Наші гроші (ТВ)

Останні піонери Конча-Заспи

Леся Іванова

На місці колишнього дитячого табору в Конча-Заспі під виглядом реконструкції збудували півсотні будинків, власниками котрих зокрема виявилися екс-міністр оборони, суддя ВГСУ, дочка екс-прокурора Києва, народний депутат і ще низка цікавих людей. По документах їх так і провели - як дитячий оздоровчий комплекс.


«Апартаменти в сосновому лісі» або «Житло класу «Бізнес Плюс» - так характеризує цей комплекс будинків у рекреаційній зоні Конча-Заспи його власний сайт. Це зараз, а 15 років тому на цьому місці був дитячий оздоровчий табір заводу ВАТ «Київгума». Завод табір продав, новий власником стало підприємство з аналогічною до заводу назвою – ЗАТ «Київгума». Як зізнається сьогодні співзасновник і перший директор фірми Сергій Шевченко – щоб простіше було оформлювати технічну документацію на землю і щоб менше було питань у депутатів Київради.

 «За скільки не пам’ятаю, але це був 2001 рік, - розповідає Шевченко. - Там був закинутий піонерський табір заводу «Червоний гумовик», він не експлуатувався уже впродовж 10 років, люди дуже довго намагалися його продати, в результаті я його купив. Я зробив проект реконструкції цього піонерського табору під оздоровчий комплекс сімейного типу з будівництвом школи і дитячого садка на його території і будинків для продажу».


Табір викупили, однак понад 9 гектарів рекреаційної землі під ним – перебували в комунальній власності, тобто належали місту. Тож у 2003 р. ЗАТ «Київгума» Сергія Шевченка оформило землю в оренду. В договорі оренди було зазначено, що ділянку надають «для обслуговування дитячого оздоровчого табору». Невдовзі забудовник розробив проект реконструкції цього табору -  у «дитячий оздоровчий комплекс сімейного типу». У 2004 проект отримав позитивний висновок держекспертизи і в 2008 р. ДАБІ надала дозвіл на будівельні роботи.

  

Тільки збудували в результаті не дитячий оздоровчий комплекс – а комплекс із півсотні приватних будинків. Так зване «Французьке містечко»  (назва «прилипла» через французького архітектора), яке вийшло вдвічі більшим за орендовану «Київгумою» ділянку, адже парканом нині обгороджено ще й прилеглі 8 гектарів лісу ЛПГ «Конча-Заспа».


Сам Шевченко порушень зі свого боку не бачить. Паркан, каже, відновили на місці старого піонерського, житлові будинки і не планувались, і взагалі, котеджне містечко закону не порушує: «Це не «житлові будинки», це нежитловий фонд, усі будинки по проекту мають бути нежитловими… Проект розроблений за вимогами «зона рекреації», нежитлові приміщення. Цей проект передбачає, окрім того, що побудовані будинки – зробити скважини, зробити пожені водойми, зробити гідранти на території, зробити чітку розбивку між будівлями, кількість дитячих майданчиків і т.д. Тому проект виконано відповідно до проекту, який ми затвердили в місті. Те, що кожен зараз намагається з цього проекту зробити щось інше – я не можу  на це ніяк впливати».

Володимир Прокопів – донедавна голови Земельної комісії, а нині секретаря Київради - пояснює:  «Київська міська рада давала дозвіл, приймала рішення, надати ділянку з цільовим призначенням «для експлуатації та обслуговування дитячого табору. Згідно державного земельного кадастру – це землі рекреації, і будувати там житлові будинки аж ніяк не можна.  Якщо там мають бути житлові будинки, то цільове призначення має бути «для будівництва та експлуатації житлового будинку і господарських споруд». Це кардинально різні речі – між землями рекреації і землями громадської забудови».

Забудовник не здається – побудували рівно те, що дозволили побудувати усі столичні інстанції:

С.Ш.: В наших документах те, що ми оформлювали людям, те що люди купували – нежитлові приміщення, всі документи однакові.

Н.Г.: Але ж ви знали, що їх будуть купувати як житлові?

