Денис Бігус: Усі зміни, що відбуваються в країні, робить меншість

Тільки цьогоріч за матеріалами журналістських розслідувань програми «Наші гроші» на […]

Тільки цьогоріч за матеріалами журналістських розслідувань програми «Наші гроші» на телеканалі ZiK відбулося кілька голосних відставок: заступника міністра   МВС Сергія Чеботаря, голови Південно-Західної залізниці Олексія Кривопишина, в. о. гендиректора «Укрпошти» Михайла Паньківа, керівника Головного квартирно-експлуатаційного управління ЗСУ Яни Грузинської… За деякими сюжетами-розслідуваннями відкрито кримінальні провадження. Як результат – відзнаки у програми, в тому числі й міжнародні. 

Про зміни в Україні, до яких дотична розслідувальна журналістика, та про саму розслідувальну журналістику – сьогоднішня розмова з автором та ведучим Денисом Бігусом.

Денисе, що тебе найбільше дратує у твоїй роботі?

Дратує? (Задумався). Напевно, те, що основне в моїй роботі цікавить 3% громадян цієї країни.

Цей відсоток змінився з огляду на події останніх двох років?

Він став більшим. Але цього замало для того, щоби говорити про його значне зростання. Наприклад, відзняте з гелікоптера хвилинне відео заміського маєтку котрогось із високопосадовців набирає 250 тисяч переглядів в YouTube, а матеріал із зали суду про те, що компанія-«прокладка» намагається стягнути з підприємства $200 млн, – лише 111. А якраз у таких випадках заощаджується $200 млн для бюджету України. Однак те, що у нас попса на зразок обливання одне одного водою на засіданнях уряду чи в парламенті привертає більше уваги, ніж важливі речі, – риса не національна, а людська. Просто коли є контроль з боку громадськості, тоді спроба вкрасти $200 тисяч привертає більше уваги, ніж маєток вартістю $2 млн, в який, власне, цих $200 тисяч вкладено.

Скажи, працювати стало легше?

А повинно було?

Раніше це нагадувало пробивання стіни головою, ні?

Якщо й були стіни, то м’які – з матраців, як у психлікарнях. Тому що раніше реакції не було жодної. Зараз реакція є. Інструментарію більш ніж достатньо. Можливо, хтось припускає, що тем стало менше. Насправді ні. Є три щотижневі телепроекти журналістських розслідувань, і ми не перетинаємося щодо тем. Тобто працювати технічно стало краще, тематично – не стало складніше. Словом, все ок.

Нещодавно Сергій Лещенко на одному із відзначень людей, які цьогоріч прислужилися країні, сказав: ті, що зараз якось реагують на журналістські розслідування, наступного року реагуватимуть і боятимуться менше. Ти поділяєш його думку?

Лещенко правий – виробляється імунітет. Якщо перший-другий раз, коли ми розслідуємо тему, бояться, то третій раз, коли два попередні не створили проблем, думають: нехай знімають…      

А не виробляється імунітет тоді, коли після відзнятого матеріалу пішов резонанс і відтак відкрили кримінальне провадження. Причому від кримінального провадження не можна відкупитися.

У нас відсутня невідворотність покарання з боку правоохоронної системи, а працює корупційна конкуренція. На кожне крісло є кілька охочих. У кожного – свої знайомства, ресурси…  Реальний страх, по-моєму, виникає тоді, коли фігурант сюжету  розуміє, що ніхто ним не зацікавиться, окрім його конкурента, – той з цим матеріалом може поїхати до знайомого в СБУ…

Якісь розслідування «Наших грошей» доходять до суду?

Якщо Центр протидії корупції дотискує.    Відкрито, якщо не помиляюся, чотири кримінальні провадження по Олексію Кривопишину, два з яких – за матеріалами програми «Наші гроші».

Загалом за розслідувальними сюжетами нашої програми відміняють тендери. Для цього суд не потрібен. Для цього потрібен хтось адекватний у виконавчій ієрархії. Інакше кажучи, є кілька кримінальних проваджень, але це виняток із правил.

Екс-заступника-міністра МВС Сергія Чеботаря досі вважаеш своєю «мішенню» чи це вже, сказати б, відпрацьований матеріал? (28 квітня зять Чеботаря напав на знімальну групу «Наших грошей». – Н. Т.)

Конкретно він, думаю, матеріал відпрацьований, а от його рідня – ні. Триває ж слідство. Правда, його перебіг – паралізовано-конвульсійний. Побачимо, чим скінчиться.

А Чеботар… Старий апаратчик. Пішов – добре. (Інцидент набув широго розголосу в медіа, після чого Сергій Чеботар подав у відставку – Н.Т.)

Денисе, ти згадував три телепрограми журналістських розслідувань, які паралельно працюють. Між вами існує така собі негласна коаліція?

Ця коаліція доволі видима назовні. Як приклад, над проектом YanukovychLeaks  працювали колеги з усіх трьох телепрограм. До речі, коли YanukovychLeaks здобув нагороду (спецвідзнаку Міжнародного конкурсу Global Shining Light Award – 2015, організованого Глобальною мережею журналістів-розслідувачів), на світову спільноту справив враження сам формат співпраці між програмами, які за їхнім уявленням повинні бути конкурентами.

Насправді справжньої конкуренції між нами нема. А чого нам конкурувати? – тем і джерел достатньо. От цей автомобіль люкс-класу, «Київміськбуд» за рогом – це вже теми. (Обоє дивимося  у вікно кав’ярні).

Як ти ставишся до того, що «Наші гроші» не ввійшли навіть у перелік номінантів цьогорічного «Телетріумфу»?

Спокійно. Навіщо ви нас туди подали, незрозуміло. До того ж ти бачила публіку, яка прийшла на нагородження?.. Як би я там виглядав у своїй «кенгурушці»…

…або у футболці з написом «Ukraine fuck corruption».

От скоро я придумаю фірмові футболки «Наших грошей», які піар-відділ телеканалу зовсім не будуть влаштовувати (сміється).

А якщо серйозно: перемога у вузькоспеціалізованих конкурсах важливіша. Наприклад, те, що «Наші гроші» тричі поспіль посідали котрусь із перших трьох сходинок  «Честь професії», значуще і приємно. Мі-мі-мі…:))

На твою думку, зміни, проведення реформ у країні – це імітація чи вони поволі відбуваються?

Комплексне питання. Щось завжди змінюється. Щоправда, не в кращий бік. Зміни, що відбуваються, робить меншість. Інколи вона робить їх рефлекторно та ситуативно. Тож говорити про глобальні зрушення, як на мене, зарано. Єдиним суттєвим здвигом є те, що меншість почала періодично отримувати можливість ухвалювати й втілювати рішення.

А як це – бути в меншості?

Дуже радію, перебуваючи в ній. Я в тій меншості опинився, коли вона була значно менша.

Інтерв’ю Дениса бігуса для видання “ПЛ”