Чорнобильська АЕС: місяць у заручниках

“23 лютого ми приїхали на роботу за графіком в нічну зміну. Все як завжди. Десь о 5 ранку ми почули вибухи. Близько шостої начальник зміни повідомив, що на станції аварійна ситуація”, – розповідає Людмила Михайленко, фельдшер пункту охорони здоров’я Чорнобильської АЕС.

Саме тоді, у перший день широкомасштабного вторгнення росії в Україну, і захопили Чорнобильську АЕС, а заразом взяли у заручники понад 300 осіб – працівників електростанції, чотирьох сталкерів, які вранці 24 лютого опинилися там за збігом обставин, та нацгвардійців, які охороняли об’єкти – їх взяли у полон.

“Після жорстокого бою наш контроль над чорнобильським майданчиком втрачено. Стан об’єктів колишньої ЧАЕС, конфайнменту та сховища ядерних відходів невідомий”, – повідомив радник голови Офісу Президента Михайло Подоляк. Згодом очільник українського уряду Денис Шмигаль підтвердив цю інформацію.

Начальник зміни електроцеху Олексій Шелестій, який у цю ніч також працював на станції, пояснив, що з 2000 року ЧАЕС не генерує електроенергію. Основне призначення персоналу – контроль параметрів для утримання радіоактивних відходів. 

“Це була моя перша зміна після відпустки. Звичайна зміна, здавалося. Я приїхав і розраховував, що йду на роботу на 12 годин. Ніхто не усвідомлював спочатку, що ми залишилися на чотири тижні”, – розповідає Олексій.

Персонал третьої зміни електростанції перебував на робочих місцях майже місяць, замість звичайних 12 годин. Першу ротацію вдалося організувати лише через 24 дні після захоплення ЧАЕС.

“Вранці 24-го лютого нам повідомили, що під’їхала російська військова техніка, танк, кілька БТРів, і висунули ультиматум про те, що потрібно здати об’єкт. Я та мій колега залишилися на робочих місцях, тому що об’єкт мав бути під контролем фахівців. Всі інші пішли в укриття”, – розповідає працівник станції Дмитро. 

Під час захоплення він був на ЧАЕС та працював в цеху радіаційної безпеки у сховищі відпрацьованого ядерного палива (СВЯП-2). Він і начальник зміни Валентин Гейко залишились на робочих місцях. Всі ж інші мали піти в укриття.

В цей час Олексій Шелестій перебував в іншій будівлі – адміністративно-побутовому комплексі (АПК-1). За посадовою інструкцією Олексій також залишився на робочому місці.

“Я, як начальник зміни електроцеху, не мав права покидати своє робоче місце. Навіть під час повітряної тривоги. Тому я залишався на АПК-1. Перед цим люди почали говорити, що біля Прип’яті вибухи. Я подзвонив колезі, який мав мене замінити, він повідомив, що збирається на роботу. Потім мені сказали, що заміни не буде. Тому що почалася війна… В це важко було повірити. Яка війна? В обід з вікна я побачив танки з літерою V”, – розповів Олексій. 

Про стан об’єктів колишньої станції та, особливо, стан людей – українських атомників – стає відомо лише зараз, коли вони готові поділитись пережитим.

Міжнародні акти, які так чи інакше регулюють ведення війни, забороняють захоплювати атомні електростанції та інші об’єкти, що містять небезпечні сили, тобто й Чорнобильську АЕС. Військовий експерт Олег Жданов пояснює, що окупанти вдалися до захоплення електростанцій заради двох ймовірних цілей:

“Захоплення таких об’єктів надає можливість використовувати шантаж, тому що це об’єкт підвищеної небезпеки, де накопичені радіоактивні відходи і є така споруда як “Саркофаг”, де тримають залишки четвертого енергоблоку. Якщо ж держава-агресор йде по “бєспрєдєлу”, тоді захоплює такі об’єкти, аби використовувати їх як зброю масового ураження”, – пояснює Жданов.

В обох випадках такі дії є порушенням законів та звичаїв війни.

Джерело: ДСП «Чорнобильська АЕС»

“Усі були виснажені”

Фельдшерка ЧАЕС Людмила Михайленко згадує – коли оголосили повітряну тривогу, для неї це означало, відповідно до протоколу, знеструмити медпункт, зібрати документи та разом з ними оперативно евакуюватися до укриття.  

