“Это чтобы домой не спешил”: У Бучі окупанти тримали в полоні мирних мешканців та вбивали тих, хто їм не подобався

“Здається, було 2 березня. Я і ще десь 100 людей – діти, жінки, літні люди – ховались в протиракетному укритті в районі “стєколки” (місцевого склозаводу – ред.). Коли рашисти зайшли в місто, ми вже сиділи там. Вони майже відразу нас знайшли. Першого дня вони зламали одні з двох броньованих дверей, наступного дня стукали в другі. Ми зрозуміли, що в будь-якому випадку до нас доберуться і відчинили”.

Такою назавжди запам’ятає весну 2022-го року мешканець Бучі. Чоловік не називає свого імені з міркувань безпеки. Разом з іншими цивільними після повномасштабного наступу росії на Україну він опинився фактично в оточенні ворога.

Від 24 лютого до квітня 2022 року Бучу намагалися захопити двічі. Вперше ворожі сухопутні війська просунулись сюди та заполонили вулиці своєю технікою 27 лютого. Наступного дня українські Збройні сили вибили окупанта. Проте 4 березня російські війська повернулися, і цього разу вже обгороджували свою техніку цивільними авто та фактично взяли в заручники мирне населення. Цього разу місто пробуло в окупації майже місяць. Вже після звільнення від окупації росіянами Київщини світ побачив усі звірства, які відбулися на цих територіях.

Журналісти знайшли і поговорили з одним з очевидців тих подій і його історія не може залишити байдужим цивілізований світ:

“Перший загін військових РФ, який зайшов до укриття, нікого не чіпав. Дали нам своїх пайків і наказали не виходити 1-2 дні. Пообіцяли, що після зачистки нас відпустять. Через два дні до нас зайшов вже інший загін. Сказали те саме. Тим часом на вулиці зібралося вже понад 50 одиниць техніки і велика кількість особового складу. Серед війська окупантів були буряти, білорус та росіяни”.

Чоловік згадує, що майже через тиждень всіх вивели на вулицю. Дітей, жінок і людей похилого віку відпустили, а 15 чоловіків, у тому числі і нашого співрозмовника, поставили на коліна й забрали мобільні телефони.

“Нас роздягли, почали шукати татуювання з “націоналістичними” символами – герби, руни тощо. Не знайшли. У кого знайшли фото техніки (в смартфонах – ред.), або чати, які їм (військовим – ред.) не сподобались, одразу вбивали. Комусь стріляли в бік і казали: “это чтобы домой не спешил”. Решту били та питали: “Где тероборона? Где живут АТОшники?”. Вони знали, що у нас немає жодної інформації, але все одно продовжували бити. Було видно, що їм це просто подобалось. Далі до моєї голови піднесли автомат і вистрелили біля вуха, а потім вдарили прикладом по голові”.

З 15 хлопців живими відпустили лише шістьох. Незабаром у місті почали з’являтися перші “каральні загони Кадирова”. 

“Це взагалі нелюди. 4 дні вони їздили вулицями та вбивали усіх, кого бачили. На моїх очах вбили дідуся, який просто сидів на лавці. Ми щодня когось ховали. Складали тіла в ківш трактора, а потім, коли вони (“кадирівці” – ред.) не бачать, копали могили і відносили їх (тіла – ред.) туди. Тих, кого все ж вдавалось похоронити, були з простреленими потилицями, вирізаними щоками і іншими слідами насильства”.

Окрім знущань та вбивст мирного населення Київщини, окупанти також блокували “зелені коридори” – це сектор тимчасового припинення вогню на період евакуації цивільного населення з зони проведення активних бойових дій. Вперше про такі домовилися протягом другого раунду перемовин – 2 березня. У Бучі “зелені коридори” мали запрацювати 9 березня. У той день величезні колони авто заполонили вулиці. 

Проте окупанти заблокували в сусідній Стоянці 50 автобусів із мирними мешканцями. Зрештою, домовитися так і не вдалося. Автобуси завернули назад. На свій страх і ризик виїхати до столиці вдалося лише приватним авто.

“Дуже багато блокпостів окупантів. Були повідомлення, що при огляді солдати рф забирали гроші, мобільні телефони. Але в основному на блокпостах стояли зелені пацани років по 20, які тремтячим голосом просили цигарку”, – так зірвану евакуацію описано на локальному Telegram-каналі.

Наступна спроба відбулася 10 березня. Евакуація проходила у два етапи – охочих покинути місто було значно більше, ніж місць в автобусах. За інформацією Міністерки з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірини Верещук, 10 березня з Бучі, Ірпеня, Гостомеля та Ворзеля вдалось евакуювати 20 тисяч людей. 

Пізніше у березні було ще кілька спроб евакуації мирного населення. Частково цивільне населення змогло виїхати з окупованої території.  Останній такий коридор датований 21 березня. 

31 березня Буча була звільнена від російських військових. Фото та відео з міста, яке понад місяць провело під окупацієї, вразили увесь світ. Закатовані та вбиті мирні мешканці посеред вулиць та у підвалах, зруйновані та розмародерені будинки, спалена техніки. Щодня на місці працюють правоохоронні органи, фіксуючи і документуючи воєнні злочини росії.

