Дачний розпил у соснових «садах»

Дачний розпил у соснових «садах»

АЛІСА

ЮРЧЕНКО

Всі тексти автора

– А ви знаєте, що на дамбах будувати не можна, що це гідротехнічні споруди?

– Ну, воно не на дамбі збудоване, наскільки я знаю, воно на участку збудовано.

– Ну, участок же на дамбі.

– Ми купували участок, він був оформлений і був зареєстрований в державному реєстрі, всі документи там єсть.

– Тобто ви не цікавилися, як саме його виділяли?

– Ну я ж тут не живу. Єсть ділянка – вона виділена, єсть власник – він її продає. Це ж не нам виділяли…

Таку розмову ми мали кілька тижнів тому із Вадимом Улідою, донедавна – замміністром палива й енергетики України. Його пощастило зустріти просто тут, на дамбі – поруч із дачним будинком, що зводить його родина. Земельну ділянку восени минулого року тут придбала матір екс-чиновника, будувати дачу допомагає сам Уліда. Землю, запевняє він, купували з усіма оформленими документами і ні про які оборудки з її приватизацією екс-чиновник не чув.

 

Сорок років тому, коли створювалося Канівське водосховище, для захисту від підтоплення міста Переяслав-Хмельницького і сусіднього села Стовп’яги, тут і вибудували дамбу. Для укріплення її спеціально засадили густим сосновим лісом. За законом будувати тут будинки заборонено. А рубати під забудову ліс і за звичайною людською логікою небезпечно, адже він тримає дамбу від розмивання.

 

Однак таких дачників як Уліда – тут уже близько десятка, а в майбутньому ця цифра може зрости до 80. Саме стільки ділянок прямо по центру дамби у 2008 р. нарізали й віддали під приватизацію. При чому з цільовим призначенням «під садівництво» – дуже зручним для тих, хто хоче будувати дачі. Адже дірка в українському законодавстві дозволяє зводити на таких ділянках садові будинки, ніяким чином не обмежуючи їхній розмір, тож оформлену під садівництво землю повсюдно використовують саме під дачну забудову.

 

 

Відтак за кілька ділянок від Уліди уже добудував дачу Валерій Піщиков, начальник Управління охорони здоров’я та санаторно-курортних закладів Держуправління справами. Цю посаду Піщиков обіймає з 2010 р., тож сусіди по дамбі за старою звичкою його досі кличуть «лікар Януковича». Зайвої уваги ДУСівець явно не любить, з боку дороги прикрив будинок маскувальною сіткою.

Неподалік ми відшукали дачу бізнесмена Юрія Сергеєва, у Переяславі він тримає фермерське господарство «Байрон Агро», на дамбі має будиночок і розводить курей. Хоча читачам «Наших Грошей» більше відома його мати – Ольга Сергеєва, власниця ПАТ «Астра Люкс», одного з постійних постачальників одягу українській армії.

Загалом підбірка дачників тут строката: ми знайшли серед власників земельних ділянок ще кілька бізнесменів, столичного екс-комунальника й простого ландшафтного дизайнера.

При цьому перерахованим ще варто віддати належне – збудувалися строго на приватизованих ділянках, прохід до води не обмежували, прибережної захисної смуги не порушили. Натомість щонайменше троє землевласників (на жаль, не ідентифіковані – не на всі ділянки Реєстр видає витяги) пішли в «самозахват»: обгородили вдвічі більше лісу, аніж купили, вгатили паркани аж до самого каналу, а одні завели металеву огорожу прямо в воду. Як в тому анекдоті – «а отут на помідорчики».

 

 

 

 

Коротше кажучи, сьогодні тут мають землю і будують дачі люди різних професій, посад і ступеню законо(не)слухняності. Однак є у дачників дещо спільне. Усі, з ким нам вдалося поспілкуватися, на питання про землевідводи відповідають одне й те саме: ділянку купили, документи в порядку, а як та земля взагалі потрапила під приватизацію – на момент покупки не цікавилися.

Власне, дарма не цікавилися, бо може б і купувати передумали.

«Забув на карту глянути»

Яким чином земля на дамбі взагалі опинилася в приватних руках і яким чином перекочувала в руки нинішніх власників?