“Після оголошення тривоги, ми залишалися в укритті близько 12 годин – з 6 ранку до пізнього вечора. Ми не були готові до такого. Усі були виснажені. Коли нам дозволили вийти, я повернулася до свого медпункту. Також була домовленість, що у медпункті будуть знаходитися й інші дівчата – працівниці адміністративно-господарчого центру. Тому зі мною до медпункту повернулися 9 осіб”, – пригадує Людмила.

За словами медпрацівниці, там вони облаштували свій побут. Користувалися засобами гігієни спочатку своїми. Коли закінчилися – брали із шафок колег з інших змін. Також в шафках знаходили печиво та цукерки. Мали душ та вбиральню, проте часом доводилося економити воду. Спали по черзі по 4-6 годин, адже місця для всіх одночасно не вистачало. Серед медичних кушеток, яких було лише три, стояв старий раритетний диван ще з Прип’яті.  

“Але ж ви розумієте, що таке кушетка… Мова про повноцінний сон взагалі не йшла”, – говорить Людмила Михайленко.

Якщо в медпункті були хоча б кушетки та диван, то корпус, де перебував Дмитро, взагалі не був облаштований для тривалого відпочинку: “Стелили собі куртки, спали хто де. На столах, на підлозі, на стільчиках…”.

Про подібні умови розповідає й Олексій Шелестій: “Я ставив собі два-три стільчики і лягав спати. Клав куртку. Звичайно, ми не висипались. Інколи виходило максимум подрімати на стільці і все”.

Джерело: ДСП «Чорнобильська АЕС»

Якщо ж говорити про харчування, то за словами працівників, їжі вистачало. Через тривалий карантин на станції накопичили достатньо продовольчих запасів. 

Близько місяця на станції для трьохсот осіб їжу готувала одна кухарка та двоє техпрацівників – касирка та прибиральниця. На допомогу на кухню відправили чотирьох сталкерів, які в ніч захоплення самостійно прийшли на ЧАЕС та попросили допомоги, відтак теж опинились серед заручників. Окупанти харчувалися окремо. Гуманітарну допомогу працівникам не пропонували.

“Харчувалися двічі на день. Єдине чого не вистачало, так це хліба. Він закінчився майже одразу. Запаси борошна були, але не було дріжджів та потужностей його випікати. Тому що кондитерські печі знаходяться на першому поверсі їдальні. Його зайняли загарбники і готували їжу для своїх. 17-го березня дівчатам вперше вдалося спекти хліб. Це було справжнє свято. Ми його спочатку нюхали, а потім невеличкими скибочками смакували”, – згадує Людмила. 

“Ми багато працювали, відточено та машинально”

У тому, що саме статус “заручники” мають члени зміни стратегічного об’єкту, впевнений військовий експерт Олег Жданов.

“Юридично [працівники ЧАЕС, – ред] тільки заручники. Це люди, які насильно утримуються. Так визначає Кримінальний кодекс. До них було лояльне ставлення, вони могли пересуватися в межах об’єкту, але ж вони не могли покинути об’єкт після зміни, тому це 100% заручники”, – каже Жданов.

Проте все-таки працівники ЧАЕС були обмежені не лише у можливості покинути станцію, а й загалом у пересуванні об’єктом та спілкуванні. Про таке порушення прав згадує працівник цеху радіаційної безпеки Дмитро: “Вони окупували ряд об’єктів і заборонили доступ у певні приміщення. Вони взяли під контроль ряд поверхів, адміністративних зон. Нам по гучномовцю повідомляли, які саме маршрути визначені для пересування”.

Основну комунікацію із російськими загарбниками вела одна людина – начальник станції. По гучномовцю він же повідомляв новини та результати домовленостей.  

“Усю інформацію ми отримували від Валентина Гейка по гучномовцю. Він також по цьому радіо вітав працівників, у кого було день народження, зі святом. Це знаєте, дрібниця наче. Але до сліз підтримка”, – говорить Людмила Михайленко.

Олексій Шелестій зазначає, що співробітники, які знаходяться під його підпорядкуванням, мали змогу пересуватися по корпусу тільки під наглядом російських військових.

“Працівники показували перепустки, їм давали людину з автоматом, і вони під наглядом йшли куди їм треба”, – розповідає Олексій.

У деяких працівників російські окупанти вилучали телефони, аби перевірити їх, прослуховували розмови. Але телефони повертали назад. 