21 квітня, під час виступу в ефірі телемарафону начальник поліції Київщини Андрій Нєбитов повідомив, що правоохоронці виявили вже більше 1045 тіл мирних мешканців у населених пунктах Київщини, що були звільнені від російських окупантів. Але остаточну кількість загиблих на Київщині досі не встановлено. Не всі ще люди повернулися додому. Крім того, тіла загиблих та закатованих людей досі продовжують виявляти в погребах, підвалах та колодязях, оскільки окупанти не давали ховати вбитих. Також знаходять місця масових поховань, про які не було відомо.

Юлія Марціновська

“This is so you don’t rush home”: In Bucha, the invaders held civilians captive and killed anyone they didn’t like

“I think it was March 2. I and about 100 other people – children, women, the elderly – were hiding in an anti-missile shelter near the “stekolka” (local glass factory – editor). When the Rashists came into town, we were already hiding there. On the first day, they broke down one of the two armored doors and the next day they knocked on the other.”

This is how a resident of Bucha will always remember the spring of 2022. The man asked to remain anonymous for security reasons. Together with other civilians, after the beginning of Russia’s all-out invasion of Ukraine, he found himself effectively encircled by the enemy.

Between February 24 and April 2022, two attempts were made to seize Bucha. The first time that enemy ground troops advanced here and flooded the streets with their vehicles was on February 27. The next day the Ukrainian armed forces drove the invaders out. On March 4, however, the Russian troops returned, and this time they were already surrounding their vehicles with civilian cars and basically taking civilians hostage. This time the city had been under occupation for almost a month. Already after the liberation of the Kyiv Oblast from Russian occupation, the world saw all the atrocities that were committed there.

Journalists found and talked to one of the eyewitnesses of those events and his story cannot leave the civilized world indifferent:

“The first detachment of the Russian military who entered the shelter did not touch anyone. They gave us their rations and told us not to come out for one or two days. They promised that they would let us go after the sweep. Two days later another group visited us. They said the same thing. In the meantime, more than 50 vehicles and a large number of personnel had already gathered outside. There were Buryats, Belarusians, and Russians among the invading troops.”

The man recalls that after almost a week everyone was taken out into the street. Children, women, and the elderly were released, but 15 men, including our interviewee, were put on their knees and their cell phones were taken away.

“They stripped us and started looking for tattoos with “nationalist” symbols – coats of arms, runes, and the like. They didn’t find any. Those who had photos of vehicles (on their phones – editor), or chats that they (the military – editor) did not like, were immediately killed. Some were shot in the side and told: “This is so that you don’t rush home.” Others were beaten up and asked, “Where is the military? Where do the ATO fighers live?” They knew that we had no information, but they kept beating us anyway. It was obvious that they liked it. Then they brought a rifle to my head and fired a shot near my ear, and then hit me on the head with the butt of the rifle.”

Only six of the 15 men were released alive. Soon the first of Kadyrov’s punitive detachments began to appear in the city.

“Now, these ones were absolute monsters. For four days they drove through the streets and killed everyone they saw. In front of my eyes they killed an elderly man who was just sitting on a bench. We buried somebody every day. We put the bodies in a tractor bucket, and then, when they (Kadyrovites – editor) didn’t look, we dug the graves and carried them (the bodies – ed.) there. Those whom we did manage to bury had bullet holes in the back of their heads, cut out cheeks, and other signs of violence.”

In addition to the abuse and killing of civilians in Kyiv, the invaders also blocked “green corridors” which are sectors of temporary cease-fire for the period of evacuation of civilians from the area of active hostilities. These were first agreed to during the second round of negotiations, on March 2. In Bucha, the “green corridors” were supposed to open on March 9. On that day, huge columns of cars filled the streets.

However, the invaders blocked 50 buses with civilians in nearby Stoyanka. An agreement was not reached after all. The buses headed back. Only private cars managed to leave for Kyiv at their own risk.

“There are a lot of invaders’ checkpoints. There were reports that Russian soldiers took money and cell phones during inspections. But mostly there were green boys in their 20s standing at the checkpoints, asking for a cigarette in a trembling voice,” this is how the disrupted evacuation was described on a local Telegram channel.

The next attempt took place on March 10. The evacuation took place in two stages since there were far more people wishing to leave the city than there were seats on the buses. According to Iryna Vereshchuk, the Minister for Reintegration of the Temporarily Occupied Territories, on March 10, twenty thousand people managed to evacuate from Bucha, Irpin, Hostomel, and Vorzel.

Later in March, there were several more attempts to evacuate civilians. Part of the civilian population was able to leave the occupied territory. The last such corridor was organized on March 21.

On March 31, Bucha was liberated from the Russian military. Photos and videos from the city, which had been under occupation for more than a month, stunned the world. Civilians were tortured and killed in the middle of the streets and in basements, houses were destroyed and looted, and vehicles were burned. Law enforcement agencies are working on the ground every day, recording and documenting Russia’s war crimes.

On April 21, during an appearance on the national TV marathon, the head of the Kyiv Oblast police Andriy Niebytov said that law enforcers have already found more than 1045 bodies of civilians in the Kyiv Oblast settlements that had been liberated from the Russian invaders. But the final number of victims in the Kyiv Oblast has not yet been established. Not all of the people have yet returned home. In addition, the bodies of dead and tortured people are still being found in cellars, basements and wells, because the invaders did not allow to bury the dead. Previously unknown mass grave sites are also being found.

Yuliya Martsinovska