С.Ш.: Нічого не знав, одні купили для здачі в оренду, це їхні проблеми для чого вони купили. Моя задача була побудуваи – я побудував… Ви хочете, щоб там жили піонери? Їх уже немає, на жаль чи на радість. Робити там піонерський табір – ну це утопія на сьогоднішній день. В Конча-Заспі це не має сенсу.

Тож ні дитячого, ні оздоровлення. Приватні будинки, у котрий ще й виявилися дуже цікаві власники. І майже в кожного – своя цікава історія.


«Впихнути невпихуєме». Генерал Валерій Гелетей

Один  з перших будинків на в’їзді належить колишньому міністру оборони, а нині очільнику Управління держохорони (УДО) – Валерію Гелетею.


За словами забудовника, Гелетей захотів тут оселитись вже після затвердження плану містечка. Вільних місць не лишалось, тож довелося залізти на територію лісо-парку: «Цей будинок знаходиться на території частково «Київгуми», а частково лісопаркового господарства (ЛПГ «Конча-Заспа» - Авт.). Півбудинку тут – пів будинку там. Вийшло так, що будинок, як кажуть в Одесі «между здесь».

Із судового реєстру дізнаємося ще цікавіше. Право власності на цей будинок Гелетей посвідчував через судовий позов аж у 2012 р., коли вже не був на державній службі, а працював Віце-Президентом «Авант-Банку», пов’язаного з колишнім генпрокурором Віталієм Яремою. Однак з матеріалів справи дізнаємося, що будинок було зведено набагато раніше – коли Гелетей ще був на держслужбі.

У жовтні 2008 р. Валерій Гелетей, на той момент – очільник Управління державної охорони, отримав від «Київгуми» дозвіл звести на орендованій підприємством ділянці будинок. Тоді ж було укладено інвестиційний договір на житловий індивідуальний будинок орієнтовною загальною площею 650 кв.м.  В судовому рішенні також фігурує сума інвестицій, необхідних для реалізації проекту – 3,90 млн грн. Та в забудовника грошей не знайшлось, й очільник УДО  збудувався за свої. Будівництво було завершено у серпні 2009, заледве через місяць після того, як Гелетея звільнили з УДО. При цьому до того моменту Гелетей усе життя був на держслужбі, ні він сам, ні його дружина, ні двоє його синів бізнесу не мали.

Ще одна цікава деталь: згідно з матеріалами суду, БТІ виготовило техпаспорт на НЕжитловий будинок. Житловим він став уже після вказаного судового рішення.

Нині свої 652 квадрати чиновник чесно вказує у декларації. Що цікаво, саме як «житловий будинок». Без усіляких дитячо-рекреаційних метафор.

Ми намагалися сконтактувати з Валерієм Гелетеєм, аби запитати його: звідки у кар’єрного чиновника гроші на такий будинок, і чи не турбує його сумнівне розташування «между здесь». Однак на наш запит про інтерв’ю прес-служба УДО так і не відповіла.


"Дочка і дружина прокурорів" Дар’я Черновська

Єдиний на території будинок із окремим, приватним озером по договору дарування від жовтня 2013 р. записаний на Дар’ю Черновську, дочку екс-прокурора Києва Анатолія Мельника.

Мельник усе життя служив у прокуратурах. Був заступником Пшонки в ГПУ у 2011, рік очолював столичну прокуратуру, понад рік – Луганську обласну, з кінця 2012 по 2014 р. Після краху Януковича – звільнився за власним бажанням.


Чоловік Дар’ї, Ігор Черновський, як і її батько – прокурор, працює у Печерській прокуратурі столиці. В його останній декларації за 2014 р. Зазначено 60 тис грн. річного доходу, ніякої нерухомості і ні копійки на рахунках. У Печерській прокуратурі він щонайменше з 2012 р., а до того Ігор Черновський був оформлений як ФОП, займався «забезпеченням фізичного комфорту». У його родини в Чернівцях – вже 10 років будівельний бізнес (ПП «Єврофасадбуд» належить батькові прокурора, Василю Черновському). Але, вочевидь, підприємницька діяльність не надто вдалася, якщо вже четвертий рік поспіль Черновський віддає перевагу держслужбі з копійчаним доходом.