“Прямих конфронтацій з ними ми не мали. Була заборона на відвідування певних приміщень. Були ситуації, коли вони могли забрати у співробітників телефони, перевірити і повернути назад, або слухати про що розмовляє людина. Це було на початку захоплення. В результаті, вони просто заглушили інтернет та мобільний зв’язок”, – говорить Дмитро. 

“Дуже важко було, коли втратили зв’язок. Окупанти його перебили. І він в нас зник. По людям було помітно, що для них це стрес. Приходили до мене в медпункт і одразу інші цифри артеріального тиску, неврози, гіперкризи”, – розповідає Людмила, фельдшер ЧАЕС.

Дмитро каже, що люди, у яких є сім’ї, відчували особливе нервове напруження, тому усі підтримували одне одного та намагалися підняти настрій.  

“Ми багато працювали відточено та машинально. Розуміли, яка це відповідальність. Мені не було страшно. Знаєте, в мене немає родини – дітей, дружини. Мені було легше. А ті, в кого сім’ї… Коли вимкнули зв’язок, то по ним це звичайно вдарило. Ми ж не знали, що там відбувається вдома. Інформаційний вакуум. В нас було тільки радіо”, – говорить працівник станції.

Наступними днями почали проявлятися ускладнення від пережитого. Тому разом з начальником станції медпрацівники вирішили проводити регулярні медогляди колег.

“В медпункті буквально одразу ми працювали повноцінно. Ми розуміли, що людям важко, і потрібно контролювати їхнє здоров’я. Щодня оглядали, надавали допомогу і словом, і ліками. До речі, пройтися 10-20 кроків в медичний пункт для деяких працівників стало єдиною можливістю вийти на вулицю та подихати свіжим повітрям”, – ділиться спогадами Людмила Михайленко.

Вона наголошує, що прямої заборони виходити на вулицю від окупантів не було. Проте працівники відчували певний моральний тиск.

“Ніхто не хотів з ними комунікувати. Не хотіли, аби вони з нами говорили, аби підходили, аби питали, чому ми тут ходимо. В один день, щоб вийти подихати свіжим повітрям, я взяла мішок, і збирала сміття довкола нашого пункту. Аби окупанти бачили, що я зайнята”, – говорить фельдшер. “В один день до мене в медпункт прийшло два росіянина. Вони просили якісь ліки від кашлю. Я жодних медикаментів їм не дала, сказала негайно вийти з приміщення, вони вийшли. Я повідомила про інцидент начальнику станції. Після цього випадку до мене з їхніх ніхто не приходив”

Джерело: ДСП «Чорнобильська АЕС»

“Рядові не розуміли, що це ядерна небезпека”

Військовий експерт Олег Жданов пояснює, що в росії немає жодного подібного об’єкту як Саркофаг на Чорнобильській АЕС, немає фахівців з управління подібними об’єктами, немає навіть фахівців зі сховищ радіаційних відходів. Саме тому росіяни не мають компетентності управляти станцією.  

Хоча на станції й перебували декілька експертів з “Росатому”, без українських інженерів та технічного персоналу вони не змогли б забезпечити роботу на АЕС.

“Ми продовжували виконувати функцію радіаційного контролю. Це відбувалося спільно з їхнім спеціалістом-атомником та під контролем їхніх військових. Окупанти нам приносили мішки із піском, які вони використовували для зміцнення позицій. Ми їх перевіряли. Також доводилося контролювати їхній транспорт. Деякі речі вони не давали контролювати. Ми їм пояснювали, що це серйозні речі”, – каже Дмитро.

Він також зазначає, що рядовий склад військових задавав багато питань щодо забруднення. Виглядало так, що вони не розуміли, де вони знаходяться і наскільки це небезпечний об’єкт.

“Вночі, коли вони пересувалися територією, декілька разів спрацьовували “стійки” [через підвищення радіації, – ред] . Але вони нас не викликали. Ми їм виділили один датчик, аби вони в таких випадках могли самостійно контролювати рівень радіації. Ми це зробили, тому що це справді небезпечні речі. Небезпека була для всіх. Потім коли вони цей датчик повертали, з’ясувалося, що вони відірвали шлейф та вкрали чотири пари акумуляторів”, – розповідає Дмитро. 

Медпрацівниця ЧАЕС Людмила також відзначила необізнаність російських військових в ситуації. 

“Зі слів тих людей, хто з ними комунікував, я можу впевнено сказати, що вони не орієнтувалися, на якому небезпечному об’єкті вони знаходяться. Від них йшли тільки сухі слова, мовляв, у нас наказ”, – переповідає жінка.

