Зміст статті є виключною відповідальністю Bihus.Info і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу. 

Після окупації Херсону російські злочинці почали тероризувати місцеве населення. Зокрема, викрадати людей. Так, у серпні російські військові забрали виховательку дитячого садочка Олену Наумову. Жінка вела Тік Ток-канал та з гумором розповідала про намагання росіян влаштувати у Херсоні “руський мир”. 

Будь як СБУ! Слідкуй за нами :)

Підписуйся на нашу розсилку. Лише найлютіше. Лише раз на тиждень!

І не забудь підписатись на наш YouTube та Телеграм

Маєш, що додати? Додай!

    Хочеш закинути нам тему? Закинь!

      Новини

      «Пекло у раю»: Як окупанти знищували Кінбурнську косу, вбиваючи природу і тероризуючи місцевих

      Одне з найулюбленіших місць українських тревел-блогерів, фанатів «дикого відпочинку» і бердвотчерів зараз більше схоже на локацію для зйомок постапокаліптичного фільму, ніж на туристичну принаду. Кінбурнська коса або ж “українські Мальдіви”, як називали це місце раніше, з самого початку російського вторгнення стала для окупантів плацдармом для артилерійських атак півдня Миколаївщини. 

      Новини

      “Місто під час окупації повернулося у середньовіччя”: історія працівниці онкодиспансеру, яка п’ять місяців прожила у захопленому Херсоні

      Черги за продуктами та готівкою, “віджим” бізнесу, схиляння до “співпраці” і постійний пошук проукраїнсько налаштованих громадян. Все це — “атрибути” восьми місяців окупації Херсону — першого і єдиного з 24 лютого обласного центру, який вдалося захопити росіянам. Олені Грушці, працівниці місцевого онкодиспансеру, вдалося протриматися в окупованому місті майже п’ять місяців. Нині жінка мешкає в Одесі, каже, що “клімат тут схожий на херсонський, та й близько до дому”, і чекає на можливість повернутися у вже звільнене Збройними силами, але ще дуже вразливе місто.

      Новини

      Оточення керівника ОП проігнорувало запитання про те, як потрапило в наглядову раду “Укрнафти”

      Після примусового відчуження акцій п’яти підприємств в управління Міноборони, в наглядовій раді щонайменше одного з них — ПАТ “Укрнафта” — з’явились представники команди керівника ОП Андрія Єрмака. Редакція Bihus.Info запитала їх, як відбулися ці призначення.