Тим часом його дружина минулого року стала власницею трьох приміщень  на  майже 360 квадратів у ЖК «Новопечерські Липки», це житловий комплекс бізнес-класу у центрі Києва, сьогодні квадрат тут коштує 2 тисячі доларів.

 

В інстаграмі 25-річної Дар’ї за останній рік – діти і подорожі, Монте Карло, Ніца, Париж. Можливо, пояснення у тому, що Дар’я виявилася успішною бізнес-леді? Позаторік  в 24-річної дівчини знайшлось 7 мільйонів для внеску у статутний фонд автомобільної фірми ТОВ «Автодрайв-Альянс».


Нам вдалося сконтактувати з Черновською телефоном, ми хотіли прояснити походження майна і крупної суми в статуті приватного підприємства. Але коментувати нерухомість і бізнес вона відмовилася:

НГ: У вас право власності (на будинок – Авт.) оформлене через подарунок – а хто вам подарував такий будинок?

ДЧ:  Я  не буду відповідати на такі питання.

НГ: Ну дивіться чому я запитую – у вас чоловік прокурор і батько також прокурор, тому мені цікаво звідки у вашої родини таке майно

ДЧ: Я  не буду відповідати на такі питання. Якщо Вас цікавлять інші питання…

НГ: А скажіть тоді, будь ласка ,стосовно вас – я знаю у вас є фірма АвтоДрайвАльянс, а це ваш бізнес  чи може когось із вашої родини?

ДЧ: До свиданья девушка.


“Чоботар без чобіт”. Суддя Ірина Кондратова

Будинок на 593 квадрати належить судді Вищого господарського суду Ірині Кондратовій. Її батько Дмитро Притика 15 років очолював цей самий Вищий госпсуд.  Кондратова розповідає, що будинок придбала за кошти від продажу частки в бізнесі, котрий мала ще до того, як стати суддею. Тож до фінансування питань немає. Та чи знала суддя, що за документами її будинок - дитячий оздоровчий комплекс? Запевняє, що ні, бо коли інвестувала в будівництво, не бачила усіх документів:


ІК: На жаль, на той час нам не надали всіх документів.

НГ:  Тобто ви не бачили договір оренди на землю?

ІК:  Ні.

НГ: А яким чином ви наважилися інвестувати в будівництво на землі , на яку ви не бачили документів?

ІК:  Ну так сталося, так відбулося. Тому що частину документів ми не бачили, частину показували – частину не показували, казали одне – пан Шевченко дуже гарно розказував, а потім нічого не підписував – а сталося по іншому (6.58)

Себе Кондратова у цій історії називає скоріше потерпілою і розповідає, що навіть добудовувати довелось власними силами. Чоловік Кондратової Костянтин також пригадує, отримали від забудовника зовсім не те, на що розраховували: «По договору у нас повинні бути газові котельні, двері, вікна, у нас цього нічого не було, ми добудовували за свої гроші. Тобто фактично нам було продано цеглу з фундаментом, скріплені вапном, зроблене  сікось-нокось з цим дахом».

І розводить руками – попали, каже, на «Еліту-центр».


“Дорогі дороги”. Нардеп Сергій Лабазюк.

В будинку на 650 квадратів планує оселитися нардеп Сергій Лабазюк. Маєток він придбав у 2014 р., вказавши у декларації навіть ціну покупки – 2,3 мільйони гривень. І зазначив – це житловий будинок. Хоча по документах тут - «житловий корпус в оздоровчому комплексі». Ми запитали народного депутата, чи не здивувало його таке формулювання в документах, коли він купував нерухомість, Лабазюк відповів, що нічого незаконного в цому не бачить: «Ні, мене не здивувало таке призначення, тому що на території нашої держави є дуже багато різних форм власності і т.д Тому коли я купував нерухомість, я перед тим проконсультувався, і ця нерухомість є цілком законною.»


Лабазюк відомий також як бізнесмен.  Його родина володіє ПП «Аграрна компанія 2004». Попри аграрну назву й спрямованість, фірма має ще один вид діяльності – будівництво доріг. І вже не один рік виграє саме будівельні тендери, натендеривши щонайменше 300 мільйонів на рідній Хмельниччині.