Окрім іншого, російські окупанти нехтували заходами захисту. Про це розповідає начальник зміни електроцеху Чорнобильської АЕС Олексій Шелестій. 

“Це радіація, розумієте. У нас, наприклад, є комплекти одягу, в який ми переодягаємося, як тільки прибуваємо на об’єкт. Вони ж ходили у формі та взутті скрізь, де хотіли. Ще гірше – їздили на своїх танках та вантажівках, піднімаючи весь пил нагору. Наші хлопці питали їхніх: “Ви хоч розумієте, де знаходитесь?”. А там реально люди взагалі не усвідомлюють, що таке ЧАЕС. Сказали лише, що вони з Челябинську і не чули про Чорнобиль. Я просто не розумію, як вони могли не чути про катастрофу, яка входить у п’ятірку найстрашніших в світі?”, – дивується Олексій.

Джерело: ДСП «Чорнобильська АЕС»

“Ми три доби сиділи на паливі окупантів”

Через бойові дії на Київщині, 9 березня сталося знеструмлення Чорнобильської АЕС. Про це одразу повідомили у “Енергоатомі”.

“На СВЯП-1 зберігається близько 20 тисяч відпрацьованих паливних збірок. Вони потребують постійного охолодження. Яке можливе лише за наявності електропостачання. Якщо ж його не буде, то насоси не виконуватимуть охолодження. Як наслідок – зросте температура в басейнах витримки, виникне паріння і вихід радіоактивних речовин у довкілля. Вітром радіоактивну хмару може перенести в інші регіони України, Білорусі, Росії, Європи”, – заявили в державному підприємстві. 

Олексій Шелестій говорить, що п’ять днів знеструмлення стали одними з найважчих для персоналу. Адже працівники по суті цілодобово вручну керували дизельними генераторами. 

“Багато персоналу не було ким замінити. Тому що на зміну заступає один слюсар, один машиніст, і так далі. Тільки він компетентний на зміні, що і як потрібно робити. Немає ким замінити. Так і персонал не весь молодий. Уявіть, людині 60 років. Вона замість 12 годин працює 24 дні”, – пояснює він.

Також важливо було пояснити загарбникам, які наслідки чекають, якщо об’єкт залишиться без електрики.

“Аварійна ситуація на ЧАЕС розрахована максимум на півгодини. А ми пробули без струму з 9 березня до 14 березня. Ми жили на дизель-генераторах. Запас палива закінчився буквально в перший день. Тому довелося розповідати їм, яка це небезпека. Доводити, що нам терміново потрібен дизель. В результаті ми десь три доби сиділи за рахунок палива окупантів. Жартували між собою, що якась кількість танків тепер не дозаправлена. Тому Києву і Чернігову буде легше”, – згадує Олексій.

Фельдшер Людмила Михайленко називає працівників станції – героями. Говорить, що працівники ЧАЕС підтримували життєздатність об’єкту попри все – не спали, не відпочивали. 

Дмитро ж згадує, що начальник станції постійно вів перемовини, аби замінити персонал. 

“Потрібна була ротація. Також потрібно було залучати ремонтний персонал. Це стара станція зі старим обладнанням – її постійно треба підтримувати”, – говорить працівник ЧАЕС.

Джерело: ДСП «Чорнобильська АЕС»

Ротація 

Перша ротація персоналу відбувалася у дві хвилі 20-21 березня – майже через місяць після захоплення станції. 

Складність ротації полягала в тому, що працівники ЧАЕС – мешканці міста Славутич. Аби дістатися до станції вони транзитом їздили залізницею через Білорусь. Це близько 40 хвилин в одну сторону. Була й інша автомобільна дорога – також через Білорусь та міст над Дніпром. Обидва мости, залізничний та автомобільний, наразі зруйновані внаслідок бойових дій.

Працівники розповідають, що евакуація зривалася двічі. Коли їм повідомили, що вона “знову” відбудеться – багато хто цьому не повірив. Проте у неділю, 20 березня, на працівників станції чекали перші автобуси. Людей везли через Білорусь. Далі переправили на човні по 10 осіб. За словами голови профспілки ЧАЕС Богдана Сердюка, на заміну евакуйованого персоналу приїхали атомники-добровольці. 

