Важливо
Новини

“Це було просто перехрестя з автобусною зупинкою”: історія студента з Миколаєва, який в один день втратив трьох рідних через російську атаку

FacebookTwitterTelegram

«Близько 10.00 повідомили про вибухи у Корабельному районі. Запитую маму, чи вона телефонувала бабусі й дідусю, які в Миколаєві. Вона відповіла, що так, у них все добре. Перепитав, коли вона телефонувала. Відповідь була, що, от о 8-й ранку, вони збиралися їхати на ринок. Кажу щоб набрала ще раз і в цей момент телефонує дядько, говорить, що вони загинули» – розповідає студент з Миколаєва Олег Калінін. Того дня російські обстріли забрали життя одразу трьох його рідних. Окрім бабусі та дідуся, загинув і другий дядько Олега, який також був і його хрещеним. 

Вранці 29 липня росіяни обстріляли Миколаїв касетними снарядами. Удару зазнав густонаселений житловий мікрорайон, окупанти поцілили поряд з зупинкою громадського транспорту. 19 людей отримали травми різного ступеню тяжкості, восьмеро загинули. 

Євгенії та Володимиру Юрковим було 69 та 70 років відповідно. Бабуся Олега все життя пропрацювала на місцевому науково-виробничому комплексі «Зоря – Машпроект», дідусь був електриком. 44-річний дядько Олега Валерій Калінін також працював електриком на приватному підприємстві, а з моменту початку повномасштабного вторгнення волонтерив у місцевому благодійному фонді «Світлі справи». Був одружений, виховував сина і доньку.  


Євгенія і Володимир Юркови


Валерій Калінін

«З початку війни дідусь з бабусею дотримувалися заходів безпеки, нікуди не виходили, постійно спускалися у підвал. У них приватний будинок з хорошим підвалом. Лише раз на місяць виїжджали за продуктами. Ми їм відразу сказали, щоб закуплялися по максимуму і більше ніде не ходили», – розповідає Олег.

Батьки Олега через два місяці після початку російського вторгнення вирішили переїхати на Одещину. Пропонували і дідусю з бабусею, але ті відмовилися. Дядько, відправивши свою родину за кордон, теж вирішив залишитися в місті. 

Того дня дідусь з бабусею саме зібралися на закупи.

«Дорогою назад вони заїхали до цієї стоянки. У нас досі здогадки, чому вони туди поїхали і припаркувалися на тій парковці. Кажуть, що там видавали гуманітарку, але вони її не отримували, залишали тим, кому потрібніше, а ми їм давали кошти, все необхідне у них було. Чому вони туди заїхали – загадка. У них було вже все куплено, вони поверталися назад», – розповідає хлопець.  

Фотографія тіла, накритого жовтим простирадлом, що лежить біля стареньких «Жигулів» на парковці поруч з зупинкою громадського транспорту «Універсам» у Корабельному мікрорайоні, пізніше облетіла численні ЗМІ. Коли одразу після трагедії родині подзвонили з поліції, саме за описом цієї машини батько Олега і зрозумів, що разом зі свекрами був і його рідний брат.

«Їм описали, яке авто і на яких номерах було поряд. Тато зрозумів, що це машина його брата і питав, чи є водій поряд, адже дідусь за кермом не їздить. Але його ніде не було», – пригадує Олег.

Вже по дорозі до Миколаєва родина дізналася, що Валерій Калінін помер у реанімації від осколкового поранення. Бабуся і дідусь загинули на місці – також від попадання осколків.

«Це просто зупинка транспорту і багатоквартирні будинки. Трохи далі приватні. Там ніяких військових об’єктів не було. Це було просто перехрестя з автобусною зупинкою. Того дня закінчилась тривога, потім хвилин за п’ять відбувся обстріл і ще за кілька хвилин знову почалась тривога», – каже юнак.

Ця трагедія вчергове доводить факт вчинення росіянами воєнних злочинів. Згідно з принципами Міжнародного гуманітарного права (МГП), які регулюють правила ведення війни, під час бойових дій сторони мають уникати жертв серед цивільного населення. Очевидно, що цілеспрямовані удари по житловому сектору в той момент, коли багато людей перебуває на вулиці, є саме воєнним злочином, а також демонстрацією того, що окупанти вже системно використовують тактику терору.

Миколаївська обласна прокуратура одразу зайнялася кримінальним провадженням за фактом порушення законів та звичаїв війни, що поєднане з умисним вбивством (ч. 2 ст. 438 КК України).

Олег Калінін з родиною нині на Одещині, дружина і діти його дядька лишаються за межами України: донька вчиться в школі, а от старший син вступив до Одеського національного університету на відділення «Кібербезпека».  

«Родина дуже важко пережила втрату. Мабуть, досі немає усвідомлення того, що сталося», – каже Олег.

Анастасія Зубова

Цей матеріал було створено Bihus.Info у рамках проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу. Зміст статті є виключною відповідальністю Bihus.Info і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу. 

Село Українка розташоване на межі Миколаївської та Херсонської областей, а відтак страждає від постійних російських атак. Самих росіян місцеві востаннє бачили тут в березні, коли колона ворожої техніки заїхала на об’їзну дорогу. Але тоді українські військові завдали удару, окупанти почали втікати і вирішили воювати з місцевими мешканцями дистанційно - за допомогою снарядів та ракет. 

Будь як СБУ! Слідкуй за нами :)

Підписуйся на нашу розсилку. Лише найлютіше. Лише раз на тиждень!

І не забудь підписатись на наш YouTube та Телеграм

Маєш, що додати? Додай!

    Хочеш закинути нам тему? Закинь!

      Новини

      «Пекло у раю»: Як окупанти знищували Кінбурнську косу, вбиваючи природу і тероризуючи місцевих

      Одне з найулюбленіших місць українських тревел-блогерів, фанатів «дикого відпочинку» і бердвотчерів зараз більше схоже на локацію для зйомок постапокаліптичного фільму, ніж на туристичну принаду. Кінбурнська коса або ж “українські Мальдіви”, як називали це місце раніше, з самого початку російського вторгнення стала для окупантів плацдармом для артилерійських атак півдня Миколаївщини. 

      Новини

      “Місто під час окупації повернулося у середньовіччя”: історія працівниці онкодиспансеру, яка п’ять місяців прожила у захопленому Херсоні

      Черги за продуктами та готівкою, “віджим” бізнесу, схиляння до “співпраці” і постійний пошук проукраїнсько налаштованих громадян. Все це — “атрибути” восьми місяців окупації Херсону — першого і єдиного з 24 лютого обласного центру, який вдалося захопити росіянам. Олені Грушці, працівниці місцевого онкодиспансеру, вдалося протриматися в окупованому місті майже п’ять місяців. Нині жінка мешкає в Одесі, каже, що “клімат тут схожий на херсонський, та й близько до дому”, і чекає на можливість повернутися у вже звільнене Збройними силами, але ще дуже вразливе місто.

      Новини

      Оточення керівника ОП проігнорувало запитання про те, як потрапило в наглядову раду “Укрнафти”

      Після примусового відчуження акцій п’яти підприємств в управління Міноборони, в наглядовій раді щонайменше одного з них — ПАТ “Укрнафта” — з’явились представники команди керівника ОП Андрія Єрмака. Редакція Bihus.Info запитала їх, як відбулися ці призначення.