Понад третину цієї суми Лабазюк розіграв на тендері з єдиним конкурентом - ПАТ «ПівденьЗахідШляхБуд» - тендерним чемпіоном часів Януковича, котрий у 2011-2013 р.р. виграв тендерів на 3,5 мільярди. «На віддяку» 337 мільйонів «ПЗШБ» виграв, маючи одного єдиного конкурента – ту саму «Аграрну компанію» Лабазюка. Після втечі Януковича, виявилось, що за кредити ПЗШБ ручався сам «Танталіт», сімейна компанія екс-президента.


Вигідний симбіоз Лабазюка припинився лише після втечі Януковича з країни. Та нині нардеп не просто не визнає тендерних розіграшів, а навіть заявляє про претензії. Мовляв ПЗШБ  виявився поганим партнером: «Ми на тендера виходили не в парі. Щоб сказати в парі – це треба вже відверто з вашої сторони сказати, що «ви підігруєте одне одному». Я історію цього підприємства трошечки знаю, бо воно насправді наробило багато проблем і в тому числі не розрахувалося з нашою компанією, я не пам’ятаю яка там заборгованість, є  судове рішення».

Хоча чим невдоволений Лабазюк неясно – 117 мільйонів на будівництво доріг теж на дорозі не валяються.


Газові справи”. Бізнесмен Арсен Демченко

Будинок ще одного бізнесмена, Арсена Демченка, нещодавно арештували у рамках кримінальної справи. Ця історія також пов’язана із держзакупівлями. Цього разу – «Укртрансгазу».


 У 2009 р. УТГ провів тендер на переобладнання компресорної станції. Йшлося про значну суму -  близько 27 млн грн. Перемогла компанія Демченка – ТОВ «НПВ «Енергогазпром».

Згідно з даними судової ухвали про накладення арешту на майно Демченка, за обладнання – перетворювачі, реактор, трансформатор і запчастини – «УкрТрансГаз» заплатив фірмі майже 24 мільйони. За даними ДФС, по своїй бухгатерії «Енергогазпром» провів контракт, по якому придбав це обладнання у фірми ТОВ «Енерго-Імпекс-Софт» за 18 мільйонів, однак остання це обладання не постачала, його придбали у іншої компанії – ТОВ «Марон» - за 2 мільйона 160 тисяч. Ця ж фірма, за даними слідства, у свою чергу замовляла його у завда-виробника («Харківський Електрощитовий завод Елетекс-С» за 2 мільйони.

Кримінальне провадження, що правда, порушили не за цим епізодом – а через податки. Записавши собі 18 мільйонів витрат по контракту з «Енерго-Імпекс-Софт»,  «Енергогазпром»  сформував податковий кредит на 3,15 мільйони, таким чином, на думку ДФС, недоплативши державі податків на вказану суму.

Нині Демченко називає справу «надуманою»: «Кримінальне провадження триває уже більше 5 років, і вони крутять мене і викручують, шоб я аніс їм пару копійок. Но я цього не роблю – і вони тянуть-тянуть, а зробити нічого не можуть. Я хожу на допити, я хожу в суд – без питань… Справу можна закрити без питань, але я цього не роблю бо відчуваю, що я правий»

Цікава деталь, яка могла відбитись на успішному бізнесі з Укртрансгазом – батько Демченка, Микола Демченко, раніше очолював в цій держкомпанії Управління енергетики.


Решта експонатів

Цей перелік власників будинків, звісно, не є вичерпним. Нерухомість у «Французькому містечку» також мають:

- Неля Трунова (360 квадратів), дружина В’ячеслава Трунова, колишнього заступника Анатолія Мельника по прокуратурі м.Києва, пізніше Дніпровського екологічного прокуроа та прокурора Одеської області.

- Галина Фаринник (550 квадратів), дружина колишнього очільника Головного слідчого управління МВС  Василя Фаринника.

- Олена Шелудченко й Ольга Троян (два будинки по 580 квадратів), відповідно дружина й дочка екс-глави НАК «Нафтогаз» Володимира Шелудченка.  

- Олег Рафальський (530 квадратів), син Олега Рафальського, екс-заступника глави Адміністрації Президена Сергія Льовочкіна

- Наталя Запорожан (580 квадратів), дружина ректора Одеської медичної академії Валерія Запорожана.