“Під час захоплення на станції перебувала так звана “третя зміна”. А їх змінити їхала збірна команда. Тому що частина працівників виїхала, частина пішли в ЗСУ, деякі просто відмовили в силу своїх причин. Тому їх заміняли люди з різних змін”, – розповів Богдан Сердюк. 

31 березня Державне агентство України з управління зоною відчуження повідомило, що російські війська повністю вийшли з території Чорнобильської АЕС. Перед відходом окупанти мародерили на ЧАЕС: вкрали, зокрема, чайники, кавоварки та комп’ютери. Окрім того, вони забрали з собою полонених нацгвардійців – близько 150 осіб.

“Ми всіх окупантів ідентифікували. Ви знаєте як? Вони приходять і запитують у головного по станції: “А у вас є печатка?”. Він так напружився, мовляв, для чого вам печатка? А вони говорять: “Так відрядження потрібні відмітити”. Начальник станції в шоці, сказав, що йому потрібний лист із даними про всіх людей, кому потрібне відрядження. І вони видали всі свої прізвища та інформацію звідки вони, уявляєте?”, – розповів керівник “Енергоатому” Петро Котін.

Після звільнення від окупантів станції відбулася друга ротація – додому повернулася група фахівців-добровольців, та відправилася інша. Наступна ротація планується 19 квітня. 

Якщо раніше зміни мінялися раз на 12 годин, то тепер – один раз на 12-14 днів. Все через проблеми із логістикою – працівники переправляються через річку човнами по території України. За словами голови Київської ОВА Олександра Павлюка, маршрут через Білорусь наразі не розглядається.

“Коли я повернувся додому в мене був культурний шок. Тому що в Славутичі щохвилини ми чули гуркіт вибухів, дуже напружена атмосфера. Перебування на станції виявилось менш стресовим, аніж потім бачити, що відбувається в Україні”, – зазначив Дмитро.

Дарина Твердохліб

 

Chornobyl Nuclear Power Plant: a Month in Captivity

“On February 23, we came to work as scheduled on the night shift. Everything was as usual. At about 5 a.m. we heard explosions. Around six o’clock the shift supervisor informed us that there was an emergency situation at the plant,” says Liudmyla Mykhailenko, a paramedic at the Chornobyl NPP health care center.

It was then, on the first day of Russia’s large-scale invasion of Ukraine, that the Chornobyl Nuclear Power Plant was seized, and at the same time over 300 people were taken hostage including power plant workers, four stalkers, who were there by coincidence on the morning of February 24, and the national guardsmen who were protecting the facilities were taken as POWs.

“After a brutal battle, our control over the Chornobyl site has been lost. The condition of the former Chornobyl NPP facilities, the Confinement, and the nuclear waste storage facility is unknown,” says Mykhailo Podoliak, advisor to the head of the President’s Office. Subsequently, the head of the Ukrainian government, Denys Shmygal, confirmed this fact.

Shift supervisor of the electrical department Oleksiy Shelestiy, who also worked at the plant that night, explained that since the year 2000, the Chornobyl Nuclear Power Plant has not been generating electricity. The main purpose of the personnel is to control the conditions for containing radioactive waste.

“This was my first shift after vacation. An ordinary shift, it seemed. I arrived and expected to go to work for 12 hours. No one realized at first that we were staying for four weeks,” Oleksiy says.

The third-shift staff at the power plant stayed at their workplaces for almost a month, instead of the usual 12 hours. The first rotation was not organized until 24 days after the takeover of the Chornobyl Nuclear Power Plant.

“In the morning of February 24, we were told that Russian military vehicles, a tank, several APCs, had arrived and issued an ultimatum to surrender the facility. My colleague and I stayed at our workplaces because the facility had to be controlled by specialists. Everyone else retreated into the shelter,” says Dmytro, a worker at the power plant.

At the time of the capture, he was at the Chornobyl power plant and was working in the radiation safety unit of the Spent Nuclear Fuel Storage Facility (SVYaP-2, СВЯП-2). He and shift supervisor Valentyn Heiko stayed at their workplaces. Everyone else had to go to the shelter.

At that time Oleksiy Shelestiy was in another building, at the Administration and Utility Complex (APK-1, AПK-1). According to his job description, Oleksiy also stayed at his workplace.

“As the shift supervisor of the electrical department, I had no right to leave my workplace. Not even during an air alert. That’s why I stayed at APK-1. Before that, people started saying that there were explosions near Pripyat. I called a colleague who was supposed to replace me, he said he was going to work. Then I was told that there would be no replacement. Because the war had started… It was hard to believe. A war? At lunchtime I saw tanks with the letter V out of my window,” Oleksiy says.