Згідно з даними судового реєстру, ще в далекому 1992 р. Дніпровському басейновому водогосподарчому об’єднанню (ДБУВР) передали в постійне користування земельну ділянку площею 533 га, із них більшу частину займала дамба – 438 га. Дамбу як гідротехнічну споруду поставили на баланс ДБУВР. А вся земельна ділянка, у тому числі територія дамби, отримала цільове призначення «землі водного фонду», і на них водникам оформили відповідний держакт.

У 2007 р. до Переяслав-Хмельницької РДА надійшли заяви 80 громадян з проханням видати їм у приватну власність по 12 соток для ведення індивідуального садівництва. І все б нічого – Земельний кодекс гарантує, що кожен із нас може безкоштовно отримати рівно стільки землі під свої «яблуні і груші». Тільки от як невдобно получилось: землю могли накроїти де завгодно – а накроїли прямо на дамбі. В приватні руки безоплатно віддали 80 ділянок загальною площею 9,60 га і вартістю 4,42 млн грн. (на той момент еквівалентно мільйону доларів).

Хронологія була така.

Райадміністрація, очолювана на той момент Петром Дзецком, надала дозвіл на розробку проекту землеустрою.

Проект упродовж року писала приватна фірма ТОВ «Гарант МКР». ЇЇ директором і співвласником на той момент був Михайло Гапич. Пізніше ця людина стане заступником начальника Баришівського кадастру, а нині він очолює Управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі. Власниками компанії разом з Гапичем були також Микола Губерник і Роман Радько. Називаємо ці прізвища не просто так – пізніше ми до них повернемося.

Далі проект мало погодити управління земельних pecypciв у Переяслав-Хмельницькому районі. І от на цьому етапі творіння «Гаранта» мали стовідсотково зарубати: адже землі, які збиралися відвести людям в приватну власність під сади, все ще а) перебували у користуванні Дніпровських водників та б) мали цільове призначення «землі водного фонду».

Одначе в.о. начальника земуправління Валерій Андрієнко, нібито не перевіривши статус землі, проект погодив. На основі чого Переяслав-Хмельницької РДА, очолювана тоді вже Валентиною Усик, у липні 2008 видає розпорядження про затвердження проекту.

Фактично цим розпорядженням РДА ніби «з нуля» вліпила землі нового власника і нове цільове, адже «садівництво» – це ще й землі зовсім іншого цільового призначення, сільськогосподарського.

«І я – не я, і земля – не моя, і ліс – не ліс»

Ми звернулися з запитом в ДБУВР – просили прояснити, чи може в якийсь благий момент дамба втратила статус гідроспоруди, а землі – статус водного фонду? Водники на обидва питання відповіли – ні. Але при цьому зазначили, що пресловуті 80 ділянок «розміщені поза межами гідроспоруди».

Останнє загнало нас у цілковитий ступор. Хронологію розпилу ми відновили по кримінальному провадженню, яке в 2013 р. прокуратура завела на вказаного вище Андрієнка за службову недбалість, що спричинила особливо тяжкі наслідки. У цій ухвалі бачимо чорним по білому таке:

1) «Обвинувачений ОСОБА_1 визнав свою вину у вчиненні даного кримінального правопорушення, щиро розкаявся»,

2) «Згідно висновку земельно-технічної експертизи №6452/6453/13-41 від 05.03.2014, земельні ділянки 80 громадян … накладаються на земельну ділянку, яка перебувала у користуванні Дніпровського басейнового водогосподарчого об’єднання … та, станом на серпень 2008 року, належали до земель водного фонду, на яких розташована інженерна гідротехнічна споруда – дамба №1».

Може, звичайно, експертам з другого пункту – повилазило, але навіщо Андрієнку визнавати за собою неіснуючий кримінал?

Був у цій історії і ще один цікавий нюанс. Місцеві активісти розповідали нам, що перед тим, як різати дамбу під приватизацію, якась міфічна комісія ухвалила рішення про те, що сосновий ліс на дамбі – насправді не ліс, а «чагарники».

Справді, називати ліс «лісом» у цій історії було просто невигідно. Адже зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, мала б узгоджуватися з органами виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства. А в таких історіях ланцюжки погоджень воліють скорочувати.

ДБУВР заявив, що «не володіє» інформацією про подібне. Але виручив Держгеокадастр: у відповідь на наш запит там повідомили, що приватизовані ділянки розташовані «на землях ДБУВР та рахується як чагарники, шифр рядка 28».

