“Грифована оборонка”: чому тотальна секретність в закупівлях шкодить і армії, і виробникам зброї

Засекреченість оборонних закупівель в Україні, побудована за застарілими радянськими принципами, завдає шкоди як армії, для якої зброю купують, так і виробникам, які її створюють. Вона перешкоджає розвитку ринкової конкуренції, призводить до переплат і обмежує демократичний громадський контроль. Про це йдеться у матеріалі Bihus.Info.

Секретності у сфері оборонних закупівель регулюється ЗУ «Про державну таємницю», він окреслює загальний принцип: закупівля товарів, робіт і послуг оборонного призначення для забезпечення Збройних Сил відноситься до держтаємниці. Більш деталізований перелік формує СБУ у Зводі відомостей, що становлять державні таємницю, згідно з яким грифи “таємно” і “цілком таємно” присвоєні інформації про найменування, кількість, потребу, вартість озброєння – тобто військової техніки, боєприпасів, комплектуючих, запчастин та матеріалів до них. 

Цікаво, що норми закону – значно менш категоричні, ніж його застосування на практиці. Стаття сформульована наступним чином: «Інформація, що МОЖЕ бути віднесена до державної таємниці». Однак упродовж багатьох років «може» трактується як «повинно» і державне оборонне замовлення потрапляє під гриф. При чому засекречується часто те, що секретити не має сенсу.

“Конкретно нашій номенклатурі ми можемо відкрито закуповувати 80% і більше”, – говорить ексрадник Міністра оборони Артур Переверзєв. – “Так, ракетна програма, ще там якісь нюанси – можуть бути справді таємними. Решту ми закуповуємо – звичайне озброєння, військову техніку якої немає сенсу засекречення особливо. У нас з 20 мільярдів, які йдуть на озброєння і військову  техніку, із них лише півтора-два йде на те, що можна умовно назвати новітніми технологіями чи новими технологіями. Але з них абсолютна більшість йде на модернізацію. Модернізація – це продовження ресурсу техніки, яка вже давно застаріла. БТР, танки, звичайну зброю, яка у нас на озброєнні з десяток років,  не має сенс його закуповувати по таємниці, бо всі тактико технічні характеристики всім відомі – особливо нашим ворогам”.

Категоричне тлумачення закону і звичку засекречувати мало не все експерти пояснюють радше психологічними факторами: вкоріненою радянською звичкою, небажанням робити вибір і страхом взяти на себе відповідальність за нього.  

Олена Трегуб, генеральний секретар Незалежного антикорупційного комітету з питань оборони пояснює: «Якщо чиновник, це називається «експерт з державної таємниці»,  приймає рішення, перед ним стоїть вибір : якщо він «пересекретить», це 1700 грн штрафу максимум загрожує, якщо він «недосекретить» – це 8 років в’язниці. Тому, звичайно, він краще все засекретить, що може”

Інформація з таємних контрактів все одно рано чи пізно стає публічною – наприклад, коли чиновники на камеру передають закуплену техніку і це показують в усіх новинах, або коли вже розгортається скандал довкола розслідувань тієї чи іншої закупівлі правоохоронними органами. Тому звична практика в сфері засекречування має сумнівні для армії та оборонної промисловості України наслідки. Відсутність же прозорої ринкової конкуренції серед виробників і постачальників призводить до перевитрат бюджетних коштів або закупівлі неактуальних для армії товарів, робіт і послуг. 

Для порівняння, у США оборонні бюджети й оборонні закупівлі практично повністю відкриті, окрім деяких закупівель для потреб розвідки й Сил спеціальних операцій. Навіть коли йдеться про фінансування нових розробок – частина інформації публічна, а боротьба за контракти – конкурентна.

“У США все бюджетне – повністю прозоре, за двома винятками — спеціальні операції … також у розвідки є певні можливості, які, цілком очевидно, ми не хочемо щоб стали публічними. Про все інше ви можете просто зайти в Інтернет і знайти увесь, кожен рядок з сотень та сотень сторінок, бюджет США”, – розповідає Бен Ходжес, екскомандувач Військ США у Європі. – “Ми також маємо те, що зветься DARPA. Це агентство, яке США використовують для заохочення приватних досліджень та розробок. Скажімо, департамент оборони заявляє, що нам потрібна система, яка може вдосконалити ситуаційну обізнаність на полі бою, яка збирає розвідувальні дані з супутників, літаків, кораблів, це комбінація апаратного та програмного забезпечення – і тоді публікують вимоги. Це постійний процес, тому всім постачальникам відомо, що різні служби та Департаменти намагаються зробити. Це не так, що ми стукаємо у двері і кажемо: гей, як думаєш, зможеш це покращити?”.

Влітку минулого року парламент проголосував новий закон «Про оборонні закупівлі», який мав реформувати галузь, у тому числі запустити процес розсекречення старих, вже виконаних контрактів, а також вивести з-під грифу закупівлю товарів, робіт і послуг оборонного призначення для забезпечення Збройних Сил України.  Однак на етапі правок у комітетах відповідний абзац за нез’ясованих поки обставин перемістили зі списку того, що не становить таємницю, в пункт із переліком того, що становить. Тобто в питанні засекреченості все лишилося, як і було.