The condition of the former plant facilities and especially the condition of the people, the Ukrainian nuclear workers, has only recently been made public, now that they are ready to share their experiences.

International acts regulating the conduct of war prohibit the seizure of nuclear power plants and other facilities containing dangerous forces, i.e., the Chornobyl Nuclear Power Plant as well. Military expert Oleh Zhdanov explains that the invaders have resorted to seizing power plants for two possible purposes:

“Seizing such facilities allows the use of blackmail because this is a high-risk facility where radioactive waste is accumulated and there is the Sarcophagus facility, where the remains of the fourth power unit are contained. If the aggressor state disregards all laws, it may seize such facilities in order to use them as weapons of mass destruction,” Zhdanov explains.

In both cases, such actions are a violation of the laws and customs of war.

 

“Everyone was exhausted”

Liudmyla Mykhailenko, a paramedic at the Chornobyl NPP, recalled that when the air-raid alarm sounded, it was protocol for her to switch off the power at the medical center, gather her documents, and quickly evacuate to the shelter together with the documents.

“After the alert went off, we stayed in the shelter for about 12 hours from 6 a.m. until late in the evening. We weren’t prepared for that. Everyone was exhausted. When we were allowed to go out, I went back to my infirmary. It was also agreed that there would be other women workers from the administration center in the infirmary. So 9 people came back to the infirmary with me,” recalls Liudmyla.

According to the paramedic, they set up their routine there. At first, they used their own hygiene supplies. When those ran out, they took some from the lockers of their colleagues on the other shifts. They also found cookies and candy in their lockers. There were showers and toilets, but sometimes it was necessary to save water. They took turns sleeping for 4-6 hours because there was not enough space for everyone to sleep at the same time. Among the medical couches, of which there were only three, there was an antique sofa from Pripyat.  

“But you understand what a couch is, don’t you? There was no possibility to get proper sleep”, says Liudmyla Mykhailenko.

While the medical station had at least couches and a sofa, the building where Dmytro was staying was not equipped for long periods of rest: “We spread out our jackets, slept wherever we could. On tables, on the floor, on chairs…”.

Oleksiy Shelestiy also described similar conditions: “I put two-three chairs and went to sleep. I laid my jacket down. Of course we did not get enough sleep. Sometimes we could only take a nap on a chair and that was it”.

As for food, according to the workers, they had enough to eat. Due to the long quarantine, the station had accumulated enough food supplies.

For about a month there was one cook and two technical assistants, a cashier and a cleaner, who cooked food for three hundred people. Four stalkers were sent to help in the kitchen. They had come to the Chornobyl NPP on their own and asked for help on the night of the capture and ended up among the hostages as well. The invaders had their meals separately. They did not offer humanitarian aid to the workers.

“We were fed twice a day. The only thing we lacked was bread. It ran out almost immediately. There were flour reserves, but there was no yeast and no capacity to bake it. Because the baking ovens were on the first floor of the canteen. It was occupied by the invaders and they were preparing food for their own. On March 17, the women managed to bake bread for the first time. It was a real holiday. We first smelled it and then savored it in small slices,” Liudmyla recalls.

“We worked hard, well-practiced, and mechanically.”

Military expert Oleh Zhdanov is convinced that the shifted members of the strategic facility have the status of hostages.

“Legally, [employees of the Chornobyl NPP, – editor] are just hostages. People held against their will. That’s how the Criminal Code defines it. They were treated favorably, they could move around within the facility, but they could not leave the facility after their shift ended, so they are 100% hostages,” says Zhdanov.

However, the workers of the Chornobyl NPP were all limited not only in their ability to leave the plant but also in the movement around the facility and communication. Dmytro, a worker in the radiation safety unit, mentioned this violation of their rights: “They occupied several facilities and prohibited access to certain rooms. They took control of several floors and administrative areas. We were told via loudspeaker what routes were designated for passage.”

The main communication with the Russian invaders was carried out by one person, the power plant chief. He also reported news and results of the arrangements over the loudspeaker.

“We received all information from Valentyn Heiko over the loudspeaker. He also used this radio to congratulate the workers who had a birthday. It may seem like a trivial thing, you know. But it was supportive to the point of tears,” says Liudmyla Mykhailenko.