Окупаційне правосуддя

Сьогодні забудовник цього табору елітних піонерів Сергій Шевченко жаліється – останні кілька років не контролює ані своє будівництво, ані фірму, яка його провадила.

Років із шість тому, нібито побоюючись рейдерства, Шевченко завів своє ЗАТ «Київгума» у банкротство, а от вивести уже не зміг: «Між кредиторами і Київгумою було досягнуто домовленості про те, що ми виходимо з банкротства, ми підписали мирову угоду… Але тут неочікувано з’явився Кудляк. Його суд на етапі мирової поставив ліквідатором, хоча мина ліквідацію не планували іти… З того часу продовжується війна між Кудляком, тими особами, що стоять за Кудляком і нашим підприємством».

От тільки Шевченко недоговорює: війна у нього на два фронти, й один з них окупаційний. Ще у 2008 р. «Київгуму» було перереєстровано в Сімферополь. Справу про банкротство, відповідно, відкривали в тамтешньому суді. І тепер фірму виводять з банкрутства – там же, тільки це уже російські суди окупованої території.


22 грудня 2015 р. Арбітражним судом республіки Крим було прийнято рішення про закриття провадження по справі про банкротство «Київгуми» згідно з російськими законами. Відповідно до прийнятого у 2015 р., після окупації, Федерального закону «Об урегулировании особенностей несостоятельности (банкротства)  на  территориях Республики Крым …»,  до справи «Київгуми» було застосовано Федеральний закон «О несостоятельности (банкротстве)». Перший закон передбачає припинення банкротства, якщо вимоги кредиторів задоволені, а другий – якщо відсутні засоби, достатні для відшкодування судових витрат та процедур, що застосовуються при процедурі банкротства, в т.ч. витрат на арбітражного керуючого. На дату суду, зазначено в рішенні, вимог до боржника не надходило, а засобів на покриття вказаних витрат не знайшося. Тож провадження закрили.

Втім варто зазначити – сенсу в цьому мало: рішення судів окупованого Криму Україна не визнає.


Котедж як брухт

Тим часом майном Французького містечка розпоряджається ліквідатор, Євген Кудляк. Розпрядник він дивний. І спритний.

Ми поспілкувалися з Олександром Бондарем, одним із інвесторів «Французького містечка». Бондар розповів: вклався у будівництво ще років з десять тому, півтора мільйона інвестували з дружиною в таунхаус, однак право власності ніяк не вдавалося оформити – спочатку роботи припиняли через кризу, потім сталося банкрутство забудовника. Все чекав, поки ситуація владнається, аж поки позаминулого року не дізнався, що його будинок продали комусь іншому. Розповідає – намагався поспілкуватися з ліквідатором, але той впевнений, що зробив усе правильно, адже права на ті будинки так і не були посвідчені за інвестором:

«Він вважає, що цілком правильно поступив, він вважає це майно безхозним, що ми до нього не звернулися, не пішли на контакт, тому він вважає, що ми не маємо одних прав на ці будинки».

Реконструюємо схему за матеріалами судових рішень і копіями договорів, які отримали від забудовника Сергія Шевченка. У жовтні 2014 р. «Київгума» продала десять об’єктів на території містечка ТОВ «Технічне промислове постачання». Але продала не як будинки, а як будівельні матеріали, що нібито мали залишитися після того, як будинки розберуть – цеглу, черепицю, вікна й двері, монолітний залізобетон.

Продавали не напряму, а через консультаційну фірму – ТОВ «Консультаційна фірма Welcome». Вона діяла за дорученням і за кошти ТОВ «Технічне промислове постачання» на підставі так званої угоди комісії. Що характерно, у договорі комісії чітко прописано: покупець доручав придбати ніякий не брухт, а “будівлі житлові або такі, що призначені для проживання людей”.

 

Згідно з угодою комісії, загальна сума, на яку консультанти мали купити нерухомості – до 6 млн грн. А за даними судових рішень вклалися ще в меншу суму – 10 об’єктів загальною площею 4 811 кв.м. було відчужено за 2,82 млн грн.  При тому, що лише в один з них, за словами Бондаря, він інвестував півтора мільйони.