Згідно з земельним класифікатором , графа 28 – це « землі, вкриті чагарниковою рослинністю (якщо висота від 50 см до 7 м і крона вкриває більше 20% площі ділянки) на сільськогосподарських угіддях, присадибних землях громадян».

Хто і коли затвердив статус «чагарники» – незрозуміло. Кадастровики зазначили тільки, що цей статус «висів» на ділянках відповідно до довідки, виданої Переяслав-Хмельницьким земуправлінням в грудні 2007 р. Тобто питання знову варто було б адресувати Андрієнку. От тільки чиновник на сьогодні вже встиг благополучно вийти на пенсію.

Що вийшло в сухому залишку? Вийшло таке, що на здорову голову не налазить. Карта, кадастр, експертиза і наші очі кажуть – ділянки на дамбі, а ДБУВР від них відхрещується. Кадастр каже, що ліс мав статус чагарник, а ДБУВР нібито про це нічого не знав. В держактах стоїть «садівництво», а по факту будуються дачі.

Паралельно з нашими запитами журналісти програми «Наші Гроші» намагалися добитися від ДУВР живого інтерв’ю, однак отримали відмову. Небажання очільника ДУВР Аркадія Сакевича спілкуватися із журналістами вживу пояснити дуже просто: він очолює ДУВР вже понад 15 років, тобто саме за його керівництва сталася історія з приватизацією землі на дамбі.

А історія махінацією з паперами не обмежується. Не менш важливе лишається питання – для кого так старалися Андрієнко з Усик?

Кому чужі, а кому свої

Про те, що дамбу розкроїли на шматки й роздали в приватну власність, місцеві мешканці довідалися лише кілька років по тому, коли на гідроспоруді почали один за одним виростати будинки.

Переяславський активіст Анатолій Яковченко згадує, що влітку, коли на дамбі відпочивають місцеві, робіт не вели, а наступної весни приїжджаєш – новий паркан: «Раніше тут була рятувальна станція, човнова станція і база відпочинку товариства мисливців і рибалок, потім з’явився клуб юних моряків. Якби й надалі тут розвивалося таким чином – прокат човнів, водно-лижний спорт, як і положено в таких місцях, ніхто б нічого не заперечував. Натомість почали забудовувать… І це абсурд – садівництвом у сосновому лісі ніхто не займається».

Активісти довго намагалися вибити список людей, котрим роздали землю, вдалося це зробити тільки після Майдану, розповідає Яковченко: «Ми список цей дістали на другий день, як втік Янукович, коли прийшли зі скатом – хотіли його запалить прямо в прокуратурі. І сказали серед інших вимог – дай список, хто володіє земельними ділянками».

Отримавши на руки документи – не впізнали жодного прізвища. Люди із переліку були немісцеві, закралася підозра – чи не підставні. Проглянувши цей список, ми зрозуміли, що підбірку важко назвати випадковою.

Більшість людей, яких вдалося ідентифікувати, справді були не з Переяслава і не зі Стовп’яг, а з Борисполя. При цьому щонайменше 19 ділянок із 80-и отримали люди, ниточки від котрих тягнуться до бориспільських бізнесменів братів Олександра і Володимира Гнатків, а якщо копнути глибше – то і до столичного чиновника Андрія Вавриша.

Отож, дві ділянки взяли особисто бориспільські бізнесмени брати Гнатки. Глядачам програми «Наші Гроші» вони найбільше відомі як власники будівельної фірми «ПМК-10», котра кілька років тому розіграла зі своєю ж материнською фірмою тримільйонний тендер на будівництво фонтану в Борисполі. Ще тоді журналісти окрім хамського розпилу тендеру підмітили іншу деталь: бориспільська адреса фірми (вул. Броварська, 50) слугувала місцем прописки для багатьох компаній і зокрема фірм родини Андрія Вавриша – ТОВ «Габбро Плюс», ТОВ «Блант Девелопмент» і ТОВ «Акронабуд». Останні п’ять років Вавриш обіймав посаду зам-глави Департамента містобудування та архітектури КМДА й начальника Служби містобудівного кадастру. З цих посад він звільнився минулого місяця – офіційно «за власним бажанням», а по факту після того, як журналісти почали цікавитися результатами службового розслідування по його діяльності в департаменті.