Oleksiy Shelestiy notes that the employees under his command were only able to move around the compound under the supervision of the Russian military.

“Employees would show a pass, they would be assigned a man with an automatic rifle, and they would go wherever they wanted under supervision,” Oleksiy says.

Russian invaders took away some workers’ phones to check them and listened to their conversations. But they returned the phones.

“We had no direct confrontations with them. There was a ban on visiting certain premises. There were situations where they could take phones away from employees, inspect them and give them back or listen to what a person was talking about. That was at the beginning of the occupation. Eventually, they just jammed the Internet and cell phone service,” Dmytro says.

“It was very hard when we lost the connection. The invaders had it cut off. And we lost it. You could tell by the people that it was stressful for them. They would come to my medical center and immediately show different blood pressure values, neuroses, hypertensive emergencies,” says Liudmyla, a paramedic at Chornobyl NPP.

Dmytro says that people with families had a particular level of stress, so everyone supported each other and tried to lift each other’s spirits.

“We worked hard, well-practiced, and mechanically. We understood what a responsibility it was. I wasn’t scared. You know, I don’t have a family, kids, a wife. It was easier for me. And those who had families… When they cut off communications, of course, it hit them. We didn’t know what was going on at home. There was an information vacuum. We had only the radio”, says the plant worker.

In the days that followed, aggravations from the experience began to show. Therefore, together with the head of the station, the medical workers decided to conduct regular medical examinations of their colleagues.

“We literally worked full time in the infirmary right away. We understood that it was difficult for the people and we needed to monitor their health. Every day we examined them, helping them with words and medicine. By the way, to walk 10-20 steps to the infirmary was the only opportunity for some workers to go out and get some fresh air”, Liudmyla Mykhailenko recalls.

She notes that the invades did not explicitly forbid them to go outside. However, the workers experienced a certain amount of moral pressure.

No one wanted to communicate with them. We didn’t want them to talk to us, to come up to us, to ask why we would be walking here. One day, to go out for some fresh air, I took a bag and picked up trash around our station. So the invaders would see that I was busy,” the paramedic says. “The other day, two Russians came to my medical station. They asked for some cough medicine. I didn’t give them any medicine, I told them to leave the room immediately, and they did. I reported the incident to the station manager. None of them came to see me after that incident.”

“The rank-and-file did not understand that it was a nuclear hazard.”

Military expert Oleh Zhdanov explains that Russia does not have a single facility like the Sarcophagus at Chornobyl, and has no expertise in operating such facilities, not even expertise in storing radioactive waste. This is why the Russians have no competence to operate the plant.

Although there were several experts from Rosatom at the plant, without Ukrainian engineers and technical personnel, they would not have been able to operate the plant.

“We continued to perform the radiation control function. This was done jointly with their nuclear engineer and under the control of their military. The invaders used to bring us sandbags, which they used to fortify their positions. We would check them. We also had to control their vehicles. Some things they would not let us control. We explained to them that these were serious things,” says Dmytro.

He also notes that the rank-and-file soldiers asked many questions about contamination. It looked like they didn’t understand where they were and how dangerous it was.

“At night, when they were moving around the area, the “racks” went off several times [due to increased radiation, – editor]. But they didn’t call us. We gave them one sensor so that they could monitor the radiation level on their own. We did this because these are really dangerous things. It was dangerous for everybody. Then, when they returned this sensor, it turned out that they had ripped off the cable and stolen four pairs of rechargeable batteries,” Dmytro says.

Liudmyla, the medical worker at the Chornobyl NPP, also noted the Russian military’s lack of awareness of the situation.

“According to the people who communicated with them, I can say for sure that they didn’t know what kind of dangerous facility they were at. All they said was, that they had orders,” says the woman.

Among other things, the Russian invaders disregarded protective measures. Oleksiy Shelestiy, the shift supervisor at the electrical department at Chornobyl, describes this.

“It’s radiation, you know. We, for example, have sets of clothes that we change into as soon as we arrive at the facility. They walked around in their uniforms and shoes everywhere they wanted to. Even worse, they drove their tanks and trucks, kicking up all the dust. Our guys would ask them if they had any idea where they thought they were. They had no clue what Chornobyl was. They just told me that they were from Chelyabinsk and they had never heard of it. I just don’t understand how they couldn’t have heard about the disaster, which is one of the five most terrible in the world?”, Oleksiy wonders.

“For three days, we were living on invaders’ fuel.”