Потім угоду “зацементували” судовим рішенням Печерського суду. Дві фірми подали одна на одну зустрічні позови, ТОВ «Технічне промислове постачання» вимагало зареєструвати право власності на майно, ТОВ «Консультаційна фірма Welcome» – розрахуватися по договору комісії. І суд погодив. До речі, приймав це рішення – славнозвісний суддя Сергій  Вовк. Той самий, котрий саджав за грати екс-міністра МВС, а нині народного депутата Юрія Луценка. Новим власником будинку Бондаря виявився екс-прокурор Кримський і Одеський – Степан Моліцький.

Пізніше рішення Вовка у частині про визнання права власності за  ТОВ «Технічне промислове постачання» було скасоване в апеляції – судді зокрема помітили невідповідність у договорах продажу і комісії, де по першому йшлося про будматеріали – а по другому про нерухомість. Також у рішенні суду зазначено, що майнові права на будинки мають інвестори на підставі цивільно-правових угод та на підставі здійсненого в повному обсязі фінансування їх будівництва.

Окрім того, за фактом «складання неправдивих офіційних документів» було порушено кримінальне провадження,  розслідуванням займається Головне слідче управління Національної поліції.


“Піонерська легалізація”

Тим часом під питанням досі лишається земля. Як ви пам’ятаєте, земля під містечком офіційно все ще належить громаді столиці. Після стількох років – її заходилися переоформлювати у статус більш-менш відповідний до реальної ситуації. А заодно частково приватизувати.

Ліквідатор «Київгуми» просуває в Київраді новий проект. По цьому проекту, вид використання земельної ділянки має бути змінений і на ній мають дозволити будівництво, експлуатацію та обслуговування таких об’єктів рекреаційного призначення як «дачі». Пост-фактум, адже тут усе вже давно збудовано. Саму ж цільну земельну ділянку пропонують розкроїти на низку маленьких, ділянки під будинками передати у власність мешканців містечка, решту лишити в оренді «Київгуми». Безоплатно приватизувати хочуть 1,75 гектара.

Сьогодні ринкова вартість сотки землі в Конча-Заспі – понад 200 тисяч. Тобто у разі приватизації Київ подарує мешканцям Французького містечка земельного активу на суму близько 36 мільйонів гривень.


Тільки Володимир Прокопів каже, поспішати не варто: для початку Київрада буде розбиратися – наскільки законним було будівництво.

В.П.: Якщо ви просите у КМР землю для експлуатації та обслуговування дитячої бази, то, будьте добрі, експлуатуйте і будуйте дитячу відпочивальну базу. І аж ніяк не будуйте житлові будинки… Я думаю, що без роз’яснення від правоохоронних органів, яким чином відбулося, що цілове призначення було одне, а отримали ситуацію зовсім іншу – рішення Київради не може бути прийняте.

НГ:  Тобто ви припускаєте, що ділянки можуть бути не оформлені і приватну власність?

В.П.:  Я не хочу припускати, ми будемо керуватися фактами. Якщо буде встановлено, що були допущені порушення, то воно навіть не буде винесене на пленарне засідання КМР.

Ні статус, ні погони мешканців Французького містечка, наголошує Прокопів, на це рішення не вплинуть:

НГ: А якщо я вам скажу, що серед цих 50 є екс-міністр оборони, суддя ВГСУ, пятьорік колишніх прокурорів, МВД, слідче управління і тому подібне?

В.П. Послухайте, навіть якщо там є представники керівництва держав Великої Сімки – нам байдуже.

Тож що буде з землею і будинками у Конча-Заспі – поки неясно. А от чого там точно вже не буде, так це дитячого табору.


Довідково:

ЗАТ «Київгума» засноване у 2001 р., першими власниками було ВАТ «Київгума» (41%) і ТОВ «МАС» (59%), основним співвласником котрого у свою чергу до 2006 р. був Сергій Шевченко. З 2006 основна доля в «МАС» перейшла до ТОВ «Шико-2004», співвласником котрого з 2008 р. став Андрій Іваняс із Трускавця. За останніми даними SMIDA щонайменше з 2011 р. ЗАТ «Київгума» на 92% належить цьому ж Андрію Іванясу. Справа про банкротство «Київгуми» була відкрита за позовом цього самого ТОВ «Шико-2004».