Чотири ділянки дісталися родині Гунарі. Один з них, Андрій Іванович Гунарі, відомий як менеджер Гнатків: ще з 2004 р. він керує їхнім ТОВ «Будінвест» (приписка, до речі, на тій же Броварській 50). Інший – Роман Іванович Гунарі – раніше був співзасновником ТОВ «ОК «Гірський Сад», коли його директором значилася Тетяна Вавриш. Не беремося стверджувати, які саме родинні зв’язки у неї з Андрієм Вавришем, однак з ним вона тривалий час була приписана на одній адресі.

Три земельні наділи отримала родина Краснопір. Серед них Юрій Краснопір також виявився менеджером Олександра Гнатка – він очолював у якості директора його ТОВ «ММС Плюс» із 2007 р. аж до ліквідації взимку цього року. Окрім того двоє з трьох Краснопірів прописані по сусідству з Гнатками на Київському шляху в Борисполі.

Шість ділянок розписали на родину Гадуп’яків. Ще чотири наділи оформили на родину Требко-Бондаренко. Більшість з них приписана в сусідньому з Гнатками будинку в Борисполі.

Ну і насамкінець – земельники не чоботарі, щоб ходити без чобіт. Одну ділянку отримав Микола Губерник, співвласник тої самої фірми «Гарант МКР», що розробляла проект землеустрою. Іще дві наділи отримали Олексій Литвин і Сергій Лагута – партнери Губерника по ТОВ «Товарна біржа «Баришівська універсальна» (Лагута, окрім того, пізніше стане новим директором «Гаранту»).

Судячи з наявних витягів із Реєстру майна, після успішної безкоштовної приватизації щонайменше частину ділянок так само успішно монетизували. А простіше кажучи розпродали. В реєстрі видно 17 паїв, жоден з них більше не належить первинним отримувачам. Власне, на одній з ділянок Краснопірів тепер стоїть дача ДУСівця Піщикова, а на одній з Гадуп’якових – кудахкають кури Сєргєєва.

Ділянки розпродували абсолютно відкрито. В мережі досі висять оголошення за 2011 р. і 2013 р. У деяких із них прямо зазначалося – тут від початку планували ніякі не сади, а дачне поселення.

Один із нинішніх дачників розповідає: отак вільно й купували землю на ринку, вірили держактам і чесно платили від 15 до 30 тисяч у.о. за ділянку, землевідводи може й були незаконні – от тільки вини нинішніх власників у тому немає, питання до тих – хто виділяв.

Тож наостанок скажемо ще кілька слів про тих, чиї автографи легітимізували цей земельний гешефт.

Як з гусака вода

В.о. начальника земуправління Валерій Андрієнко по завершенню історії в кращому випадку мав легкий переляк.

Дії чиновника були класифіковані як недбалість, хоча в судовому рішенні окремо зазначено, що він обіймав посаду «маючи достатній освітній рівень, життєвий та професійний досвід, будучи компетентним фахівцем в галузі застосування земельного законодавства України». Простими словами – мало трапитися щось екстраординарне, щоб перед тим як ставити підпис на документах, Андрієнко не подивився на карту й не перевірив, де знаходяться ті ділянки.

Якби його визнали винним, отримав би позбавлення волі на строк від 2 до 5 років (з позбавленням права обіймати посаду до 3 років та зі штрафом 250-750 неоподатковуваних мінімумів). Але та сама прокуратура заявила клопотання – звільнити Андрієнка від кримінальної відповідальності «у зв’язку із закінченням строків давності». З моменту вчинення порушення пройшло п’ять років, тож чиновник, що вже встиг вийти на пенсію, відбувся тим, що «щиро розкаявся».

Що ж до Валентини Усик, то вона очолювала Переяслав-Хмельницьку РДА ще до 2010 р., пізніше отримала крісло очільника іншого району – Миронівського. З посади голови Миронівської РДА вона була звільнена в 2014 р. – вочевидь на хвилі загальної чистки старих кадрів.

Однак із чиновників Усик досить успішно збереглась на держслужбі – працює помічником у нардепа Олександра Онищенка, колись «регіонала», а нині члена депгрупи «Воля народу». Онищенко обрався до парламенту по округу, до якого і входив Переяслав-Хмельницький. Жодних справ по ній у Судовому реєстрі знайти не вдалося.

Так що тут, здається, все ще спокійніше, ніж в Андрієнка – навіть без переляку.

Леся Іванова, Аліса Юрченко, «Наші Гроші»