Due to hostilities in the Kyiv Oblast, the Chornobyl NPP was cut off from electrical power on March 9. This was immediately reported by Energoatom.

“There are about 20,000 spent fuel racks stored at the SVYaP-1 [Spent Nuclear Fuel Storage Facility-1 – translator]. They need constant cooling. This is only possible if there is a power supply. If there isn’t, the pumps won’t be able to provide cooling. As a consequence, the temperature in the spent fuel pools will increase, and there will be steaming and the release of radioactive substances into the environment. The wind can carry the radioactive cloud to other regions of Ukraine, Belarus, Russia, and Europe”, the state enterprise says.

Oleksiy Shelestiy says that the five days of the blackout were among the most difficult for the personnel. After all, workers had essentially been manually operating the diesel generators around the clock.

“A lot of the staff didn’t have anyone to replace them. Because one mechanic takes over the shift, one machinist, and so on. He’s the only one competent on the shift, who knows what to do and how to do it. There was no one to replace him. And the staff is not all young. Imagine a person who is 60 years old. She works 24 days instead of 12 hours,” he explains.

It was also important to explain to the invaders the consequences if the facility was left without electricity.

An emergency at Chornobyl is calculated for half an hour at the most. We were without electricity from March 9 to March 14. We lived on diesel generators. The reserve of fuel ran out on the very first day. So I had to tell them what kind of danger it was. To prove that we urgently needed diesel. As a result, we spent about three days living off the invaders’ fuel. We joked among ourselves that some tanks won’t get a full tank load now. That’s why Kyiv and Chernihiv will have an easier time,” recalls Oleksiy.

The paramedic Liudmyla Mykhaylenko describes the plant’s workers as heroes. She says that the workers maintained the life of the facility against all odds, without sleeping, without resting.

Dmytro, on the other hand, recalls that the station chief was constantly negotiating in an effort to replace the personnel

“There was a need for rotation. Repair personnel also needed to be brought in. This is an old plant with old equipment, it had to be maintained all the time,” says the Chornobyl NPP employee.

Rotation

The first rotation of personnel took place in two waves on March 20-21, almost a month after the seizure of the plant.

The rotation was complicated by the fact that the Chornobyl NPP workers were residents of the town of Slavutych. To get to the power plant, they used to travel by railroad through Belarus. It is about 40 minutes in one direction. There was another road, also through Belarus, and the bridge over the Dnieper. Both bridges, the railway bridge and the road bridge were destroyed as a result of hostilities. 

Employees tell us that the evacuation was aborted twice. When they were told that it would be happening “again,” many did not believe it. But on Sunday, March 20, the first buses were waiting for them. People were carried through Belarus. After that, a boat carried 10 people at a time across the river. According to Bohdan Serdiuk, head of the Chornobyl NPP trade union, volunteer nuclear workers came to replace the evacuated personnel.

“At the time of the seizure, there was the so-called “third shift” at the station. And a combined team was on its way to replace them. Because some of the workers left, some went to the AFU, and some just refused for their own reasons. So they were replaced by people from different shifts,” says Bohdan Serdiuk.

On March 31, the State Agency for Exclusion Zone Management announced that Russian troops had completely left the Chornobyl Nuclear Power Plant. Before they left, the invaders looted the plant: they stole kettles, coffee makers, and computers, among other things. In addition, they took with them about 150 prisoners from the National Guard.

“We have identified all invaders. Guess how? They came and asked the head of the station, “Do you have a stamp?” He got all tense: “What do you need a stamp for?” And they said, “The assignments need to be stamped.” The station chief was shocked and said that he needed a letter with the data of all the people who needed their assignments. And they gave out all their names and information, where they came from, can you imagine?”, says the head of Energoatom Petro Kotin.

After the liberation of the power plant from the invaders, there was a second rotation. The volunteer team returned home and another group of workers headed for the plant. The next rotation is scheduled for April 19.

If earlier the shifts were rotated once in 12 hours, now it is once in 12-14 days. All because of logistical problems as the workers have to cross the river by boats on Ukrainian territory. According to Oleksandr Pavliuk, head of the Kyiv Oblast Military Administration, the route through Belarus has not been considered yet.

“When I returned home, I had a cultural shock. Because in Slavutych we heard the roar of explosions every minute, the atmosphere was very tense. Being at the power plant turned out to be less stressful than having to witness later what was happening in Ukraine,” Dmytro noted.

 

Daryna Tverdokhlib